Географія представництва іноземних офіційних делегацій, які цьогоріч прибули до Києва на урочистості з нагоди Дня незалежності, доволі промовиста. Виразно домінують країни європейської Півночі - і такий жест підтримки на п'ятий рік великої війни для них не є випадковістю.

Мовою фактів

На відміну від багатьох інших європейських країн, підтримка України з боку держав Півночі не обмежується глибоким занепокоєнням і політичними деклараціями. Цю допомогу справді можна назвати повномасштабною, адже йдеться про системні фінансові вливання, забезпечення воєнними технологіями та зброєю, багаторічні програми підтримки.

Якщо рахувати допомогу Україні відносно розміру економіки, у верхівці європейського рейтингу від Кільського інституту світової економіки можна побачити всі держави Балтії та Скандинавії.

Ця ж ситуація в порівнянні північ/південь виходить ще красномовнішою. Спільний внесок на підтримку України країн Північного поясу (Балтія, Скандинавія, Великобританія та Нідерланди) у кілька разів перевищує внесок південної Європи.

Такі цифри на п’ятому році російського вторгнення в Україну вже цілком упевнено можна назвати системною і стратегічною підтримкою. І, як на мене, в неї три головні причини.

По-перше, країни Північного поясу краще усвідомлюють справжню небезпеку Росії - частина з них свого часу була окупованою, ще частина історично вела з Росією війни. Сусідство з Росією на суші й через море для цих країн є травматичним досвідом, і вони розуміють, що в разі ескалації будуть першою мішенню. Тож допомога тут є не так пожертвою, як інвестицією у власну безпеку.

По-друге, за винятком Великобританії, всі ці країни можна назвати малими й середніми, особливо за кількістю населення. Такі держави краще розуміють ціну цивілізованих правил і чітко усвідомлюють, що в дикому світі без міжнародного права їхня незалежність опиняється під загрозою. Не тільки від Росії - зазіхання Трампа на Гренландію також є опосередкованим наслідком непокараної анексії Криму в 2014 року.

По-третє, не нехтуймо культурою. Політична культура більшості з країн Півночі сформувалася під впливом протестантської етики. На повсякденному рівні це культура власної відповідальності і практичної дії. У цій логіці, якщо можеш допомогти і дати зброю для захисту - значить, мусиш допомогти. У цій культурі правил і справедливості вияв солідарності стає радше обов’язком, ніж милостинею.

Додому, на Північ?

Виходить парадокс: усі роки Незалежності ми говорили про те, що нам потрібно рухатися на Захід, на практиці виявилося, що нас краще розуміють і більше підтримують саме на Півночі.

Найцікавіше, що це не винахід 2022 року. Адже ми часто забуваємо, що ще Київська Русь була частиною шляху “з варяг у греки”, тобто перші київські князі були тісно пов'язані з варязьким світом, а династичні зв'язки Києва зі Скандинавією зберігалися століттями.

Складно передбачити, яким шляхом підуть НАТО та ЄС. Але вже сьогодні на практиці бачимо, що вимальовується доволі чітка безпеково-політична конфігурація майбутнього Європи на півночі континенту.

Важливо, що в цій конфігурації є місце й для України - безпекове, ціннісне й історично цілком природне.

"Авторська колонка" висловлює особисту думку автора. Вона може не збігатися з думкою української редакції і Deutsche Welle загалом.