Військовий аналітик Тарас Чмут очолює український благодійний фонд "Повернись живим", котрий надає компетентну допомогу Силам безпеки та оборони. DW зустрілась зі Чмутом у Берліні та поговорила про актуальні питання військової оборони і захисту українського населення, зокрема у Києві, про ймовірність нового наступу РФ та реальність загрози розширення війни на Європу. 

DW: Ми розмовляємо після чергового обстрілу Росією українських міст. Київ, Прилуки, Кременчук. Однак такі обстріли відбуваються тепер чи не щодня і чи не цілодобово. Це нова фаза війни. Наскільки Україна була готова чи не готова до неї?  

Тарас Чмут: Я б не називав це новою фазою. З 2022 року в осінній період часу були подібні атаки. На жаль, в Україні вони стали настільки буденними, що подекуди ми забуваємо, що це вже все було. І це стає, якщо це можна так називати, нормальністю тієї війни, яку ми на сьогодні ведемо.  

Про російські удари по мостах у Києві

Однак по Києву ж таких ударів ще не було - по центру міста і так часто. І тепер мости, які мало не щодня зазнають ударів.  

Так. Це певне підвищення градуса - назвемо це так - з метою тиску на суспільство для припинення боротьби, з метою тиску на військово-політичне керівництво і таку собі демонстрацію російської сили, якщо вона тут буде присутня.  

Ви стежите за реакцією українського суспільства на все це. Що ви помітили останнім часом? Як реагують українці і, в першу чергу, кияни?

Помітили тотальне невдоволення столичною владою щодо підготовки міста Києва до війни, яка триває не перший рік. Так виглядає, що Київ був доволі розслаблений у тому, що відбувається. І якось всі звикли, що кожну ніч прилітають "шахеди", а двічі-тричі на тиждень - ще й крилаті ракети. Інколи на Київ, інколи не на Київ, однак в цілому війна була десь далеко: на сході, на півдні, на півночі, але не в Києві. А коли в доволі щільний період часу почали більш інтенсивно бити по Києву, і це почало зачіпати логістичні шляхи та склади, що відчуває на собі кожен житель міста, то виявилося, що Київ не дуже готовий був до цього всього. Бо будь-який обстріл, будь-яка зупинка паралізує логістику міста. Все стоїть - метро, громадський транспорт, нікуди не можна доїхати. І це - ще навіть не бойові дії під Києвом.

А як Київ міг підготуватися до таких обстрілів?  

Зараз президент, РНБО, Ставка говорять про можливі понтонні переправи через Дніпро. Про це ніхто не говорив раніше. Але ж мости в Києві уже багато років аварійні, по них і так було не дуже комфортно і безпечно їздити. А зараз по них ще й прилітає різними засобами. Ще питання укриттів в Києві, яких майже немає, а ті, які є, подекуди тільки так називаються, бо є імпровізованими, облаштованими просто у звичайних підвалах. Є ще багато іншого, що притаманно тим містам, які знаходяться в умовах активних бойових дій. На жаль, Київ до цього погано готувався.

Як взагалі у нинішній ситуації можливо захистити київські мости? Наскільки це здійсненно?  

Тільки зважаючи на те, від яких видів загроз захищати. Є "шахеди" звичайні, а є реактивні, є ракети крилаті і балістичні, є інші можливі сценарії, як от диверсії тощо. Кожен з цих видів нападу вимагає свій набір сил і засобів для протидії. Якщо ми говоримо про звичайні "шахеди", то вони доволі зрозумілі нам, і ми з великою ефективністю їх знищуємо. Якщо ми говоримо про балістику або гіперзвук, тут очевидними є тільки ЗРК Patriot та ракети PAC-3. Але ж з Patriot в Україні тотальна проблема - через відсутність боєприпасів і подекуди неможливість, подекуди небажання партнерів з ними допомагати. PAC-3 на сьогодні в нас теж немає. Тому балістика перехоплюється в тих випадках, коли є достатня кількість перехоплювачів . 

Наскільки реальним є сценарій, що мости у Києві будуть повністю зруйновані?  

Я б такий сценарій не відкидав, адже при великому бажанні і затратах ресурсів росіяни можуть це зробити. Питання в тому, що знищити якусь секцію - не завжди означає знищити міст. І тому наступне питання - наскільки швидко можна відновити міст бодай у якомусь форматі? Однак самі обстріли суттєво впливають на динаміку життя міста. Навіть часткове руйнування мостів ще більше колапсує загальну систему. Київ і раніше був не зовсім хорошим або комфортним містом для руху, а події зараз суттєво сповільнюють життя.  

Чому саме зараз Росія, так виглядає, влучно б'є по мостах? Це означає, що там є якісь ретранслятори на місці, і про це говорять?  

Про це говорять, але я не маю інформації, яка б підтверджувала це або спростовувала.  

Про енергетичний колапс і найгірший сценарій для Києва

Тоді ваш прогноз: як розвиватиметься ця фаза війни? Ви кажете, що це не нова фаза, але тим не менш, як це розвиватиметься у найближчі кілька місяців?

Ми уже зайшли в щорічний осінній етап ударів по енергетиці. З 2022 року в осінньо-зимові періоди ми очікували енергетичного колапсу, а минулої зими були до нього дуже близькі. Як пройде ця зима, залежить від багатьох факторів підготовки України, рішучості Росії, позиції партнерів і їхньої готовності, можливих верхньорівневих домовленостей про енергетичне перемир'я, якщо це реально. Як буде, ніхто не знає.  

Як би ви оцінили шанси такого енергетичного перемир'я зараз? 

Не готовий давати оцінки. Це все дуже складні і тонкі питання, які потребують реального доступу до інформації з першого джерела. Тобто потрібно бути біля президента, президентів, щоб розуміти настрій кожної зі сторін. Я не відкидав би такі варіанти, але і не готовий говорити, що це прям можливо, і хтось щось не робить. 

Енергетичний колапс - як він може виглядати? Тобто тримільйонне місто, повністю без світла, води, мінус 10-15 градусів?.. 

Ми не можемо говорити повністю, бо місто все ж таки велике, і це велика агломерація. У когось буде світло, в когось буде вода, в когось  працюватиме каналізація, а в когось не буде нічого. Однак очевидно, що перша проблема - це світло, друга проблема - тепло, третя проблема - водопостачання і каналізація. Якщо у вас є водопостачання і каналізація, є тепло, то, в принципі, без світла можна жити. Якщо у вас немає тепла - те, що ми бачили минулого року, - стає важко, а подеколи і неможливо жити. Коли у вас зупиняється каналізація і водопостачання, стає неможливо жити гарантовано. І різні райони Києва, різні житлові комплекси, різні будівлі по-різному мають системи, які це все регулюють, забезпечують тощо. Тому ми не можемо говорити, що весь Київ на 100 відсотків буде паралізований. Але якісь житлові масиви, комплекси - ймовірно. А це тисячі, десятки тисяч людей, яких треба кудись переселяти, відселяти, щось з ними робити, якось усім це все забезпечувати. Знову ж, минула зима для Києва була дуже важкою.  

Тоді мер Кличко радив виїжджати з міста, якщо в когось є така можливість. Що варто говорити людям зараз?  

Що треба готуватися до гіршого сценарію, аніж було минулого року, мати план Б і план В.  

Як можуть ці плани виглядати?  

Переїзд за місто. Ми у нашій команді, наприклад, наполегливо рекомендуємо колегам, присутність яких в офісі не вимагається і які можуть працювати дистанційно, виїжджати в регіони, знімати квартири не в Києві, а десь, можливо, у передмісті Києва. Ми уявляємо, що не буде водопостачання, тепла і світла не тиждень, а, наприклад, два місяці.

У цілому це складна задача і велика проблема, адже зрозуміло, що не можна взяти і просто переїхати. У людей робота, школи, садочки, рідні. Утім, сидіти і чекати, що якось воно буде, - це дуже поганий сценарій. Бо держава, місто, суспільство хоч і будуть включатися у вирішення цих проблем, але ж очевидно, що деякі з цих проблем неможливо просто взяти і вирішити. Коли вся система водопостачання в будівлі лусне, її треба повністю міняти, а це пів року-рік роботи. І при всьому бажанні вже нічого з цим не зробити. І взимку переїжджати, напевно, важче, ніж зараз, коли є достатньо часу подумати про це, подумати про можливі сценарії і щось для цього зробити. 

Тобто якщо можливість переїхати є, Ви радите робити це вже зараз?  

Готуватися до цього, так. Можливо, не прям фізично вже переїжджати, але хоча б розуміти, що ви будете робити "якщо". Уявіть, що у вас немає води, тепла і електрики. 

Про російські реактивні "шахеди" та українські дрони-перехоплювачі

Якщо говорити про удари, яких завдає Росія, тобто переважно це реактивні "шахеди". Чим Україна може їх… 

Не переважно. Статистично вони не є переважною кількістю. Вони в медіа більш гіперболізовані, аніж решта. Але найбільша кількість засобів ураження на добу - це дрони-камікадзе тактичного рівня. Потім ідуть так звані звичайні "шахеди" з двигуном внутрішнього згоряння або їм подібні засоби. Потім будуть йти реактивні, потім крилаті ракети всіх видів. Ми не говоримо про кореговані авіабомби або більш небезпечні технологічні боєприпаси.  

Продовжу запитання - як Україна може боротися з цими реактивними "шахедами"? Бо кажуть, що вони можуть з часом літати ще швидше - до 800-900 км на годину. 

Фактично це - крилата ракета зараз. Дешева, проста крилата ракета. Боротися можна різними способами. Перше - це авіація: F-16 або не F-16, бортові гармати, авіаційні ракети. Друге - це зенітні ракетні комплекси, зенітні артилерійські комплекси, переносні зенітні ракетні комплекси. У перспективі ми очікуємо нарощення ефективності і якості реактивних перехоплювачів, тобто дронів-перехоплювачів. Але поки що це доволі сира ніша, і у ній немає таких працюючих гарантованих рішень. Тож фактично це комбінація всіх цих систем разом узятих в конкретний момент часу на конкретній ділянці фронту.  

Перспектива застосування дронів-перехоплювачів, про яку ви говорите, - це кілька місяців, пів року?  

Кілька місяців, пів року, так.  

Тобто можна припустити, що під кінець зими ситуація покращиться?  

Я дуже сподіваюся, що раніше. Можливо під кінець цього року, січень наступного року. Але це ж боротьба броні і снаряда. На кожну кращу броню з'являється кращий снаряд, на кожен кращий снаряд з'являється краща броня. Зараз росіяни попереду в цій грі. Вони створили рішення, яке не є чимось новим. Тому що ми подібні засоби застосовуємо три роки, напевно. Але вони їх якісно масштабували, вони якісно прокачали зв'язок і дають ефективність. Ми зараз намагаємося знайти засіб протидії. Поки ми його знайдемо, вони знайдуть ще якийсь засіб дії, який підвищить, як ви вже, наприклад, сказали, висотність і швидкість, що ускладнить протидію тим засобам, які ми створимо, наприклад, перехоплювачем. І ми знову повертаємося: авіація, дешеві зенітні ракетні комплекси або сучасна зенітна артилерія.  

Якщо говорити про авіацію, чи достатньо в Україні засобів авіаційних, тобто ракет, умовно кажучи, для збиття?  

Тотально недостатньо. Ні боєприпасів, ні ракет. Про це говорять і президент, і міністр оборони, і головком, і багато інших посадових осіб. На жаль, засоби ураження робляться швидше. Вони дешевші і примітивніші, аніж засоби протидії. Величезна проблема з боєприпасами, величезна проблема з ракетами AIM-9 або подібними, які зазвичай використовуються. Плюс сюди ж можна відносити радянські Р-73. Ми навіть пробуємо застосовувати ще старіші Р-60, які небезпечні для самих льотчиків і літаків, і ми втратили декілька бортів через це. Але альтернативи поки що немає.  

А що означає - небезпечні? У чому проблема?  

Це стара радянська ракета 1960-х років, яка може вибухнути в момент пуску.

І такі випадки були?  

Такі випадки бувають не тільки з цими, а в цілому зі старими ракетами. Щоразу, коли застосовується старий боєприпас, є ймовірність, що він нештатно спрацює. Буде це снаряд, або ракета, або реактивний снаряд. 

Ви згадали "деякі" види ракет. Це американські переважно?  

AIM-9 - це американська ракета ближнього бою. Її радянський відповідник - це Р-73. А Р-60 - це попередник Р-73. Ці ракети ще є у світі, але, знову ж, щоб їх купити, потрібні кошти і час. І завжди є питання їхньої якості і справності, бо все це ракети 30-літнього, 40-літнього, 50-літнього віку. Уявіть, що ви купили машину, якій 50 років, і намагаєтеся на ній робити якісь ралі.  

Тобто це не політичне питання, не те, що Вашингтон чогось не хоче давати. Це питання грошей, як Ви сказали, і часу? 

Так, це питання грошей і часу, але не тільки. Бо будь-який продаж ракет - це завжди політичне рішення: продавати чи не продавати. Якщо у вас є гроші і час, але політично вам їх не продають, то ви просто маєте гроші і багато вільного часу. Тому без політичної готовності теж нічого не вийде. Водночас ці ракети, скажімо так, це не той вид озброєння, який робиться десятками тисяч на місяць. Їх є небагато, а "шахедів" багато. І ви не перекриєте цими ракетами повністю всі цілі. Нема стільки ракет.  

Про відповідь України на російські удари

Якщо говорити про відповідь України на обстріли, то як їй варто відповідати на них? Зараз ми бачимо продовження ударів по російській енергетичній інфраструктурі, по НПЗ, от по танкеру в Чорному морі був заданий удар. Наскільки це, скажімо так, адекватна відповідь зараз? І наскільки західні партнери України тримають її за руки, умовно кажучи, саме в можливостях відповіді?  

По-перше, це не відповідь. Це направлені дії - багатомісячні, багаторічні.  

Але ж президент Зеленський каже, що "ми відповімо", чи не так? 

Ну, тут треба питати президента, що він в це вкладає. Але танкери Україна знищувала і минулого місяця, і позаминулого місяця, і пів року тому. Як і удари по НПЗ були і пів року тому, і минулого року, і позаминулого року. Ми не можемо говорити, що оце прямо є відповідь, а до того ми цього не робили. Я, в принципі, не певен, що Україна має прямо відповідати на якийсь удар. Україна має реалізовувати стратегію щодо до Російської Федерації в умовах війни. Якщо ця стратегія передбачає удари по НПЗ, то це удари по НПЗ. Якщо ця стратегія передбачає знищення тіньового флоту РФ, то це знищення тіньового флоту РФ. Незалежно від того, що зараз відбувається - влучили в міст чи не влучили в міст. Оці перекидування емоціями між "відповідь на відповідь, відповідь на відповідь" - це не є стратегічний задум реалізації плану війни. Це просто якісь емоційні заяви когось.  

Була влітку 40-денна, якщо не помиляюся, кампанія, яку оголосив теж український президент, примушення Росії до переговорів. Як би ви оцінили результати?  

Не примусили. 

Чому?  

Бо я думаю, що за 40 днів це неможливо в тих умовах, які є. І не знаю, хто радить подібні заяви або подібні історії, але 40 днів пройшло - миру нема, виглядає погано. Не обіцяйте те, що ви не можете виконати.  

Про ймовірність нападу Росії на країни Європи

Якщо говорити про Європу, зараз дедалі більше обговорюють можливість розширення війни саме на Європу, на країни НАТО. Як би ви оцінили такі розмови? Чи це реально?  

Не хочеться казати, що це вже доконаний факт, але з великою долею ймовірності все до того йде.  

Як це може виглядати?  

По-різному дуже. Це може бути як гібридно, коли якісь люди здійснюють диверсії на якихось підприємствах усередині країн НАТО. І тут варто було би сказати: так, це вже відбувається, але чомусь ніхто на це не реагує. Можна було би сказати, що це якісь теракти на об'єктах критичної інфраструктури країн НАТО. І тут можна було б сказати, що це вже відбувається, але ніхто не реагує. Це якісь прикордонні конфлікти, знову ж гібридні, із залученням третіх сил, мігрантів або якимись іншими способами. І тут теж можна було б сказати, що це вже відбувається і на це ніхто не реагує. Сюди ж питання комунікацій, сюди ж морських комунікацій. Сюди ж питання кібервтручання. Це все вже відбувається і ніхто не реагує.  

А як треба реагувати?  

З точки зору України, більш проактивніше і безпосередньо. Я розумію, що Європа боїться великої війни. Але якщо велика війна прийде до вас, то ви так чи інакше будете змушені або капітулювати, або воювати. І якщо війни не уникнути, то, можливо, не варто тягнути до тих умов, коли противник буде максимально підготовлений, а ви далі будете вірити, що її не буде. Історія Другої світової мала би багато поколінь людей багато чому навчити. На жаль, цього не сталося зараз. І те, що ми бачимо з 2008 року, з окупації частини Грузії, те, що ми бачимо з 2013-14 року, з окупації Криму і інших дій Росії з 2022 року, мало би всіх навчити, що не варто очікувати, що агресор буде дотримуватися будь-яких міжнародних норм і домовленостей. Цього не буде, агресор абсолютно безконтрольний, він робитиме те, що йому дозволяють. А сьогодні Європа і світ у цілому дозволяють Росії робити те, що вона робить. 

У Німеччині дуже багато людей бояться, що війна може прийти сюди, що сюди можуть прилетіти "шахеди" або навіть ракети. Що б ви їм порадили? Чи говорили ви про це зі своїми співрозмовниками тут, у Берліні?

Наші співрозмовники більш прагматичні. Вони розуміють, що "хочеш миру - готуйся до війни". І у них не виникають такі запитання. Але чим активніша і сильніша Україна, тим менше бажання в Росії втручатися у справи Європи. Чим більше втрат, руйнувань, проблем, внутрішніх негараздів у Росії через війну в Україні, тим менше бажання в неї заходити в країни Балтії, Скандинавії або в Німеччину. Банально буде не вистачати часу і людей. Напевно, якщо ці країни не хочуть, щоб війна була в них у будь-якій формі, їм треба більш активно і сильніше, з одного боку, тиснути на Росію нелетальними способами - ідеться про санкції та тиск на російську економіку. З іншого боку, всебічно підтримувати і посилювати Україну, адже геополітика все одно так чи інакше опирається на поле бою. Якщо ви виграєте на полі бою, ваша позиція за столом переговорів завжди сильніша. 

Про співпрацю з Німеччиною

Німецький уряд намагається посилити Бундесвер, збільшити його чисельність, але поки що ми не бачимо черг. Це досі добровільна армія, не призовна, хоча, очевидно, повернення до призову відбудеться. Вас це дивує, коли ви бачите новини з Німеччини про те, що школярі виходять на протести проти призову? 

Ні, це нормально. Суспільство багато років мало хороше мирне існування. І я чудово розумію, чому вони не хочуть мілітаризації. Однак це не питання вибору - це питання виживання. 

З ким ви тут зустрічалися в Берліні, з ким говорили і про що? Тобто чого ви б хотіли, щоб Україна отримала від Німеччини? 

Німеччина - один з найбільших партнерів України на сьогодні, яка виділяє колосальні обсяги коштів, техніки, озброєння, окрім політичної, економічної і інших видів підтримки. Ми як організація працюємо з урядами багатьох європейських країн, в тому числі щодо реалізації їхніх проєктів в Україні для Сил оборони. Відповідно Німеччина - як один із найбільших партнерів України - і для нас є одною з найперспективніших країн з реалізації коштів платників податків для посилення Сил оборони України.  

Які саме проєкти для вас найважливіші?  

Це трошки складніше працює. Нам важливо допомагати фронту і реалізовувати середньо- та довгострокові проєкти з трансформації і підвищення ефективності. Це більше про навчання і підготовку, про розбудову інфраструктури. Для Німеччини може бути щось інше більш важливим, тож тут головне - знайти точки дотику і там, де ми одне одному можемо бути корисні, і посилити одне одного. Десь це швидкі динамічні закупівлі, а десь це дворічні проєкти з розбудови, створення навчальної інфраструктури в Україні, яка була б сучасна, захищена, ефективна і де тисячі українських військових можуть проходити підготовку.  

З деякими країнами Україна вже підписала дронову угоду, так званий drone deal. З Німеччиною переговори ще тривають. Ви розумієте, чому це так затягується? Це німці повільні?  

Не знаю, тому що це не наша зона роботи і відповідальності. Це більше питання оборонно-промислового комплексу. А ми працюємо більше з війною, полем бою і Силами оборони. Подекуди це геть про різне.  

Взагалі чи відчуваєте ви, що Німеччина змінила своє ставлення до підтримки України? От коли прийшов Мерц, став канцлером, він почав фінансувати розробку українських ракет і дронів. Німецькі компанії вже в цьому році, кілька місяців тому, домовилися з українськими про спільні розробки балістики, антибалістики. Як це сприймається в Україні?  

Очевидно, ми бачимо збільшення об'ємів активності і такої рішучості в допомозі Україні: і в кількості грошей, і в номенклатурі техніки, і в політичних заявах. І це не може не надихати. Німеччина - зараз, можливо, найбільший наш партнер. Ми бачимо дивну позицію Сполучених Штатів. У них зараз багато своїх внутрішніх політичних проблем, багато невизначеності, багато суперечностей усередині. І оцей вакуум лідерства якоюсь мірою зараз, можливо, підхопить Німеччина. І як економічна країна, яка здатна давати ці кошти. І як промислова країна, яка може робити одну з найякісніших, найвисокотехнологічніших видів зброї чи озброєння. І як один з європейських лідерів. Тобто так виглядає, що, можливо, місце США займе Німеччина. Можливо.  

Якщо говорити про спільне виробництво зброї або виробництво української зброї: віднедавна почали виробляти дрони тут, у Німеччині, для України. Ми бачимо, що через російські удари Україна намагається переносити виробництво в Європу. Це близькі країни до України, близькі до кордону. Але чи можна говорити, що Німеччина дедалі більше ставатиме такою собі фабрикою для України, де вироблятимуть зброю?  

Я думаю, це питання швидше ринкових відносин і умов. Виробники в Україні дійсно розосереджують виробництво, частково намагаються заходити в спільні виробництва з іншими країнами для того, щоб виходити на нові ринки, на нові кошти і ще більше заробляти грошей. Це нормальний бізнесовий підхід. Але це вже питання про бізнес, про прибутки, про податки, про ринки. Це вже більше про економіку, аніж про війну. Ми більше про війну.  

Про заклики політиків до домовленостей з Росією

Якщо повернутися до того, з чого ми почали розмову, обстріли України, Києва, ви сказали, що це спроба тиснути на українське суспільство. Зараз ми бачимо, є заяви деяких українських політиків, депутата ВР Олексія Гончаренка, наприклад, про те, що треба домовлятися з Москвою на будь-яких умовах. Що ви про це думаєте?  

Домовлятися на будь-яких умовах - це капітулювати. Я, очевидно, проти капітуляції.  

Наскільки це розумно в українському суспільстві?  

Я не знаю. Бачите, я ж заангажована людина. Мій світ складається з великої бульбашки війни і людей у ній. Вони подекуди не читають новини, бо вони постійно залучені до війни. Мирний Київ і ті проблеми білих людей - вони десь там далекі. Бо є війна кожного дня, є втрати щодня, є розбиті міста, є російський наступ, який при всіх нюансах, але продовжує тривати. І незважаючи на всі заяви, ми все одно відступаємо. І це велика проблема. Зараз зима - велика проблема. І на цьому тлі якісь заяви якихось політиків, депутатів - їх у нас багато. Не завжди варто на це реагувати або сприймати їх як тих, які мають силу чи голос на щось впливати.  

А як військові з вашої бульбашки реагують на такі заяви? 

Погано. 

Що кажуть?  

Кажуть, що домовлятися на будь-яких умовах - це капітулювати. Капітуляція - це не те, за що вони воюють стільки років.  

У Німеччині запитують, як довго Україна зараз може тримати Донбас?

Слов'янсько-Краматорсько-Дружківсько-Костянтинівську агломерацію. Якщо подивитися по вересню, то це оперативний напрямок, на якому ми доволі непогано просунулися щодо повернення територій, якщо порівнювати з попередніми місяцями. І певною мірою прибрали ті російські просування, які були за серпень, липень і червень на деяких напрямках. У цілому так виглядає, що доволі довго. Мова може йти про роки. Але це все залежить від якості роботи українського міністерства оборони, генерального штабу і підтримки партнерів.  

Ви згадали міністерство оборони, керівництво ЗСУ, там відбулися зміни. Ви щось відчули?  

Завжди відчувається, коли хтось змінюється. Щось відчули. Але ми як організація працювали з попереднім міністерством, ми будемо працювати з цим міністерством і його наступниками. Те саме стосується керівництва ЗСУ. Тому для нас будь-які зміни - це завжди сповільнення процесів роботи на 2-4 місяці, але ми все одно далі працюємо.  

(...)

Про те, скільки може тривати війна

А як довго може Росія продовжувати війну такої інтенсивності, як зараз?  

Довго.  

Тобто ми говоримо про роки?  

Роки, точно.  

В Україні є ресурси для наступів?  

Складне питання. Залежить від партнерів, які дають кошти технікою озброєння, залежить від підготовки і планування. Ми зараз реалізовуємо на Лиманському напрямку операцію "Вівальді" з силами 3-го армійського корпусу. Перед цим на Олександрівському напрямку реалізовували іншу наступальну операцію із силами десантно-штурмових військ і інших залучених підрозділів. Тактично Україна може наступати, вона це час від часу робить. Це подекуди успішні наступальні операції, тому тактично можемо. Чи здатні ми реалізувати зараз стратегічну наступальну операцію, як було на Курщині? Не можемо. Але і це вимагає нормальної підготовки. Нормальна підготовка - це 6-9-12 місяців з відповідним накопиченням ресурсів, задумом, підготовкою ділянки фронту або напрямку фронту, і потім її реалізація. Зараз ми ведемо стратегічну оборонну операцію, і ми її ведемо доволі успішно. Рік за роком росіяни не досягають своїх стратегічних цілей, які вони ставлять на рік і переносять їх на наступний рік.  

Якщо говорити про стратегічні цілі Росії, наскільки велика загроза, що росіяни знову спробують взяти Київ? Тобто президент Зеленський кілька разів говорив, що є така загроза нового наступу з півночі, Київ, Чернігів. Як би ви оцінили ситуацію на зараз?  

Тут треба розділяти. Наступ з півночі - це насамперед Харківщина, Сумщина, Чернігівщина. Наступ на Київ - це інший напрямок. Вони можуть бути пов'язані, а можуть бути не пов'язані. Ми як країна очікували наступальні дії з півночі на весну-літо цього року з метою збільшення кількості кілометрів активної ділянки фронту для того, щоб ми відтягували туди свої резерви, ресурси, увагу і таким чином послаблювалися на Донеччині і Луганщині або на Запоріжжі і Херсонщині. Через у тому числі українські контрнаступальні дії на Олександрівському напрямку, на Лиманському напрямку, на Куп'янську росіяни вимушені були перекидати туди ресурси. Це перший момент.

Другий момент: за рахунок підвищення ефективності ведення бойових дій, кількість цих втрат, як ми бачимо, зараз росте. Тобто якщо раніше ми говорили про 700 - 1000 людей на добу вбитих, поранених тощо, то зараз ми говоримо про півтори-дві тисячі людей. Це не вдвічі, але це відчутно. Це значить, що їхні темпи поповнення, які теж зросли, вони все ще не дозволяють формувати стратегічних резервів для повноцінної наступальної операції. Тому її поки немає. Плани не завершені. Тобто росіяни не відмовилися від цієї ідеї, і вона насправді логічна для них. Але вона потребує 200-300 тисяч людей, можливо, навіть більше. Їх поки немає.

Плюс є Білорусь. Час від часу піднімається питання про можливе загострення з того боку. Але на сьогодні потенціал збройних сил Білорусі не дозволяє їм проводити наступальні дії. Також ми не бачимо ніяких розвідувальних ознак з підготовки органів військового управління, реальній підготовці. Не тими декларативними заявами, які були, а реальній підготовці. І якоїсь прямої загрози для Рівненщини, Житомирщини, Київщини ми з цього напрямку не бачимо.

Водночас ми бачимо певні провокації щодо Польщі, Литви, країн Балтії. І так виглядає, що там більше може бути проблеми, ніж зараз у нас.  

А як би ви оцінили мету Росії? Вона все ще хоче захопити Київ чи встановити там проросійський режим?  

Я не знаю. Усе змінилося за роки. Очевидно, це якась така емоційна війна для Росії. Я не певен, що вони, якби знали, куди зайдуть і що отримають, почали цю війну. Але кинути її вони зараз не можуть, бо це для них поразка. А вони вірять, що можуть воювати десятиліттями, як колись. Так виглядає, що для України війна з Росією завершиться, коли Росія втратить будь-який можливий потенціал до повторної агресії. Все решта - це просто періоди між війнами.