До весни 1942 року в Україні жертвами нацистського підрозділу СС - айнзацгрупи "С" - стали близько 100 тисяч людей, здебільшого  євреїв.  Серед них - чоловік із густим волоссям і запалими вилицями, у довгому пальто, який із приреченим поглядом сидить на краю масової могили з тілами убитих.

Хто цей чоловік на межі зі смертю - досі невідомо. Але есесівця, що приставив пістолет до голови, очевидно, вдалося ідентифікувати - точність 99 відсотків.

Солдат, який стоїть у "невимушеній позі" зі зброєю у руці і готується застрелити єврея, - найімовірніше Якобус Оннен (Jakobus Onnen), встановив німецький історик Юрґен Маттеус (Jürgen Matthäus).

Нові відкриття колишнього керівника наукового відділу Меморіального музею Голокосту США були нещодавно опубліковані в журналі "Zeitschrift für Geschichtswissenschaft" видавництва Metropol Verlag.

"Це важливий крок, який наближає нас до історичної реальності Голокосту. Це моменти, коли історики - якщо можна так узагальнити - думають: ось я розширив межі наших знань", - сказав Маттеус у коментарі DW.

Йдеться про відоме фото під назвою "Останній єврей Вінниці", яке стало одним із символів Голокосту після того, як з'явилося у 1961 році на суді над нацистським злочинцем Адольфом Айхманом  (Adolf Eichmann) у Ізраїлі. Однак досі про цей знімок було відомо дуже мало і, як виявилося, деякі дані були помилковими.

Історія одного з найвідоміших фото часів Голокосту

За даними інформагентства United Press International, яке оприлюднило це фото, його надав Аль Мосс із Чикаго, який уцілів у Голокості. За його словами, світлина потрапила до його рук 1945 року невдовзі після його визволення американськими військами в Мюнхені.

Однак тривалий час фото було неправильно підписане. Лише позаминулого року історик Маттеус з'ясував, що зображення зроблено не у Вінниці між 1941 і 1943 роками, як вважали раніше, а в місті Бердичів Житомирської області.

Це відкриття стало можливим завдяки щасливому збігові обставин. Кілька років тому Меморіальний музей Голокосту у Вашингтоні отримав військові щоденники австрійського солдата  Вермахту  Вальтера Матерни (Walter Materna), який у 1941 році служив у Бердичеві на території України.

У його документах виявили копію того самого фото, але значно ліпшої якості. На звороті був підпис: "Кінець липня 1941 року. Страта євреїв есесівцями в цитаделі Бердичева. 28 липня 1941 року".

Один із записів Матерни, датований тим самим днем, описує масове вбивство сотень євреїв біля тієї самої ями в цитаделі Бердичева. Це підтвердило, що фото зроблене не у Вінниці, як довго вважали, а саме на Житомирщині.

Маттеус опублікував результати своїх досліджень щоденників Матерни наприкінці 2023 року у фаховому журналі Holocaust and Genocide Studies.

Як вдалося ідентифікувати члена СС на фото?

Після публікації свого дослідження Маттеус отримав кілька повідомлень від читачів, які стверджували, що впізнали особу на фото. Один із сигналів надійшов від вчителя гімназії на пенсії. Він написав, що "це моторошне фото протягом десятиліть" відіграє певну роль у його родині, "оскільки на ньому зображено члена СС, який схожий на дядька моєї дружини, брата її матері... Дядька, який у зазначений час був "на місці подій" як член айнзацгрупи C", - наводить слова читача Маттеус у журналі "Zeitschrift für Geschichtswissenschaft".

Йшлося про Якобуса Оннена, який народився у 1906 році в селі Тіхельварф неподалік від кордону з Нідерландами. Оннен вчився на вчителя французької, англійської мов та спорту в університеті міста Геттінген, а згодом працював у Німецькій колоніальній школі у Вітценгаузені. У 1931 році він приєднався до нацистських штурмових загонів СА, а вже наступного року перейшов до СС - свого роду елітного підрозділу нацистської поліції, що починав як охоронна структура Адольфа Гітлера.

На початку червня 1941 року Якобус Оннен увійшов до складу айнзацгрупи C - підрозділу, що брав участь у масових розстрілах єврейського населення в Східній Європі.

"Якобус Оннен походив із середнього класу, його батько був вчителем і помер рано. Він змушений був змалку піклуватися про своїх братів і сестер. Потім він хотів стати вчителем, як і його батько. На той час він, мабуть, вже був пройнятий нацистською ідеологією, а його студентські роки в Геттінгені однозначно проходили під впливом націонал-соціалістичного студентського руху", - каже Маттеус.

Допомога штучного інтелекту у дослідженні

Щодо Оннена ніколи не проводилося розслідування, оскільки він загинув на війні в серпні 1943 року. Крім того, його сестра знищила листи брата з війни, що унеможливило будь-яку реконструкцію подій.

Незважаючи на це, особу злочинця тепер із високою ймовірністю вдалося встановити за допомогою програмного забезпечення для розпізнавання облич на основі  штучного інтелекту (ШІ)  та підтримки фахівців з цієї галузі. Пенсіонер, який упізнав свого родича на фото, надіслав знімки для порівняння.

"Чим більше ми працюємо з іншими дисциплінами, тим краще: не лише з істориками, а й із мистецтвознавцями, технічними експертами, музикознавцями, психологами, політологами тощо", - каже Маттеус.

Складнощі в ідентифікації жертв Голокосту в Східній Європі

Ім’я та біографічні дані стрільця тепер встановлені. Але особа жертви - як і в багатьох інших випадках - досі залишається невідомою, хоча його обличчя на фото чітко видно. Це не дивно, вважає Маттеус, адже нацисти свідомо не фіксували імен розстріляних у Східній Європі, на відміну від депортацій із Західної Європи.

"Більшість жертв Голокосту в Східній Європі залишилися безіменними - так, як і планували злочинці. З часом були докладені величезні зусилля, щоб повернути цим людям імена, але, найімовірніше, багатьох ми так і не зможемо ідентифікувати. Значну частину цієї роботи виконали самі уцілілі - вони впізнавали людей за фотографіями, спогадами чи свідченнями", - пояснює історик.

Попри все, дослідник "обережно оптимістичний" щодо того, що жертву також вдасться ідентифікувати - з часом, завдяки міждисциплінарній співпраці, колективному розуму та штучному інтелекту. У взаємодії людини й ШІ він бачить великі можливості для досліджень Голокосту.

"Якщо це стало можливим для цього фото, тоді це можливо і для листів, щоденників та інших документів. Я вважаю, що багато залежить від того, наскільки суспільство буде відкритим для нових підходів - ідеться не лише про дослідників і політиків, а й про окремих людей і родини", - розмірковує каже Маттеус.