Книжка під назвою "Проєкт діти" (Project Niños), написана журналісткою Кароль Діас, вийшла в барселонському видавництві Plaza&Janes. Вона присвячена непростій долі іспанських дітей і підлітків, евакуйованих до СРСР у 1937-1938 роках - за часів громадянської війни в Іспанії. І хоча вони мали повернутися додому після закінчення воєнних дій, від'їзд із Радянського Союзу затримався майже на два десятиліття. Лише втручання США, які мали особливий інтерес, допомогло вирішити проблему.

Скільки іспанських дітей опинилося в СРСР?

У роки громадянської війни уряд лівого Народного фронту, який воював проти бунтівного генерала Франсіско Франко, евакуював із країни близько 37,5 тисячі дітей. Про це нагадала в розмові з DW професорка історії Мадридського університету Марія Анхелес Рамірес. За її словами, здебільшого юних іспанців вивозили до країн Західної Європи та Мексики. До Радянського Союзу потрапили 2895 дітей. У 1939 році, після закінчення бойових дій в Іспанії, майже всі діти змогли повернутися - за винятком тих, хто опинився в СРСР.

Причина полягала в тому, що дітей не відпускали радянська влада й керівництво іспанської Компартії, яка облаштувалася в Москві, продовжила Рамірес. І це попри вимогу батьків повернути їх додому. Однак звернення ані до радянського уряду, ані до міжнародної громадськості та преси, ані до Червоного Хреста результатів не дали. Причини утримання, тобто фактично викрадення дітей, каже вона, в СРСР не приховували. Там заявляли, що з них слід виховати "ударну силу" в боротьбі за "світле майбутнє" Іспанії.

Виховання майбутніх "борців"

Розлучених із батьками дітей, як випливає з їхніх численних спогадів, зібраних свого часу автором цієї статті, виховували за радянськими стандартами. Їх приймали в піонери, а на уроках розповідали про перемоги соціалізму і вади капіталізму, церкви та інших "ворогів світового пролетаріату". Діти розучували радянські патріотичні пісні, ходили строєм із прапором під барабанний бій. А коли вони підростали, їм видавали радянські паспорти.

Поміж тим цим дітям довелося пережити всі тяготи часів Другої світової війни нарівні з усіма жителями Радянського Союзу. Старші з них опинилися на фронті або працювали в тилу. Молодші, які жили в дитбудинках, потерпали від голоду та хвороб. Деякі крали, здебільшого продукти, щоб вижити, і потрапляли в ГУЛАГ. Загалом у роки війни за дрібні правопорушення на терміни від п'яти до восьми років було засуджено майже 200 неповнолітніх іспанців.

Допомога прийшла від американців і від радянської відлиги

Пізніше, з середини 1950-х років, Радянський Союз начебто вже не заперечував проти повернення іспанців: позначилася хрущовська "відлига". Але іспанська влада, як зазначає у своїй книзі Кароль Діас, не була цьому рада. Диктатор Франко, який вийшов переможцем із громадянської війни, побоювався, що репатріанти поповнять ряди лівої опозиції - привезуть в Іспанію, як він висловлювався, "більшовицьку заразу".

І тут в історію втрутилися американці. На той час вони мали величезний вплив на Франко. Американці заговорили про гуманітарне право і натиснули на диктатора, щоб він дозволив іспанцям повернутися. Тим часом інтерес США до проблеми, як зазначається у "Проєкті діти", пояснювався зовсім не гуманітарними міркуваннями.

1957 року між радянським та іспанським урядом було підписано угоду про повернення колись вивезених дітей на батьківщину. Цього ж і в наступні два роки в Іспанію, як зазначає Діас, повернулося близько половини іспанців. Інша половина залишилася в СРСР. По-перше, політична та економічна ситуація в Іспанії була для них не особливо привабливою. По-друге, багато хто до цього часу вже мав у СРСР престижну роботу або створив сім'ї.

Посилаючись на іспанські та американські джерела, Кароль Діас стверджує, що всіх осіб, які повернулися до Іспанії, допитували - часто по кілька разів - представники іспанських спецслужб спільно з ЦРУ. Під час цих допитів, які тривали протягом чотирьох років, американці отримали понад 2000 записів. Секретний документ на їхній основі було складено 1963 року старшим аналітиком ЦРУ Лоуренсом Е. Роджерсом. Цей документ було розсекречено 1995 року.

Що цікавило ЦРУ

Авторка "Проєкту діти" стверджує, що іспанці, які повернулися з СРСР, становили великий інтерес для ЦРУ. Багато з них, здобувши вищу освіту, працювали в різних містах країни, у різних галузях економіки, включно з оборонною промисловістю. До того ж вони могли знати розташування військових частин, володіли інформацією про ситуацію і настрої в Радянському Союзі.

Що стосується іспанських спецслужб, то їх цікавив ступінь благонадійності новоприбулих, а також інформація про неповерненців. У Мадриді навіть створили Департамент у справах репатріантів із СРСР під керівництвом майора Теодоро Паласіоса. І франкісти, і американці, зокрема, прагнули отримати відомості про іспанців, які служили в радянській розвідці. Адже таких було чимало. Найвідоміші з них - полковниця Африка де лас Ерас, яка працювала в Латинській Америці, і Рамон Меркадер, убивця Лева Троцького.

Жертви політиканів

Кароль Діас називає героїв своєї оповіді "жертвами епохи й безглуздого політиканства". Не справдилися ані надії комуністів, ані побоювання Франко: діти, які виросли й повернулися додому, не стали розповсюджувачами в Іспанії "більшовицької зарази". Трагедія багатьох із них полягала в тому, що вони "почувалися чужими і в СРСР, і на батьківщині", яка зустріла їх допитами й вимогою доносити на товаришів по еміграції.

Історикиня Марія Анхелес Рамірес назвала практику "викрадення й насильницького утримання дітей аморальною, такою, що калічить душі, і абсолютно безперспективною". Вона нагадала, що подібна "ганебна практика" досі існує в деяких країнах Африки, де викрадених дітей використовують як солдатів, і в тій самій Росії - під час агресії проти України.