За два тижні до "Євробачення-2021" кліп українського гурту Gо_A увійшов до десятки найпопулярніших відео на офіційному каналі пісенного конкурсу в YouTube. Його вже переглянуло понад три мільйони глядачів. Сам колектив перед поїздкою до Роттердама здивував DW географією своїх фанів. За твердженнями гурту, принаймні, через Spotify їх найбільше слухають у Німеччині, а Україна - лише на четвертому місці.

DW: Залишились лічені дні до пісенного конкурсу, на який Ви чекали майже два роки, адже у 2020 році, через пандемію COVID-19, "Євробачення" скасували. Який у Вас настрій?

Катерина Павленко: Цілий рік ми готувались до конкурсу і тепер чим ближче, тим більше емоцій. З одного боку, не можемо дочекатись, коли почнеться, з іншого - це класна історія, яку хочеться розтягнути в часі.

Учасникам "Євробачення", які мали виступити в 2020 році, дозволили виступити в 2021-му, але вони повинні були написати нову пісню. Тож Ви представлятиме Україну з піснею "Шум". У першому кліпі до цієї пісні з'являються мотиви Чорнобиля. Це такий трюк, аби зачепити європейських фанів?

Насправді, ні. Чорнобиль мене цікавить з самого дитинства, і я прочитала багато інформації про катастрофу. А коли почала вчитись на фольклористку, мене зацікавила інша проблематика - втрачена культура Чорнобильського Полісся, адже там були обряди унікальні, яких немає на іншій території України. І я намагаюсь передати це в свої творчості.

Як саме?

Пісня "Шум", з якою ми їдемо на "Євробачення", - це давня українська веснянка. Це заклик духу лісу до об'єднання, до переосмислення того, що робимо з природою, і можливо спробувати все виправити. А сам обряд шуму - він теж був популярний у Чорнобильському Поліссі.

І досі до кінця не зрозуміло, в якому форматі відбудеться конкурс: з глядачами чи без? Чи виконавці будуть виступати в Роттердамі чи будуть трансляції з їхніх країн? Що відомо Вам?

Справді, через пандемію скасовано чимало публічних заходів, зустрічей з фанами і концертів. Щодо нашого виступу, то ми зняли резервний номер, який повністю готовий і відповідає вимогам "Євробачення". Тож у будь-якому разі ми будемо на сцені конкурсу. Щодо глядачів, то їх буде 3,5 тисячі зі збереженням соціальної дистанції.

На голоси фанів з яких країн Ви розраховуєте?

Ми вдячні нашій аудиторії, адже зараз живемо за доходи від стрімінгових платформ. Це не дуже великі гроші, але вони є, і вони нам дуже потрібні. Так, статистика стрімінгового сервісу Spotify каже, що на першому місці нас слухають у Німеччині, на другому  - в Росії,  на третьому - у Великобританії і лише на четвертому  - в Україні.

Неочікувана географія. А чи були у зв'язку з цим запити на концерти, від Росії, наприклад?

Концерти в Росії ми не розглядаємо, хоча у нас там справді багато слухачів. Вони нам пишуть приємні слова, пишуть, навіть українською мовою, і багато з Сибіру. Це не випадково, там же багато українців залишилось. І ми не можемо не любити їх тільки через те, що вони проживають на тій території. Вони пишуть від щирого серця і кажуть, що наша музика спонукає їх по-іншому глянути на Україну.

А як думаєте, що їх чіпляє у Вашій музиці?

Щирість і чесність. Українські мотиви не залишають байдужими. Хоча україномовній музиці важко конкурувати з російськомовним контентом, там більший ресурс, більше вкладається грошей, і більше можливостей розкрутити музику. Ось ми вісім років грали свою музику і тільки зараз чуємо, що у нас класна музика. До цього про нас ніхто не чув, бо банально не було грошей найняти піарника.

Виходить, що і квоти на українськомовний контент в Україні не працюють?

Я пам'ятаю, коли запровадили квоти, то всі масово почали писати українською мовою. Але пісня написана просто для того, щоб було, ніколи не резонує в людей сильно, як пісня, яка написана по-чесному. Тому з'явилося багато українськомовних пісень, які просто наримовані, де просто купа красивих українських слів. Окрім того, наша музика - не формат для багатьох радіостанцій. Навіть на фестивалі важко було потрапити. 

Дивно, бо, здавалось, що саме зараз електро-фольк переживає найкращі часи. А звідки у Вас любов до фольклору?

Це все з дитинства. Я застала період, коли бабуся збиралася з подругами і просто співала. І перші пісні, які я вивчила, були саме народними. Хоча, коли я була мала, я не усвідомлювала, наскільки це цінно. Тоді це мене оточувало, і я думала, що так скрізь. Там же, у Ніжині, я навчилась любити і цінувати природу. У нас був великий вишневий сад і поруч ліс, і я все дитинство провела поруч з природою. У нас ще було багато тварин: п'ять собак, чотири коти, корови, птахи. І завжди було відчуття, що ми - люди, рослини, тварини - живемо всі разом. І я досі не усвідомлюю, чому дехто не цінує цього і розуміє, наскільки сильне єднання ми маємо з природою, з тим, що нас оточує.