"Я зрозуміла, що мені буде дуже важко самій і що десь є маленька дитина, яка так само одна. Вона потребує мами, дому і всього, що може дати сімʼя. А в мене є любов і потреба про когось турбуватись. Я можу врятувати цю дитину, а вона врятує мене", - розмірковує мешканка Сум Ольга.

На початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну вона втратила сина - 27-річного Максима, який боронив Маріуполь у лавах полку "Азов". Девʼять місяців мати шукала сина серед полонених. "Тоді я по-справжньому зрозуміла, що таке бути самій. Я пошкодувала, що у мене лише один син. Якби у нас була велика родина, я би мала підтримку", - згадує Ольга. Так вона почала думати про всиновлення дитини.

Після поховання сина Ольга вирішила, що всиновлюватиме дівчинку - адже хлопчик може нагадувати їй про загиблого сина. Вона звернулась до служби у справах дітей, подала заяву і необхідні документи, отримала статус кандидатки на всиновлення. Після цього пройшла навчання у центрі соціальних служб.

Уже рік жінка стоїть у черзі на знайомство з дитиною. "Виходить, що треба дуже довго чекати. У закладах багато дітей, але не всі вони мають статус на всиновлення, - констатує жінка. - Це важко - коли вже уявляєш цю дитину. Дивишся, які книжки купити, яку ляльку. Ще не знаєш, якою буде ця дівчинка, але вже чекаєш".

Читайте також: "Система була паралізована". Як війна впливає на прихисток дітей-сиріт в Україні

Девʼять місяців на всиновлення дитини

У перший рік повномасштабного вторгнення кількість усиновлень зменшилась, повідомив голова Національної соціальної сервісної служби Василь Луцик. У 2022 році українці всиновили 752 дитини. Однак незабаром статистика почала збільшуватись - 925 усиновлених дітей у 2023 році та майже 600 у цьому півріччі.

Серед усиновлених дітей - трирічний Богдан. Уже два тижні він живе у Львові, в сімʼї Тетяни, її чоловіка та двох їхніх дітей - 14-річного сина на 12-річної доньки. "Ми завжди хотіли бути великою родиною, - розповідає жінка. - Мені здається, що так починаються усі історії про усиновлення". 

"Є відчуття, що ти робиш недостатньо для своєї країни, - продовжує Тетяна. - Народити ще одну дитину, привести її у світ, де падають ракети? Чи допомогти тій, у якої із народження не склалось із сімʼєю? Ми можемо поділитися і дати дитині те, чого в неї ніколи не було".

Процес усиновлення Богдана тривав девʼять місяців. "Символічно", - зауважує Тетяна. Як і Ольга, Тетяна очікувала на дитину, яку запропонує служба у справах дітей. Але згодом почала шукати сама, у всеукраїнській базі сиріт та в соцмережах, де й натрапила на допис про Богдана, евакуйованого до Івано-Франківської області із сиротинця на Харківщині.

Уже під час першої зустрічі хлопчик пішов на контакт, згадує Тетяна. "Він жвавий, відкритий, веселий", - додає жінка. Наступні кілька місяців родина відвідувала Богдана. За кілька місяців подружжя отримало судове рішення про всиновлення і забрало дитину додому.

Зміни у процедурі всиновлення

На початку повномасштабного російського вторгнення Україна заборонила всиновлення українських дітей іноземцями. А сама процедура всиновлення, доступна для українців, була ускладнена через перебої в роботі судів та служб у справах дітей. Проте вже влітку 2022 року вона відновилась, розповідає Дарʼя Касьянова, програмна директорка неурядової організації "СОС Дитячі містечка Україна", яка опікується сиротами.

Через повномасштабну війну сиротинці евакуювали не лише у більш безпечні регіони України, а й за кордон. Дітей, які перебувають за кордоном, було неможливо всиновити навіть українцям. Це змінилось лише у червні цього року. "Усиновлювачі чекали на такі зміни, адже заклади не повертаються в Україну", - зазначає Касьянова. Її організація фінансово підтримує сімʼї, які хочуть усиновити дитину із сиротинця, евакуйованого за кордон. Для цього люди мають познайомитися з дитиною онлайн, а вже потім відвідати дитину за кордоном. "До нас вже звернулося майже 60 сімей, яким ми оплатили поїздки до різних країн - Польщі, Німеччини, Туреччини, Австрії, Швейцарії", - перераховує програмна директорка організації.

Проте, за її словами, не всі країни, в які евакуйовані українські діти, вітають їхнє повернення додому та інколи гальмують цей процес. "Ми розуміємо, з чим це пов'язано, - говорить Касьянова. - Навіть коли країни готові повертати дітей, втручаються міжнародні правозахисні громадські організації, які задають питання - чи будуть ці діти у безпеці?". 

Повернення сирот із-за кордону

Серед тих, хто чекає на дозвіл забрати українську сироту з-за кордону, - родина Вікторії, яка разом із чоловіком та чотирирічною донькою переїхала із Запоріжжя до одного з міст на заході України. 

Ще до початку повномасштабного вторгнення сімʼя хотіла ще одну дитину і планувала всиновити її, каже Вікторія. У 2023 році вони з чоловіком зібрали і подали усі необхідні документи та на початку цього року отримали статус усиновлювачів. У базі сиріт Вікторія натрапила на пʼятирічну дівчинку - вона була евакуйована з Одеси до Литви. Її свого часу вилучили з неблагополучної родини, позбавленої батьківських прав. Зʼясувалось, що вона має десятирічну сестру, яка була вилучена раніше й перебувала в іншому сиротинці, - її евакуювали до Польщі. Але під час влаштування в нову родину дітей не можна розлучати.

Після онлайн-знайомства жінка відвідала дівчат у Польщі та Литві. "Старша дуже хоче родину. Вона знає, що це таке. Її вилучили, коли вона була більш-менш дорослою. А молодша була зовсім маленькою. Вона навіть не знала, що у неї є старша сестричка", - розповідає Вікторія.

Аби повернути дівчат до України і тут їх усиновити, Вікторія спочатку отримала статус їхнього опікуна. Тепер національна сервісна служба має узгодити повернення дітей і передати цю інформацію консулам, пояснює Вікторія.

"Діти ростуть. Чим довше триває війна, чим старше вони стають і тим менше лишається шансів, що вони потраплять в родину", - розмірковує Вікторія.

Недоліки у процедурі всиновлення

"Діти повинні жити в українських родинах, - погоджується Наталя Ібрагімова, директорка Київського обласного центру соціальних служб, який проводить навчання для усиновлювачів. - Батьки самі вирішать, як захистити свою дитину. А дитина буде знати, що нею опікується мати і батько, а не вихователі".

За її словами, за час повномасштабного вторгнення процедура всиновлення зазнала і негативних змін. До прикладу, раніше центри соціальних служб видавали кандидатам в усиновлювачі, які пройшли навчання, довідки із розгорнутою характеристикою родини і рекомендаціями щодо дітей, яких вона може прийняти. Цю довідку враховували служби у справах дітей, шукаючи дітей для цих кандидатів. Проте після нещодавніх змін у законодавчі акти центри соціальних служб мають право лише зробити висновок, чи можуть кандидати бути усиновлювачами. На думку Ібрагімової, це було зроблено в інтересах дорослих, але не дітей, які можуть бути влаштовані у родину, яка з ними не впорається.

Крім того, директорка Київського обласного центру соціальних служб не підтримує ще одне нововведення - тимчасове влаштування дітей у родину кандидатів в усиновлювачі на час, коли триває процедура. За її словами, суд може відмовити кандидатам в усиновлювачі, і це травмує дитину, яка вже кілька місяців прожила вдома у цієї людини. "Дитина уже була один раз обманута своїми біологічними батьками", - додає Ібрагімова.

Зловживання всиновленням

Усиновлення сиріт, які зазвичай мають інвалідність, психологічні травми та затримку у розвитку, - надзвичайно відповідальний крок, наголошує директорка Київського обласного центру соціальних служб Наталя Ібрагімова. У своїй роботі вона стикається із випадками, коли сімʼї повертали всиновлену дитину, бо вона виявилася заскладною для них.

Ібрагімова вважає, що таких випадків стане більше після закінчення війни. Адже, за її спостереженнями, наразі деякі чоловіки зловживають усиновленням, аби уникнути мобілізації або звільнитися з війська. "Зі ста кандидатів відсотків 40 - це люди, які справді хочуть дітей", - зазначає Ібрагімова. За її словами, справжні наміри можуть виявити психологи під час навчання кандидатів.

"Усиновлення - не швидкий процес", - відповідає на це Вікторія, чия родина чекає на дітей із Литви і Польщі. Жінка каже, що чула зневажливі коментарі, коли лише подавала документи на всиновлення. Вона переконана, що чиновники не пропонували їй дітей, адже вважали, що її чоловік хоче використати всиновлення, аби уникнути мобілізації. 

Тетяна, яка разом із чоловіком усиновила трирічного Богдана, зіштовхнулась із цим упередженням під час судового процесу щодо всиновлення. Тоді, за її словами, суддя попросив довести, що сімʼя, яка вже має двох дітей, всиновлює ще одну дитину не для того, щоби чоловік демобілізувався - він служить у ЗСУ від початку повномасштабного вторгнення. "Я сказала, що мій чоловік служив у 2015 році і свідомо пішов служити 24 лютого, а я - здорова жінка, яка могла би народити третю дитину з метою демобілізації чоловіка, - згадує Тетяна. - Це неприємно, але, мабуть, чимось обумовлено".

Її чоловік брав відпустку, аби познайомитись із Богданом у сиротинці. Вже тоді, за словами Тетяни, хлопчик привʼязався до нього і почав називати татом. Тепер, коли Богдан звикає до нового дому, чоловік почав процес звільнення зі служби. Адже хоче бути з сімʼю і має на це право, підкреслює жінка.