Президент України Володимир Зеленський іще в травні подав до Верховної Ради законопроєкт про корінні народи. Згідно з текстом документу, корінними народами України визнаються кримські татари, караїми та кримчаки. А метою законопроекту є визначення правового статусу корінних народів України та гарантування їхні прав і свобод відповідно до Конституції.

Цей законопроєкт викликав гостру критику в Росії. Нижня палата Державної думи РФ ухвалила з цього приводу заяву, у якій говориться, що "розчерком пера права вважати себе корінними народами на території України позбавляються мільйони росіян, сотні тисяч білорусів і молдован, що входять в трійку найбільших національних меншин в Україні". Учора з цього приводу висловився і президент РФ Володимир Путін, який в інтерв'ю каналу "Россия" назвав законопроєкт про корінні народи України "абсолютно неприйнятним" і "таким, що не відповідає міжнародному праву", порівнявши його з "теорією і практикою нацистської Німеччини".

Читайте також: Кулеба пояснив Путіну, чому росіяни не є корінним народом в Україні

Чи є підстави для критики українського законопроєкту про корінні народи? З проханням пояснити всі нюанси DW звернулася до колишнього голови консультативного комітету Рамкової конвенції Ради Європи із захисту прав нацменшин, професора Університету Верони Франческо Палермо.

Deutsche Welle: Пане Палермо, якими є загальноприйняті визначення понять "корінний народ" та "національна меншина"?

Франческо Палермо: Універсального визначення поняття "національна меншина" не існує, це стосується і поняття "корінний народ". Однак ідентифікація корінних народів є дещо простішою, оскільки критерії для цього є більш суворі, ніж ті, що зазвичай використовуються для визначення національних меншин. Корінні народи споконвіку проживають на певних територіях, але там вони перебувають в умовах меншості, хоча і не обов'язково чисельно, і поневолені, якщо не винищені, внаслідок експансії інших народів, які окупували їхні території.

Приклади добре відомі - від перших народів Америки та Канади до андських народів Південної Америки, від австралійських аборигенів до саамів Полярного кола, 65 корінних народів Російської Федерації, кримські татари. Однією з відмінних, але проблемних характеристик корінних народів є, в деяких випадках, несумісність їхнього способу життя зі способом життя більшості. Прикладом може служити використання колективних земельних прав, властивих способу життя корінних народів, наприклад, полювання на оленів у саамів.

А в чому полягає відмінність у захисті прав корінних народів та національних меншин?

Якщо сказати вкрай спрощено, корінні народи користуються усіма правами осіб, що належать до національних меншин, а також деякими іншими. Сюди входять, зокрема, право на землю та територію, а також визнання звичаєвого права та власних інституцій, особливо для управління внутрішніми громадами. Наприклад,  Саамський парламент чи Меджліс кримських татар.

Чи потрібно ухвалювати окремий закон для захисту прав корінних народів і чому?

Так, звичайно, такий закон потрібен. Усі країни, де проживають корінні народи, як правило, мають такий закон. Це необхідно саме для того, щоб захистити додаткові права корінних народів, на які не може поширюватися законодавство про національні меншини.

Читайте також: Стратегія деокупації Криму: порожня декларація чи історичний документ?

Які загальні рекомендації пропонує Рада Європи щодо захисту прав корінних народів?

Консультативний комітет з питань Рамкової конвенції із захисту національних меншин завжди закликає до особливого захисту корінних народів у державах-членах. У тематичному коментарі до сфери застосування Рамкової конвенції чітко сказано, що захист, який пропонується Рамковою конвенцією, поширюється також на осіб, що належать до корінних народів, без додаткового впливу на їхній особливий статус. Це означає, що ці люди можуть користуватися захистом, передбаченим Рамковою конвенцією, додатково до прав, якими вони володіють як члени корінних груп, або відмовитись від цього. Наприклад, Саамський парламент у Норвегії заявив, що саами не бажають вважатися національною меншиною, оскільки бажають зберегти свій статус корінного народу. Однак Консультативний комітет відповів, що обидві схеми захисту не є ексклюзивними і можуть надавати паралельні переваги корінному народу як групі, такі і особам, які до неї належать.

Чи відповідає прийняття закону про права корінних народів міжнародним нормам?

Безумовно. Більше того, ухвалення окремого закону про корінні народи є міжнародною вимогою. Слід нагадати, що існують міжнародні норми щодо прав корінних народів, і міжнародне співтовариство наполягає на їхній ратифікації, що означає прийняття відповідного закону. Зокрема, у 2007 році ООН ухвалила Декларацію про права корінних народів (UNDRIP), яку підтримала велика кількість держав, але проти якої виступили деякі ключові країни, де проживає багато таких народів. Це США, Канада, Австралія, Нова Зеландія. До речі, цікаво, що і Україна, і Росія були серед тих країн, які під час голосування за декларацію утримались. Є інші міжнародні норми з приводу цього питання. Наприклад, Конвенція Міжнародної організації праці про корінні народи та племена в незалежних країнах, яка, проте, також має низький рівень ратифікації.

Які європейські країни мають закони про корінні народи? 

Всі країни Північної Європи і також Росія має спеціальний закон щодо 65 корінних народів, які вона визнає. Якщо говорити про український законопроєкт, то тут ідеться про доцільність ухвалення закону, який застосовується на території, котра не перебуває під контролем уряду, як у випадку з Кримом. Але це передусім політичний аспект, який я волів би не коментувати.

Російська Держдума розкритикувала український законопроєкт за те, що він не включив до переліку корінних народів росіян, білорусів і молдаван, які проживають на території України. Але, судячи з Ваших слів, ця критика безпідставна?

Ці національні групи у жодному разі не є корінними народами. Вони становлять національні меншини. І уся ця дискусія виглядає занадто заполітизованою та надмірною.