25 вересня в Овальному кабінеті можна було спостерігати показову сцену під час зустрічі президента Сполучених Штатів Дональда Трампа з президентом Туреччини Реджепом Таїпом Ердоганом. Тоді Трамп був украй балакучий та не жалів похвали для свого турецького колеги Ердогана. "У нас хороші відносини. Він робить дуже добру роботу у своїй країні. Він є дуже шанованою людиною. Усі його поважають. Я також його поважаю", - розповів Трамп перед журналістами.

Однак серед Трампових дифірамбів і похвали в бік Ердогана пролунав й заклик, що становить неабиякий економічний та геополітичний виклик для Анкари. Так, Трамп зажадав від Ердогана в майбутньому більше не імпортувати нафту та газ із Росії.

Така вимога збіглася в часі зі спільним рішенням країн Великої сімки (G7), які вирішили посилити тиск з метою обмеження доходів Кремля від продажу енергоносіїв. Після віртуальної зустрічі, проведеної минулого тижня, сім провідних західних економік - Німеччина, Великобританія, Канада, Франція, Італія, Японія та США - спільно заявили, що настав час "максимізувати тиск на експорт російської нафти". Усе це має зменшити доходи РФ, яких Москва потребує для війни проти України.

Поки що Туреччина не відреагувала ні на висловлювання Трампа, ні на вимогу G7. Це не дивно, оскільки її енергетична залежність є найвразливішим місцем Анкари, адже Туреччина вкрай залежить від Росії як головного постачальника енергоносіїв.

Дані та факти про турецьку залежність від енергоносіїв РФ

Згідно з даними турецького регулятора енергоринку (EPDK), торік 66 відсотків імпорту сирої нафти та нафтопродуктів до Туреччини надходило з Росії. Роком раніше, за словами провідного енергетичного експерта Недждета Паміра, цей показник становив понад 68 відсотків, а наприкінці 2022 року - 41 відсоток.

Високі показники імпорту є прямим наслідком російської агресивної війни проти України. Річ у тім, що Туреччина виграє від того, що Росія перебуває під тиском через санкції ЄС та більшості країн Заходу і пропонує свою нафту зі значними знижками - часом до 15 відсотків дешевше за міжнародні ринкові ціни. Припинення імпорту не лише поставило б під загрозу енергетичну безпеку Туреччини, але й позбавило б Анкару цієї очевидної цінової переваги.

Також у 2024 році на Росію припадало близько 41 відсотка всього обсягу імпорту природного газу до Туреччини. Російський газ постачається до Туреччини переважно трубопроводами Blue Stream (Mavi Akim) та Turk Stream (Türk Akim). А трубопровідний газ традиційно дешевший за скраплений природний газ (СПГ), який Туреччина також імпортує з низки країн.

Згідно зі звітом Палати турецьких інженерів-механіків, частка викопного палива на енергетичному ринку країни у 2022 році становила близько 84 відсотків, тоді як частка відновлюваних джерел енергії - лише 16 відсотків.

Позиція Москви та стратегія Анкари

Одразу після зустрічі Трампа з Ердоганом висловився Кремль. Так, речник Кремля Дмитро Пєсков наголосив, що газопроводи до Туреччини продовжують працювати на "повну потужність". Зупинки в постачанні не буде, доки постачання російського газу буде "корисним" для Туреччини. Пєсков наголосив тоді на позиції Москви: "Туреччина - суверенна держава, яка ухвалює власні рішення щодо співпраці з нами."

Так само оглядачі й експерти не очікують, що в найближчі роки Туреччина припинить імпорт енергоносіїв із Росії. Натомість Анкара робить ставку на тиху стратегію - диверсифікацію.

Приміром, під час нещодавнього візиту Ердогана до США державна турецька компанія BOTAS підписала два довгострокові контракти, щоб розширити свої джерела постачання природного газу. Йдеться про угоду з американською фірмою Mercuria, яка має протягом 20 років постачати Туреччині СПГ загальним обсягом 70 мільярдів кубометрів. Перші партії мають надійти уже з 2026 року. Крім того, було оголошено попередню угоду з компанією Woodside Energy на постачання 5,8 мільярда кубометрів СПГ.

Кадрі Тастан (Kadri Tastan), експерт із Туреччини з розташованого в Німеччині фонду German Marshall Fund, зазначає, що турецький уряд справді докладає великих зусиль протягом останніх років, щоб диверсифікувати джерела імпорту енергоносіїв для гарантування енергетичної безпеки. Водночас він також просуває розвиток внутрішніх, зокрема, відновлюваних джерел енергії.

На його думку, нові угоди зі США містять не лише аспект диверсифікації, але й стратегічний. Адже політичні відносини зі США останніми роками були напруженими, нагадує Тастан. Пріоритетом президента Трампа є зробити Америку головним гравцем на ринку енергоносіїв та активніше продавати викопне паливо, як-от СПГ, іншим країнам. Такі енергетичні угоди можуть стати чинником, що полегшить перемовини з інших політичних питань зі США, додає Тастан. Нині Трамп веде тарифну війну, і тут закупівлі американського СПГ можуть бути використані як важіль впливу на переговорах, за принципом: "Бачите, ми купуємо більше СПГ, натомість ви могли б піти нам назустріч в іншому питанні".

Окрім США, Туреччина протягом останніх років також підписала контракти на імпорт скрапленого газу з Єгиптом, Алжиром, Катаром та Нігерією.

Анкара залежна від Москви й у ядерній енергетиці та вугіллі

Туреччина також украй сильно залежить від Росії і щодо інших енергоносіїв. Так, у 2022 році Анкара покрила 43 відсотки своїх потреб в енергетичному вугіллі саме з російського імпорту. Відтоді залежність турецьких енергокомпаній від поставок російського енергетичного вугілля, що потрібне для безперебійної роботи турецьких ТЕС, майже подвоїлася. За даними російських ділових видань, що посилалися на офіційну турецьку статистику, в перші п'ять місяців 2025 року на Росію припадало 88 відсотків турецького імпорту енергетичного вугілля.

Як писало російське ділове видання "Ъ", російське енергетичне вугілля так само пропонується на зовнішніх ринках зі значними знижками, порівняно з цінами на вугілля інших провідних країн-експортерів, приміром, ПАР.

Крім того, першу атомну електростанцію Аккую на півдні Туреччини будує російський державний концерн "Росатом". Її завершення постійно відкладається через санкції проти Росії. За словами міністра енергетики Туреччини Альпарслана Байрактара, вона має дати перший струм наступного року. Однак остаточно станцію добудуть, ймовірно, лише у 2028 році.

Таким чином, Туреччині, ймовірно, доведеться й надалі провадити складне балансування задля свого енергопостачання - між Заходом, який вимагає дотримуватися суворих санкцій проти Москви, і своїм поки що найважливішим постачальником енергоносіїв - Росією.