Насолоджуватися життям після виходу на пенсію чи ледве зводити кінці з кінцями? Над цим питанням замислюються нині не лише в Німеччині, де зараз палко дискутують про те, яким має бути рівень пенсій з 2031 року. Йдеться також про чимало пов’язаних з цим складних питань. Який тягар можна покласти на плечі наступних поколінь, а також які обіцянки можна нині з чистою совістю дати пенсіонерам?

Європейський Союз виходить з того, що за умови стабільного рівня імміграції населення його держав-членів у 2070 році зменшиться з нинішніх 451 мільйона до приблизно 432 мільйонів людей. Водночас частка людей похилого віку швидко зростає. Вже сьогодні в багатьох країнах Європи приблизно чверть населення становлять люди, яким 65 років і більше. Але якщо кількість людей працездатного віку скорочується, дедалі менше працівників можуть забезпечувати за рахунок своїх відрахувань добробут пенсіонерів.

Пенсія як важливий фактор для бізнесу

Для підприємств пенсійна система та розмір внесків, які сплачують до пенсійного фонду роботодавці, стає дедалі важливішим фактором для вибору місця виробництва, адже високі витрати на соціальну систему позначаються на конкурентоспроможності. Водночас високий рівень послуг у системі охорони здоров'я та комфортне пенсійне забезпечення можуть також приваблювати до Європи фахівців з інших регіонів світу.

Одне можна сказати напевно: стара система, за якою внески працівників йдуть безпосередньо на фінансування пенсій, досягла своїх меж. Уже сьогодні в Німеччині та багатьох інших країнах ЄС лише трохи більше двох працівників фінансують своїми внесками одного пенсіонера. У майбутньому це співвідношення буде ще більше погіршуватися.

Державний бюджет як буфер

Щоб платити пенсії нинішньому поколінню пенсіонерів, уряди вже покривають нестачу за рахунок податкових надходжень. У Німеччині цього року ця доплата вже перевищила 100 мільярдів євро і, ймовірно, до 2040 року зросте значно більше ніж на 150 мільярдів. Це становитиме близько шести-семи відсотків від ВВП, що значно обмежить можливості для виконання інших державних завдань.

Італія наразі витрачає майже 16 відсотків ВВП на пенсії, що є найвищим показником у Європі. Німеччина - приблизно 10 відсотків. Іспанія вважається країною, в якій потреба у фінансуванні (а отже, і необхідні податкові дотації або запозичення) зростатиме найдраматичніше, зокрема через те, що Іспанія має один з найнижчих рівнів народжуваності в Європі. Вона може навіть витіснити Італію з позиції лідерки серед країн з "найдорожчою" системою.

Однак не скрізь високі податкові дотації вважаються проблемою. В Австрії вони поки що є політично прийнятними. Суспільство пишається високим рівнем пенсій.

Автоматизм замість дотацій

Швеція та балтійські країни свідомо вирішили піти іншим шляхом. Їхні пенсії  здебільшого відповідають простій логіці: можна витратити тільки те, що було сплачено. Якщо надходження знижуються через демографічні зміни, це відповідно впливає на коригування пенсій.

Але такий підхід спричиняє соціальні проблеми. У країнах Балтії відносний показник бідності серед людей похилого віку є найвищим у Європі, оскільки пенсії не встигають за зростанням заробітної плати та цін.

Навіть Швеція, яка довго вважалася зразком для Європи, була змушена підвищити гарантовану пенсію та допомогу на житло, щоб уповільнити помітне зростання бідності серед людей похилого віку. Отже, фінансова стійкість у цих моделях не є безкоштовною, а супроводжується вищим ризиком індивідуальної вразливості.

На шляху до пенсії в 70 років

Пенсійні системи в Європі є складними. Багато держав мають змішані моделі, що поєднують систему, коли працівники сплачують внески до пенсійного фонду з надходженнями від прибутків з капіталу та базовим забезпеченням. Дев'ять держав ЄС сьогодні пов'язують вік виходу на пенсію з очікуваною тривалістю життя, серед них, зокрема, Данія, Нідерланди, Естонія та Словаччина.

У Португалії з 2014 року діє правило: з кожним роком, на який зростає середня тривалість життя, тривалість трудової діяльності подовжується приблизно на вісім місяців. На практиці пенсійний вік у Португалії зріс до 66 років і семи місяців. Оскільки під час пандемії COVID-19 середня тривалість життя знизилася, пенсійний вік у цей період також дещо зменшився.
Через цей автоматизм ОЕСР розраховує, що в довгостроковій перспективі пенсійний вік у кількох країнах може зрости до приблизно 70 років або більше.

Водночас підвищення віку виходу на пенсію без автоматизму запровадити складно, що яскраво ілюструє приклад Франції. Там уряд нещодавно погодився відкласти таке непопулярне рішенння, як поступове підвищення (з 62 до 64 років) віку виходу на пенсію, до наступних президентських виборів.

У Швейцарії також надзвичайно важко підняти вік виходу на пенсію вище "магічних 65". У вересні 2017 року громадяни відхилили плани підвищення до 66 років на референдумі.

Читайте також: Працювати до 70? У якому віці європейці виходять на пенсію

Нідерланди та Данія: "принцип капучіно"

Пенсійні системи Данії та Нідерландів часто називають альтернативними, оскільки вони фінансуються за рахунок відрахувань з зарплати працездатного населення. Обидві країни пропонують державну базову пенсію для всіх, хто там мешкає. Відповідно, ця пенсія фінансується не за рахунок внесків, а за рахунок податків. Таким чином, коло тих, хто сплачує внески до системи, розширюється, оскільки жодна професійна група не є винятком. Для порівняння: у Німеччині самозайняті особи та державні службовці не мусять сплачувати внески до державного пенсійного фонду. У своєму щорічному індексі пенсій американський інститут CFA називає Нідерланди та Данію країнами ЄС із найстабільнішим фінансуванням.

Пенсії, що перевищують базовий рівень забезпечення, майже повністю забезпечуються за рахунок надходжень від капіталу. Тобто працівники через своїх роботодавців сплачують внески до колективних пенсійних фондів, які інвестують ці гроші на ринку. Крім того, можливе також приватне пенсійне забезпечення. Через поєднання таких різних рівнів часто жартома кажуть, що пенсійній системи в цих країнах працюють за "принципом капучіно". Це призводить до того, що активи пенсійних фондів у Нідерландах більш ніж удвічі перевищують ВВП країни. Але є важливий нюанс - такі пенсійні фонди залежать від розвитку ситуації на фінансових ринках.

Східна Європа: невдалий експеримент

Після падіння "залізної завіси" кілька країн Центральної та Східної Європи шукали альтернативи своїм пенсійним системам, що фінансуються за рахунок сплати внесків працездатним населенням. У 1990-х і 2000-х роках Польща та Угорщина запровадили обов'язкові елементи, що фінансуються за рахунок капіталу, за якими частина пенсійних внесків надходила до приватних фондів. Однак під час фінансової кризи та в політично напружені часи обидві країни значною мірою скасували ці реформи: заощаджені кошти були знову переведені в державну систему за допомогою відповідного закону, частково для стабілізації державного бюджету та зменшення державного боргу.

Польща зберегла невелику частину такої системи й донині перераховує майже три відсотки внесків до приватних фондів. Однак досвід регіону показує, що великі фонди, навіть якщо вони управляються приватними структурами, в кризові часи є політично вразливими і можуть зазнати втручання держави.

Ризик бідності зростає

Метою пенсійної реформи є гарантування фінансової стійкості пенсійної системи в майбутньому. Однак незалежно від обраного шляху слід очікувати, що майбутні пенсії будуть нижчими порівняно із заробітною платою, якщо люди не будуть працювати довше або не дбатимуть про свій добробут на пенсії за допомогою приватних програм і альтернативних рішень.

За даними ОЕСР, середній рівень пенсії для середньостатистичних працівників у Європі становить близько 61 відсотка від зарплати. Отже, на пенсії людина отримує на третину менше, ніж під час трудової діяльності. Однак існують значні коливання: тоді як в Естонії, Литві чи Ірландії цей показник становить менше 40 відсотків, в таких країнах, як Нідерланди, Португалія чи Туреччина, він перевищує 90 відсотків. Німеччина, Франція та Швеція мають тут середні показники.

Вирішальне значення для фінансового забезпечення в похилому віці мають корпоративні та приватні пенсійні програми, а також наявність власного житла. Тому низькі державні пенсії в деяких країнах можуть бути компенсовані лише додатковими заощадженнями.