Будівництво першого заводу в Україні німецька компанія Henkel розпочала п'ятнадцять років тому. У 1998 році глибока фінансова криза примусила багато західних компаній згорнути свою діяльність і залишити Україну. Утім, Henkel зуміла добудувати підприємство у цей сутужний час і запустити виробництво. Генеральний директор Володимир Соха очолює один із заводів - "Хенкель Баутехнік Україна", що розташований у Вишгороді, з моменту його заснування. Підприємство виробляє будівельні матеріали, наприклад, штукатурку, фарби тощо. В інтерв’ю DW керівник пояснив, чому Україна приваблива для західного інвестора, у чому полягають особливості роботи з українськими партнерами та розповів, чим вигідне зближення з ЄС.

Deutsche Welle: Чому Ви вирішили розмістити ваше підприємство саме у Вишгороді?

Володимир Соха: Виробництво і бізнес потрібно розміщувати в першу чергу там, де є ринок. Наша продукція дуже чутлива до транспортування і це відображається на її собівартості. Центр країни, тобто Київ, завжди був найкрупнішим ринком. Тому, коли компанія Henkel розглядала можливість створення свого першого заводу в Україні у 1998 році, була обрана територія поблизу Києва, адже тут зосереджений основний капітал.

Звідки ви постачаєте сировину?

Велика частина органічної сировини добувається, на жаль, не в Україні, її постачають з Німеччини, Франції або Скандинавських країн. Натомість мінеральну сировину – цемент, вапно та пісок – ми добуваємо на місці, здебільшого у Київській області. А білий цемент ми постачаємо з інших регіонів України, де розташовані кар’єри.

З якими труднощами вам довелося зіткнутися, коли ви починали свою діяльність в Україні?

Усі труднощі Henkel були пов’язані зі специфікою ринку в 1998 році. Найбільше випробування спіткало нас на самому початку. Саме тоді, коли корпорація вирішила будувати перший завод в Україні, одразу розпочалася криза. Більшість західних компаній тоді покинули Україну. Але Henkel вирішив залишитися. Ми продовжували вкладати у будівництво заводу, не дивлячись на девальвацію гривні. Ринок знаходився в дуже, скажімо так, турбулентному стані, був доволі хаотичним. Але нам вдалося добудувати завод. Це було стратегічно правильне рішення, яке пішло нам на користь. Ми з’явилися в Україні тоді, коли будівельна промисловість лише починала відходити від застарілих радянських технологій і розвивати новіші. Ми були одні із перших на ринку у цей час. Доволі багато зусиль довелось інвестувати у навчання персоналу.

Що Ви маєте на увазі під інвестиціями у персонал?

Нам було важливо скористатися досвідом сусідів. Особливо тих, що пройшли схожий шлях пострадянського розвитку. Тобто ми ґрунтовно вивчили ситуацію, наприклад, у Польщі. Хоча у нас, як виявилося, все було набагато складніше. Тоді ми розробили спеціальну систему навчання. Звісно, це був проект, який не міг дати результату одразу. Ми розуміли, що переваги стануть відчутними лише у перспективі. Тож ми створили Henkel Академію. Разом з Міністерством освіти було засновано 27 ресурсних центрів на базі професійно-технічних училищ. Основну увагу ми зосередили на перекваліфікації будівельників. Зараз ми щороку випускаємо близько семи тисяч спеціалістів. Більша частина з них - це люди, які вже давно працюють у своїй сфері і хочуть освоїти нову технологію або вивчити нову спеціальність.

З вашого досвіду спілкування з німецькими колегами, що їх найбільше дивує у роботі в Україні?

Henkel важко чимось здивувати, адже це глобальна корпорація, яка працює у всьому світі. Компанія вміє "вижити", як в країнах, що розвиваються, так і в розвинених. Звісно, на деяких ринках є багато "підводних каменів". Але я не можу сказати, що Henkel була чимось здивована або шокована. Ми спиралися на досвід, здобутий в інших країнах.

Інша річ – ми були приємно вражені тим, що український ринок переповнений висококваліфікованими спеціалістами. Йдеться про людей з високим рівнем технічних знань, є і хороші маркетологи, яких колись сильно не вистачало. Звісно, тут є своя специфіка роботи. Зокрема, у спілкуванні з владою.Усі питання, починаючи з виділення земельної ділянки до початку будівництва й отримання дозволу вирішувалися не так, як, приміром, в Німеччині. Утім, я думаю, що такі особливості існували та існують у більшості країн "незахідного" блоку. Тут є свої нюанси, які потрібно розуміти, сприймати і працювати у тому законодавчому полі, яке діє в країні.

Чи впливає зміна політичної влади на діяльність Вашої компанії?

Радше ні, ми далекі від політики. Я не можу сказати, що якісь зміни в політиці мали прямий вплив на роботу підприємства.

А чи зацікавлені Ви у тому, щоб Україна у майбутньому підписала угоду про асоціацію з ЄС?

Так, я зацікавлений у цьому і як громадянин, і як генеральний директор. У першому випадку, я вважаю, що підписання угоди пішло б на корить усім людям, а особливо молодому поколінню, які планують жити в Україні. Адже зближення з ЄС принесе позитивні законодавчі зміни, ми ще на один крок ступимо назустріч демократії. Навіть ті закони, які ухвалили при підготовці до підписання угоди, ближчі до європейських. А для бізнесменів асоціація з ЄС відкриває можливість працювати на ринках країн ЄС. З іншого боку, товари з ЄС зможуть без особливих проблем проникнути на ринок України. Це ж велетенський потенціал – 45 мільйонів людей.

Тобто для Вас це можливість розширити свої ринки?

Лише частково, адже у Henkel є підприємства у всьому світі. Отже, нам немає сенсу постачати свою продукцію у країни Західної Європи. Зате після підписання угоди про асоціацію в Україні підвищиться рівень життя людей, зростатиме їхня купівельна спроможність, люди будуть орієнтуватися на вищі стандарти життя. У цьому криється потенціал для Henkel. І це набагато важливіше для нас, ніж відкриття ринків Західної Європи. Нам важливіша модернізація всередині країни.