Лауреат різноманітних нагород фотограф Вей Джиан Чан закарбував на своїх світлинах сюрреалістичну атмосферу в майже спорожнілому Лондоні. Більшість його робіт - це колажі, в яких виринають контрастуючі графіті на кшталт "Надія" чи "Омана". На цій роботі зображені два велосипедисти, які проїжджають повз плакати митця Марка Тітчнера. Меседж: "Будь ласка, повірте, ці дні минуть".

"Не всі супергерої носять плащі", - таким є меседж фотографа Джорджа Коппока. На своїх портретах він зобразив "системнозначущих" жителів Лідса, які підтримували функціонування міста під час карантину: медичний персонал, а також лікарі, селяни, працівники супермаркетів, поліцейські та волонтери. На фото: медсестра одного з пологових будинків.

Серія світлин Флори Луна ґрунтується на ідеї, що вже до карантину між людьми та світом навколо існував фільтр, який тепер лише посилився. "Пандемія не лише встановила більше фізичних меж для наших контактів з іншими, такі як монітори комп'ютерів, маски та перегородки з прозорого пластику, але й посилила межі, які існували в реальному світі".

Багатьом родинам довелося виконувати свою роботу та продовжувати шкільне навчання з дому, не знаючи, чим це скінчиться: просто жах. Відчуття власної неспроможності Клер Ермітейдж посилювали повідомлення батьків-ентузіастів у соціальних мережах, які описували "чудові проєкти" зі своїми дітьми. Фотографиня вирішила зайняти гумористичну перспективу, аби закарбувати власне становище під час карантину.

Коли почалася пандемія, ландшафтний фотограф Скотт Стівенс мусив тимчасово припинити свою роботу. Він вирішив опрацьовувати свої світлини за домашнім робочим столом та дати таким чином свою візуальну "заряджену емоціями відповідь на нинішню кризу". Його серія "Під тиском" демонструє настінний барометр поряд із фотографією неба з вікна кімнати фотографа.

Зазвичай Кріс Сілк фотографує вуличні сцени. Під час карантину він експериментував із власними фотографіями міста: він брав фігури з модельної залізниці свого батька чи інші предмети домашнього вжитку та вмонтовував їх у ту чи іншу сцену з природним доступом світла. "Немає нудних місць для фотографій", - прокоментував він особливі робочі умови.

Володар різних нагород фотограф Іан Вейд зазвичай фотографує диких тварин на вулицях міста. Тепер же він узявся експериментувати з пластиковими фігурками тварин його дворічної доньки, аби вони виглядали природно. Він відчував на собі багато дивних поглядів, коли лежав на животі в струмку, аби сфотографувати цього пластикового бенгальського тигра.

Документальна фотографиня Джастін Дезмонд під час ізоляції познайомилася з абсолютно невідомими їй людьми. "Одного сонячного дня я вийшла зі своєю камерою та запитувала в небагатьох людей, яких зустрічала на своєму шляху, чи можна їх сфотографувати та як вони переживають карантин". Результат - серія фотографій, зроблена на відстані двох метрів від об'єктів.

"Через страх, який ми відчуваємо перед тим, що нам іще доведеться пережити через вірус, ми сумуємо за іншими більше ніж зазвичай", - переконана фотографиня Акіко Дюпон. Це надихнуло її попросити своїх сусідів на півдні Лондона написати листа людині, про яку вони часто думають під час карантину. Семирічна Софія (на фото) написала своїй бабусі в Канаді.

11-річний син фотографині Гемми Гріффітс танцює балет. Тренувань під час карантину не було, тож він займався вдома, через що "його надзвичайно довге волосся літало по квартирі". Вона закарбувала його заняття на фото, "аби згадувати про ці дивні часи та закарбувати варту подиву красу його рухів у абсолютно звичайній оселі".

Фотографиня Сенем Піс так само отримала натхнення від балету. Вона сфотографувала одразу кількох танцівниць і танцівників. "Усі ми раптом опинилися в ситуації, якої ми не могли собі до цього уявити", - написала вона. Для неї танцівники стали водночас символом життєствердного меседжу: "Завжди є надія. Завжди є радість у житті".