"Знаєш, я ось минулої п'ятниці не витримала і пішла", - каже моя сусідка Міріам, паризька галеристка, яка займається сучасною фотографією. Я спершу не розумію, куди вона пішла. "Зібрала валізу, сказала своїм, щоби розбиралися без мене, взяла квиток на поїзд і поїхала до подруги в село, - продовжує вона. - А там пила шампанське, танцювала лише в колі дорослих - уявляєш? - і страждала від похмілля наступного ранку. Та то був найкращий головний біль у моєму житті! Ну, бо скільки можна йти на поступки, у цій роботі з дому обирати собі незручний куток, аби іншим було зручно, всі ці "мама-мама", коли хочеш секунду спокою, а ці готування їжі тричі на день?!"

Банкрутства і розлучення

Я багатозначно мовчу. І хоч готування їжі для мене ніколи не було особливою каторгою, що таке сидіти за незручним столом, аби лиш не в одній кімнаті з чоловіком, в якого тривають безкінечні зум-конференції, я добре знаю.

"Ми всі закінчимо банкрутами і розлученими!" - казала вона ще пару місяців тому. І от, виходить, другу перспективу продемонструвала чоловікові наочно. "Другий рік поспіль святкуватиму день народження на карантині, - зітхає Міріам, поки ми гуляємо з собаками Вінсенським лісом (одна з небагатьох доступних паризьких розваг). Для такої закоренілої любительки вечірок, як вона, - це справді катастрофа. А ще, звісно ж, в анабіозі перебувають її підопічні митці. Вернісажів нема, закордонні клієнти, здатні викласти бодай якусь суму за мистецтво, припинили сюди їздити ще з часів "жовтих жилетів", остерігаючись перекритих доріг та вуличних безладів. Продавати артоб'єкти через інтернет - це трохи не те саме, що продавати їх за келихом шампанського. Міріам нервово курить і махає рукою: давай про це не будемо.

Варто сказати, що вона - ледь не найвеселіша з усіх моїх паризьких знайомих. Тож коли я чую, які метаморфози відбуваються з людьми, думаю, що ще легко відкараскалася з моїми власними стрибками настрою.

Психологічні проблеми як наслідок пандемії

"Звісно ж, перш за все спостерігаємо загострення у тих, у кого й до того були психологічні проблеми", - каже моя свекруха-психоаналітикиня Веронік. Вона практикує у маленькому містечку, де на терапію ходять як професори, так і сантехніки, у Франції це давно перестало вважатися буржуазними витребеньками. "Люди не можуть відновити рівновагу речей, що звично приносили їм задоволення. І не можуть нічого планувати на майбутнє - а саме це дає нам відчуття життя. Додай сюди присутність смерті в медіа і щоденних розмовах - звісно ж, це дуже тривожить. Є ті, хто йде в заперечення: "Все це неправда, ковід - це змова!" тощо. Але здебільшого страждають люди, позбавлені можливості сімейного і соціального життя, яке приносило їм радість. Омніприсутність смерті кепсько впливає на сон - люди робляться виснаженими".

Читайте також: Десять порад, як мислити позитивно в часи пандемії COVID-19

Найбільше Веронік непокоїться за молодь: 50 відсотків недавно опитаних молодих людей скаржаться на своє психічне здоров'я. Не сплять, відчувають відчай, не бачать майбутнього. Студенти мусять повертатися до батьків, бо не витримують у своїх восьми квадратних метрах, а кампус закритий. Для них це значить втрату незалежності, особистого життя. Уявіть собі молоду людину, що нарешті вирвалася з батьківських лабетів у незалежне життя, коли ти можеш працювати бодай офіціантом, аби сплатити за оренду крихітного житла і їжу, а тут раптом раз - і все. Немає більше парт-тайм джоб, вертайся до мами, якими б не були ваші стосунки… "Ти втрачаєш свободу існувати й експериментувати, - каже Веронік. -  Замість реалізовувати свої природні імпульси у зовнішньому світі  (зустрічі, досвід, подорожі), ти обертаєш їх проти себе, і це спричиняє депресію".

Згадуючи свою психічну організацію у 18-20 років, коли й без додаткових факторів накривало безпробудним станом Едгара По, я студентам не заздрю. Хоча, звісно ж, і креативність у декого вистрілює в таких умовах: приміром, коли ввели найжорсткіші обмеження на пересування, улюбленим місцем для тіндерних побачень стали… супермаркети.  На щастя, зараз хоч дощі припинилися - все більше молодняка видно на набережних і в парках.

А кому не поможе вітамін Д (спойлер - нікому так просто не поможе), уряд Франції пропонує так званий "чек псі". 18-25 річним держава оплачує три психологічні консультації. Не вистачить - поновлюйте цей "чек" у дільничного лікаря.

А в Україні, здається, узагалі на дарвінізм покладаються. Знайома, що поверталася на час паризького локдауну в Київ, писала, що в її колі спілкування з восьми людей, що прийшли на вечерю, шестеро вже перехворіли ковідом. Пощастило їй вискочити - віднедавна в нас нові обмеження: максимум 10 кілометрів від дому. Виїзд із країни - лише за поважної причини штибу хірургічного втручання (іншу знайому українку ледь випустили з Шарль де Голя з немовлям на руках, вимагали довідки від лікаря, що підтверджувала б у неї діагноз депресії, від якої жінка направду страждає).

Важко осягнути, що зараз робиться. То долинають плітки, що неуспішні раніше ресторатори жирують на допомогах фондів солідарності, то чуємо цілком протилежні речі. Про те, як люди банкрутують, продають меблі і посуд, ночують прямо у своїх спустошених ресторанах. Час від часу приходять жахливі новини про чергове самогубство збанкрутілого власника середнього бізнесу. І попри те, на минулі шкільні канікули хтось спокійно катав собі в Танзанію - виключно "по роботі", звісно ж (донедавна це була одна з причин для виїзду). Прихопивши з собою жінку, дітей і батьків-пенсіонерів, оформивши їх секретарями і радниками на ту ж "роботу".

Дрінк із незнайомцями

У кварталі Сен Жермен де Пре є ряд кав'ярень, куди люди досі йдуть "по старій пам'яті". Навіть коли кава, гаряче вино й сякі-такі коктейлі є лише в форматі тейк-евей. Недавно бачила там дивину: індивідуалісти-парижани, виструнчившись у довжелезні черги за напоями, лишалися кублитися спина-до-спини, попиваючи свій дрінк. Не комунікуючи з незнайомцями, ні (це для парижан занадто), а просто тіснячись на кількох квадратних метрах, без огляду на вільний простір довкола. Поліція прийшла і - ні, не зачинила віконце видачі напоїв - дуже ввічливо попросила випивати з урахуванням відстані одного метра між людьми. 

Читайте також: Поради для щасливих стосунків - навіть під час карантину

Нещодавно прилетіла новина з Марселю - там люди влаштували багатотисячний "підпільний" карнавал без масок. Ну, наскільки вже там підпільним може бути багатотисячний карнавал… А здавалося б, усе затихло з новорічних свят - там цілі рейви були "під ключ", на закинутих заводах і навіть аеродромах.

Кумедні новини в нас також бувають. Як от та, коли поліція Парижа вихвалялася, що їй вдалося вилучити з підпільної лабораторії наркотик MDMA на суму близько мільйона євро. Наркотик поширювали на підпільних вечірках. Яким же був подив поліцейських під колективний регіт радіожурналістів і слухачів, коли наркотиком виявилося не що інше, як товчені карамельки fraises tagada! У мене тут одне питання: як можна було не впізнати смак (чи хоч запах) дитинства? Ех, не ті пішли мадленки Пруста…

Наступного ранку, відводячи дітей у школу, зустрічаю чоловіка Міріам. Користь профілактичного "розлучення на два дні" очевидна: зазвичай доньку до школи відводила вона. Ми вітаємося, і у відповідь на "як справи" чоловік жестом дуже точно описує і свій, і мій, і загальний психологічний стан: водить рукою на рівні очей і голови. Десь так би мала позначатися полуда-на-очах і туман-в-голові. Я сумно посміхаюся про себе, відмічаючи, що, справді, останній рік парижани безпрецедентно щиро цікавляться психічним станом одне одного і скаржаться на життя натхненніше, ніж завжди. "Найгірше те, що немає ясності, як буде далі, - каже він. - Я от вакцинувався (йому 56, група ризику, а от мені в мої 40 лікар каже чекати до 2022-го), і це лише перша вакцина, кілька місяців ще захисту нема. Чув, ви вчора класно погуляли з собаками?.."

Іду додому й розумію, що прогулянка зараз - найкращий вихід. Головне - знайти сили себе на неї випхати. Поки рухаєшся, все не так і страшно. Книжка в парку! Піша прогулянка містом! Роздивляння людських облич чи овочів на базарі. Присідання для розганяння крові по жилах. Пробіжка!

P. S. Все це щойно писала вам людина, що залягла в ліжку з собакою, тістечком, кавою, комп'ютером і зовсім некорисною, але дуже цікавою книжкою… Що ж, так і живемо.

"Авторська колонка" висловлює особисту думку автора. Вона може не збігатися з думкою української редакції і Deutsche Welle в цілому.