Росія зазнає поразки на півночі України та відводить війська, але не слід очікувати, що це наближає кінець війни, попереджає старша дослідниця Віденського центру з роззброєння та нерозповсюдження та Центру досліджень у галузі нерозповсюдження ім. Джеймса Мартіна (США) Ганна Нотте (Hanna Notte). Досвід військових дій армії РФ у Сирії показує, що Росія веде війну окремими фазами і може спробувати повернутися туди, де первісного успіху не досягла. Спостереження за військовою тактикою РФ у Сирії допомагають зрозуміти багато тактичних підходів армії РФ в Україні, зауважила Нотте в інтерв'ю DW.

Deutsche Welle: Фото та відео з української Бучі, звідки відступили російські війська, викликали міжнародний шок. Які висновки ви зробили з реакції Росії на ймовірні воєнні злочини з боку армії РФ?

Ганна Нотте: Ми бачимо дуже знайомі шаблони російської дезінформації у відповідь на свідчення кривавої розправи в Бучі. З одного боку, це поширення альтернативних версій того, що сталося, з метою відвернути увагу та посіяти сумніви, але й спроби створити наратив, який би якось укладався в загальний сюжет так званої "спеціальної військової операції" (Термін, яким у Росії називають війну проти України - Ред.).

Пара прикладів: представниця МЗС РФ Марія Захарова заявила у зв'язку з Бучею про "провокацію київського режиму" з метою зруйнувати перебіг мирних переговорів і додала, що це взагалі було замовлення США для того, щоб перекласти провину на Росію. Версії того, що сталося, в проросійських Telegram-каналах зводяться до того, що це бійці "Азова"  начебто винні у вбивствах нібито проросійськи налаштованих мирних жителів. Один із депутатів Держдуми РФ заявив, що відео з Бучі схожі на нібито фейкові відео сирійських активістів з організації "Білі шоломи". Останнім був заклик провести засідання Ради Безпеки ООН, ймовірно, щоб отримати можливість для представлення своєї версії подій та посіяти сумніви в наявних свідченнях. Реакція загалом зовсім не дивна для мене з огляду на досвід воєнної та дезінформаційної кампанії Росії в Сирії.

Як ви вважаєте, Буча - це якийсь "ексцес" війни? Чи масові вбивства могли стати наслідком російського наративу про "денацифікацію" України?

Знаєте, російська армія протягом багатьох років стикається зі звинуваченнями міжнародних організацій у цілеспрямованих атаках проти цивільних об'єктів - лікарень, як у Сирії, та проти мирного населення. Я побоююся, що це не поодинокий випадок, а, як ви сказали, наслідок наративу, який дегуманізує іншу сторону. У Сирії російська сторона таврувала своїх противників "терористами", а в Україні - "нацистами". На момент замислимося і усвідомимо, що для росіян "нацист" - це найстрашніший уявний ворог, якщо врахувати втрати СРСР у Другій світовій війні. Використовуючи такий наратив, російська влада багато років психологічно готувала своє населення до нібито існуючої загрози з боку України і тим самим полегшувала скоєння подібних злочинів.

Читайте також: Коментар: Злочини у Бучі - темна деспотія не має перемогти

Є ще причина, яка змушує мене побоюватися, що цей випадок не буде поодиноким. Один із ватажків "ДНР" попередив, що, цитата, "київський режим може повторити такі провокації в інших селах", тим самим сигналізуючи, що ми можемо побачити подібні атаки на мирне населення чи нам слід готуватися до них.

Аналізуючи підхід російської армії під час її військової кампанії в Україні та Сирії, ви виділили кілька схожих тактик. Розкажіть про них.

Я виділила п'ять паралелей. Перша - те, що Росія веде послідовну війну, тобто ділить воєнні дії на окремі фази. Друга - це тактика облоги міст і бомбардувань блокадних територій, третя - це створення так званих гуманітарних коридорів, до яких слід ставитися з часткою недовіри. Ще одна паралель - це ситуація з іноземними бійцями, вона комплексна: Росія звинувачує Україну в залученні іноземців, але має намір використати їх сама. Нарешті, інші паралелі - це дезінформація та звинувачення іншої сторони у використанні цивільних як живого щита.

Проте, попри паралелі, варто пам'ятати і про принципові відмінності між воєнними цілями та масштабом воєнної операції в Сирії та Україні. Думаю, що й ставки для Росії зовсім інші.

Щодо послідовної війни. Чи могли б Ви пояснити, що мається на увазі?

У Сирії ми спостерігали, що російські військові, які вступили на сторону режиму Башара Асада у вересні 2015 року, на різних етапах війни зупиняли свої бойові дії у певних регіонах, щоб зосередитись на інших. Так, на початку 2017 року міноборони РФ створило так звані зони деескалації у західних регіонах Сирії, що звільнило ресурси та допомогло військам Асада взяти під контроль території на сході, а також допомогло провести перегрупування сил та відновити ресурси. А у 2018 році сирійські військові за підтримки Росії повернулися та захопили так звані зони деескалації - за винятком Ідліба, який і сьогодні залишається не під контролем сирійського керівництва.

А тепер повернемося до України. Міноборони РФ оголосило тиждень тому про закінчення, цитую, "першої фази військової операції" і про те, що тепер військові РФ зосередяться на Донбасі. Тут своє завдання я бачу не в тому, щоб привернути увагу до паралелей у підході армії РФ у Сирії та в Україні, і не в тому, що ми можемо побачити спроби армії РФ розділити військові дії на окремі територіальні ділянки та фази, бо напад на Україну має зовсім інший вимір, а в тому, щоб запобігти недоречному оптимізму і бажанню видихнути з полегшенням. Відхід із півночі та фокус на Донбасі ще не означають, що воєнні дії на решті території України закінчилися.

Що стосується облоги міст та створення гуманітарних коридорів армією РФ. Що дає сирійський досвід для розуміння війни в Україні?

На жаль, сирійський прецедент дозволяє припустити, що такі коридори слід сприймати з великою обережністю з кількох причин. Поясню. Хороший приклад - облога Алеппо у 2016 році, яка тривала, здається, понад півроку. Росія відкрила гуманітарні коридори, але цивільні особи не дуже їм довіряли - міжнародного моніторингу практично не було, і вони не ризикували залишити місто. Довіра потрібна, щоб розуміти, що ти зможеш вийти живим.

Читайте також: Зеленський у Бучі: Ми знаємо про тисячі убитих і закатованих

Далі проблема була в тому, що тих, хто відмовився покинути місто, армія РФ розглядала як мішень. Пояснення було таке: всі охочі могли виїхати, а якщо залишилися, то це - терористи. Небезпека в тому, що ми можемо побачити такі схеми в Україні. Ми бачимо, наскільки складним є створення гуманітарних коридорів у Маріуполі. Міжнародний комітет Червоного Хреста буквально напередодні заявив, що так і не зміг дістатися міста. Міноборони РФ обіцяє відкриття ще одного гуманітарного коридору, який має виникнути з ініціативи Туреччини, але нам залишається спостерігати, що з цього вийде.

Останній момент: складність полягає в тому, що зазвичай цивільним особам у Сирії надавалась можливість вибору. Вони могли вийти і залишитися на контрольованій Асадом території або вирушити в інші регіони, наприклад, Ідліб - північно-західну провінцію, яка досі перебуває під контролем опозиції. А у Маріуполі ми бачимо, що, схоже, жителів силоміць евакуюють до Росії, не даючи їм можливості вибору.

Що стосується залучення іноземців у цьому воєнному конфлікті. Як відбувається рекрутування сирійців з боку російської армії?

Так, картина, здається, дещо неоднозначна. Минулого тижня я дійшла висновку, що набір добровольців буксував, хоча Росія оголосила про 16 тисяч добровольців переважно із Сирії, але також і з інших країн, які нібито готові вступити в конфлікт на стороні РФ. Але після цієї заяви рух сирійців у напрямку України було мало помітно - про це говорили і представники Пентагону. Потім була досить цікава заява міноборони РФ про те, що ватажки "ЛНР" та "ДНР" нібито заявили, що хочуть захищатися самі. Іншими словами, сигнали були такими, що ідею з іноземцями -добровольцями відкинуто.

Але останніми днями ми бачили повідомлення про те, що, дійсно, сотні сирійців потрапили на територію Росії, ймовірно, для проходження базової військової підготовки і що вони можуть опинитися в Україні, а значить, набір добровольців у Сирії, можливо, набирає обертів. Вірогідно, що Росія відчуває дефіцит живої сили і відчуває велику потребу в сирійських найманцях, хоча я сумніваюся в тому, що це обов'язково допоможе Росії змінити хід військової кампанії, тому що кількість новобранців не буде достатньою.