DW: Наприкінці минулого тижня Ви взяли участь у Четвертому німецько-українському бізнес-форумі. Які враження у Вас залишилися?

Дмитро Сенниченко: Україна і Німеччина мають системні зв'язки, і ці зв'язки треба поглиблювати. Я декілька разів брав участь у таких форумах. Важливо потім їх супроводжувати на рівні посольств, на рівні B2B (англ. business-to-business - "бізнес для бізнесу". - Ред.). Для нас як для Фонду держмайна цікава тематика, яка вголос не звучала, але точно обговорювалася під час двосторонніх зустрічей. Це питання допомоги Німеччини Україні в реформуванні шахт.

Яку мету переслідує Фонд держмайна України?

Ми кажемо, що приватизація має відбуватися не заради приватизації, а основна мета - позбутися нестратегічних непрофільних активів, які у великій кількості залишилися в Україні. Ми, може, остання країна Європи, яка не завершила приватизацію. Якщо в Польщі колись було 8500 державних компаній, то вони залишили 55.

Основна суть - припинити сидіти на яйцях, які не можеш добре доглянути, а, передавши їх інвестору, залучити в ці об'єкти інвестиції. І українські, і міжнародні. Ми закликаємо і німецький бізнес. Якщо в країнах Західної Європи небагато у що можна інвестувати з високою очікуваною прибутковістю, то в Україні ще можна знайти цікаві об'єкти, які обіцяють високі прибутки.

Читайте також: Приватизація, газ і реформи: на що пішла Україна заради кредиту МВФ

Але, звісно, треба зважати на ризик регуляторного середовища, недостатньо реформовану судову систему. В Україні на сьогодні 3600 держпідприємств, якими управляють 96 різних органів. Близько 1000 підприємств потрібно передати на приватизацію. Ми демонополізуємо спиртову галузь, це й невеличні готелі, а також працюючі підприємства, які входять до об'єктів великої приватизації, яку ми хочемо запустити цього року. І чим довше Україна тягне, тим гіршим стає стан цих підприємств. Ми очікуємо від Верховної Ради в цьому або наступному місяці закону, який розблокує велику приватизацію.

Які об'єкти мають першими піти на приватизацію, за Вашим планом?

Першою буде "Об'єднана гірничо-хімічна компанія" - один із найбільших виробників титану в світі. Стартова ціна буде близько трьох-чотирьох мільярдів гривень. Це компанія експортно орієнтована, її продукцію купують по всьому світу, тож це хороший актив для іноземних інвесторів. Також на приватизацію піде завод "Більшовик" у Києві, від якого, по суті, лишилася лише територія. Це буде продаж об'єкта під real estate development. Наступний - готель "Президент Готель". Крім того, ми будемо виставляти останні шість державних обленерго.

Є ще одна цікава компанія, про приватизацію якої говорив ще попередній уряд України - "Державна продовольчо-зернова корпорація". Чи була вона зрештою передана на приватизацію, як обіцяв тодішній прем'єр Олексій Гончарук?

Ні. Це питання потрібно ставити міністерству економіки. Уряд Гончарука дійсно ухвалив рішення, але його потім скасували, так і не передавши підприємство до приватизації. Ми як Фонд держмайна реалізуємо державну політику. Підприємство до нас передають лише тоді, коли ухвалюється рішення урядом про приватизацію. Тобто поки нам не передали "Державну продовольчо-зернову корпорацію", ми не можемо діяти. При цьому активним має бути і сам бізнес, аби держава побачила зацікавленість у купівлі того чи іншого підприємства.

Чи може, на Вашу думку, держава бути ефективним управлінцем?

Держава має бути хорошим регулятором, справедливим суддею, встановлювати чіткі правила та стежити за тим, аби їх дотримувалися. А бізнес має займатися бізнесом. Є виняткові випадки, коли держава не передає об'єкти на приватизацію. Або якщо є природна монополія, або якщо йдеться про компанії, які є певного роду продовженням держави, мають соціальне значення. Приклад - "Укрпошта". Дуже багато сільського населення потребує доставки пенсії та пошти у віддалені села. Але приватним операторам робити це невигідно. Коли я там працював, ми зробили компанію акціонерним товариством і, можливо, частина акцій має бути передана приватному власнику, аби він краще контролював підприємство. Держава не повинна втручатися в управління напряму.

В Україні вже певний час триває скандал навколо оборонного підприємства "Мотор Січ". РНБО вирішила, що воно має бути націоналізоване. Чи виправдані такі кроки?

Якщо говорити в теорії, то приклади націоналізації в історії були. Навіть у Великобританії колись націоналізували сталеливарну галузь. Але потрібно дивитися на юридичне підґрунтя подібних рішень, яка їхня мета - політична чи економічна. Я не хотів би давати висновок з цього питання.

Законопроєкти щодо приватизації, про які Ви згадали, передбачають, зокрема, і радикальні зміни у структурі керівництва Фонду держмайна. Зокрема, щодо призначення голови, а також створення правління замість одного керівника. Що мають дати ці зміни?

Щодо призначення голови нічого не змінюється - ми просто хочемо прибрати юридичну колізію. Адже сьогодні два закони передбачають одночасно подання кандидатури голови Фонду держмайна президентом і прем'єр-міністром. Щодо правління - то це моя ініціатива, я хотів би обмежити свої права. Адже занадто багато персональних повноважень. Я думаю, що колегіальний орган тут був би правильнішим та справедливішим для ухвалення збалансованих рішень. Адже Фонд держмайна - це не лише орган приватизації. Ми також відповідаємо за ведення чотирьох державних реєстрів - активів, оцінщиків, результатів оцінки та корпоративних прав держави. Ми також є регуляторами оціночної діяльності в Україні. І цю діяльність ми теж хочемо реформувати. Плюс ми окремо впроваджуємо реформу оренди державного майна, а також реформуємо корпоративне управління майном. Із 420 підприємств на приватизацію, список яких нам передали, 191 не звітує, і ми не змогли знайти їхніх директорів. Ми подали заяву в поліцію про їхній розшук. 89 підприємств у стані ліквідації чи банкрутства, а у 64 підприємств борги в десятки разів перевищують потенційну вартість активів підприємств.