"У нас все добре!" Він завжди відповідав, що у них все добре, а восьмого числа в 11:57 в повідомленні надіслав смайлик", - киянка Наталія згадує останнє, що дав про себе знати її чоловік Сергій. У жовтні 2022-го він зник безвісти, виконуючи бойове завдання на фронті поблизу Бахмута.

Жінка розповідає, що кілька днів після 8 жовтня чоловік не виходив на зв’язок. А згодом вона отримала офіційну звістку з територіального центру комплектування про те, що її Сергій вважається безвісти зниклим.

"Звертаюся до співробітника ТЦК: "Скажіть, будь ласка, що мій чоловік живий". А він каже: "На жаль, я вам цього не можу сказати", - зі сльозами пригадує Наталія.

Після шоку Наталія опанувала себе і почала самотужки дізнаватися усі деталі. Спершу написала заяву у поліцію та подзвонила до військової частини чоловіка. А також розшукала родичів інших побратимів, які зникли з її Сергієм поблизу Бахмута. Через них вона дізналася, що її чоловік та інші військові з його частини можуть бути в полоні. Однак підтвердження інформації вона не має ось уже вісім місяців.

По допомогу жінка зверталася до СБУ, Національного інформаційного бюро, Міжнародного комітету Червоного Хреста (МКЧХ), Головного управління розвідки. "З деяких інстанцій надійшли загальні відповіді, ну, вибачте, ні про що", - каже жінка зниклого безвісти.

Наталія регулярно приходить на прийоми до Уповноваженого з питань зниклих безвісти за особливих обставин. Тут таких, як вона, відповідно до ухваленого торік закону, особисто інформують про етапи розшуку. Посаду уповноваженого з цих питань, як і його команду сформували у квітні 2022 року.

Читайте також: Скільки українців зникли безвісти під час війни РФ проти України

Як фіксують статус зниклих безвісти

Звіти про пошуки для рідних у офісі уповноваженого Олега Котенка дають раз на кілька тижнів. Спілкуються індивідуально - як-от із Наталією, або онлайн з групами людей, чиї родичі зникли в один час і в одній локації.

Перше, про що просять родичів спеціалісти з пошуку, дотримуватися інформаційної тиші. Тобто не намагатися давати оголошення про зниклих у соцмережах, адже нерідко інформацію з відкритих джерел російські окупанти можуть використати проти зниклих осіб, які насправді перебувають у полоні. А ще - нею можуть скористатися шахраї, які виманюють кошти у родичів за неіснуючі деталі про місцезнаходження зниклого. Найбільші складнощі в пошуку, пояснює DW Олег Котенко, виникають через невідомі обставини зникнення людини. Нерідко це відбувається на нині вже окупованій території.

Уся наявна достовірна інформація про зниклих, каже уповноважений, міститься у новоствореному реєстрі, звідки рідні можуть отримати витяг. Нині реєстр налічує понад 23 тисячі особових карток з історіями пошуків. 90 відсотків людей - військові ЗСУ. Навіть якщо військова чи цивільна людина знайшлася, її дані все одно лишаються в реєстрі та відзначаються приміткою про актуальний статус: "знайшовся", "є співпадіння за ДНК", "звільнений з полону". Таких імен наразі нараховують більше восьми тисяч.

Читайте також:  Зниклі безвісти військові й цивільні - як українців розшукують волонтери й правозахисники

Деталей про долю майже семи тисяч людей у реєстрі наразі найменше, каже уповноважений. Причин цьому декілька. По-перше, відсутні свідки зникнення людини. У випадку з військовими ними можуть бути лише побратими, втім їх свідчення не завжди точні, каже Олег Котенко. По-друге, перепоною для пошуку стає переміщення полоненого військового по території РФ або на окупованих українських територіях. "Наприклад, ми знаємо, що він в полоні. Але його можуть переміщати з однієї колонії в іншу. Ми також це фіксуємо", - пояснює Котенко.

Часто у пошуку команда уповноваженого використовує відкриті дані з російських Telegram-каналів. Там, каже Олег Котенко, росіяни публікують відео взятих у полон українських бійців, яких потім вдається ідентифікувати. Крім цього, дистанційне підтвердження статусу зниклої людини допомагають здійснити українці, які перебувають на окупованих територіях і співпрацюють з Офісом уповноваженого. Вони діляться фото та відео про загиблих, похованих або взятих у полон бійців ЗСУ.

Як триває пошук через міжнародні канали

Іноді фактів, зібраних онлайн, недостатньо для підтвердження статусу полону чи загибелі бійця. Тоді для пошуків застосовують міжнародні канали, як-от у Координаційному штабі з питань поводження з військовополоненими, який займається й питаннями зниклих безвісти та координує пошук таких осіб за участі МКЧХ та Національного інформаційного бюро, що напряму співпрацює з правозахисниками у Женеві. А туди інформацію про українських військовополонених також іноді надають росіяни. Тож, серед імен полонених є шанс знайти зниклого воїна ЗСУ.

Читайте також: Росія утримує понад 20 тисяч цивільних в заручниках - Лубінець

До Кооординаційного штабу з питань поводження з військовополоненими звертаються ті родичі зниклих безвісти, які не знають, з чого почати пошуки. У структурі їм можуть допомогти на місці, якщо у реєстрах вже є актуальна інформація про місцезнаходження бійця. Або ж - спрямувати до органів, з яких варто почати оформлення та збір необхідних документів - поліції, територіального центру комплектування та соціальної підтримки, Національного інформаційного бюро, СБУ тощо.

"Це унікальна структура, якої раніше не було в практиці", - розповідає Вікторія Цимбалюк, фахівчиня Координаційного штабу з питань поводження з військовополоненими.

Вікторія Цимбалюк як волонтерка починала роботу у координаційному штабі на етапі його формування минулого року. Сюди вона прийшла з власною історією втрати - свого рідного брата їй довелося шукати самотужки у полях щойно звільненої Харківщини, через півроку після того, як він загинув там. Каже, тоді місяцями не знала, куди йти по допомогу з пошуками, зараз ситуація - порівнює дівчина - кардинально інша. Зокрема, завдяки активності родичів зниклих і звітуванню держави перед ними.

"Вже понад рік я не маю жодної інформації! Мене "футболять" з одного місця в інше!" - з такими скаргами у Координаційний штаб приходять родичі зниклих безвісти. Тут для них також проводять індивідуальні консультації.

Читайте також: Українка про російський полон: Жінки-наглядачі були набагато жорсткіші

Результати зустрічей - різні. Сніжані, яка прийшла у штаб під час перебування там DW, повідомили радісну для неї звістку - після року пошуків з'ясувалося, що її син живий і перебуває у російському полоні. "Я відчувала, що він живий! Надія - це те, що мене підтримувало, я вірила, що мій син живий!" - зі сльозами каже жінка.

Сніжані надали відповідне підтвердження від Національного інформаційного бюро - а фахівці НІБ отримали відповідні дані від Міжнародного Комітету Червоного Хреста. Втім, у таких випадках підтвердження статусу полону ще не означає, що відома точна інформація про місцезнаходження військовослужбовця чи військовослужбовиці. Для з'ясування цих відомостей також потрібно пройти процедуру підтвердження через міжнародні організації.

Чи можуть усі родичі зниклих отримати виплати

Доки пошуки тривають, родинам зниклих у Координаційному штабі допомагають з оформленням необхідних документів - на щомісячні виплати по 100 тисяч гривень як рідним військового, що зник за особливих обставин. Та нерідко у питанні таких виплат, каже правниця Ірина Підреза, виникає чимало юридичних колізій. Як-от із тим, хто саме з рідних має отримувати кошти, і чи дійсно, у разі повернення додому, військовослужбовець може використати надані державою гроші. За законодавством, першочергово право на виплати має партнер у шлюбі - дружина або чоловік - чинний або колишній, якщо є спільні діти. У другому випадку, навіть якщо експартнер не підтримує зв'язку зі зниклим чи зниклою та не цікавиться пошуками, кошти все одно отримує така особа, а не, приміром, батьки зниклого.

"Часто батьки звертаються і кажуть "Як так: дружині все, а нам нічого. Ми віримо, що син повернеться, і коли він повернеться - не буде коштів, тому що все отримує дружина", - розповідає Ірина Підреза, юристка ГО "Юридична сотня".

На ще один "юридичний парадокс" звертає увагу уповноважений Олег Котенко. За його словами, ідеться про неможливість оформити виплати для родичів, доки не буде доведено, що людина - чи то цивільна, чи то військовий - дійсно зникла безвісти, а не самовільно виїхала чи дезеретирувала. Людина може бути вбита і похована на окупованій території, через що доступу до інформації про її статус в української сторони немає. Інший варіант -депортація та переміщення особи в межах РФ або Білорусі.

"Ми можемо ніколи не зрозуміти, що відбувається. Вони також є в реєстрі, але ми не знаємо напевне, що у нас людина зникла, поки в нас не буде точних свідчень", - пояснює Котенко.

Хто шукає тіла загиблих і чи можуть долучитися родичі

Дані про ймовірну загибель бійця, який у розшуку, іноді отримують зі зйомок дронами або від російських військових, якщо ті готові співпрацювати. За домовленістю команда Олега Котенка раз на кілька тижнів їздить упізнавати тіла та забирати їх із "сірої зони". Для цього створені сім пошукових груп за участі демінерів. За рік таким чином вдалося повернути рідним понад півтори тисячі тіл військових. Іноді у таких пошуках беруть участь і родичі загиблих, ризикуючи власним життям, на що вони погоджуються. Для проведення пошукової операції на місці з цивільними необхідні дозволи від військового командування та поліції. У разі, якщо людина правильно проінструктована і готова до пошуків "у полі", каже уповноважений, залученість рідних може прискорити упізнання знайдених тіл.

Процес пошуку зниклих безвісти, каже Котенко, стане менш ускладненим після чергового звільнення українських територій. Наразі активно відбуваються пошуки зниклих безвісти в районі відвойованих ділянок біля Бахмута. Якщо у зоні зникнення людини не знаходять тіла, це означає, що особа з великою ймовірністю у полоні. Співвідношення ідентифікованих людей у полоні наразі 60 відсотків до 40 відсотків тих, кого підтверджують як загиблих, зазначає Котенко.

Разом з військовими, зниклими безвісти в період повномасштабного вторгнення, тривають і пошуки тих, чия доля невідома після 2014 року. І хоч таких людей офіційно налічують у сотні разів менше за інших зниклих - близько сімдесяти - уповноважений каже - є шанс відшукати і їх, також - живими.