Наприкінці вересня атака озброєного ножем нападника на перехожих поблизу колишньої редакції сатиричного видання Charlie Hebdo в Парижі налякала французів. Після кількох місяців затишшя привид насильницького ісламізму знову повернувся. Незадовго після цього президент Франції Еммануель Макрон виголосив свою вже давно заплановану промову про те, як він збирається побороти ісламістське насильство. Це була виважена промова, яка не містила правої чи войовничої ісламофобської риторики. Але з огляду на 240 загиблих унаслідок атак із ісламістським підґрунтям упродовж останніх п'яти років Макрон усвідомлює, що повинен розпочати боротьбу.
Читайте також: Charlie Hebdo знову друкує карикатури на пророка Мухаммеда
Уряд мусить діяти
Жахливе вбивство вчителя Самюеля Паті вчергове довело, що у Франції поширилося ісламістське підпілля, якому донині вдавалося залишатися невидимим і непідконтрольним для держави. Макрон називає цей феномен "ісламістським сепаратизмом", який поширився після теракту 11 вересня 2001 року в Нью-Йорку і особливо після підйому терористичної організації "Ісламська держава" і встановлення ісламістських урядів на Близькому Сході. Серед них - Єгипет, турецький президент Ердоган, який використовує релігію як інструмент пригноблення і збереження влади, та багато інших. У цих країнах нападники можуть розраховувати на захист та ідеологічну підтримку. Своєю жорсткою позицією стосовно агресивних дій Ердогана у східному Середземномор'ї президент Макрон продемонстрував, що він усвідомлює глобальні зв'язки.
Попри це він повинен вести боротьбу передусім у самій Франції. Багато що з того, що уряд робить зараз, є правильним: здобуття ісламськими проповідниками обов'язкової освіти всередині країни, обов'язок відвідувати школу для дітей із мусульманських родин, видворення радикалізованих ісламістів та жорсткий контроль культурних та інших об'єднань, які поблажливо ставляться до пропаганди насильства у своїх лавах або підтримують її. І ісламофобія тут ні до чого, адже ці організації мали достатньо часу, аби покласти цьому край.
Читайте також: Коментар: Франція - цінності республіки
Політична жорсткість - лише один із засобів
Водночас політична жорсткість - лише один із засобів боротьби із налаштованим на насильство паралельним світом ісламістів, який виник у французьких мегаполісах серед деяких мігрантів. Вона може у кращому разі принести короткострокові успіхи й заспокоїти виборців.
Французькі оглядачі - незалежно від їхньої політичної спрямованості - знають, що проблема криється набагато глибше. Президент відкрито назвав дві причини: неопрацьоване колоніальне минуле країни, особливо війна в Алжирі, а також соціальні та економічні злидні передмість.
Французька держава сама створила ці гетто і несе частину відповідальності за "сепаратизм", який там виник. Його подолання триватиме поколіннями. За допомогою тиску цього не домогтися, потрібні гроші, освіта, квартири й інфраструктура - список можна продовжувати нескінченно. 25 років тому фільм "Ненависть", який зображав життя французьких передмість, викликав фурор. Нещодавно на екрани вийшло своєрідне продовження - стрічка "Знедолені", і французи вжахнулися через те, як мало змінилося.
Це стане надзавданням для Еммануеля Макрона, який приблизно через рік братиме участь у нових виборах. Він міг би негайно дати старт чесному опрацюванню минулого. Це може коштувати йому голосів на правому фланзі, однак стане важливим завданням для президента з такими високими історичними амбіціями.
Читайте також: Французька прокуратура: ймовірний вбивця вчителя - чеченець з Москви
Макрону знадобиться терпіння
Жорсткий секуляризм французької держави із властивим їй абсолютним виключенням релігії із публічного життя також посприяв гостроті нинішнього протистояння у країні. З одного боку, уряд по праву вимагає від мусульманського населення дотримання законів і норм країни. З іншого боку, він практично не залишає шпарин для релігійного самовираження. Можливо, політичний клас Франції мав би запитати себе, чи шанування власних секулярних традицій і досі є правильним підґрунтям для мультиетнічної й мультирелігійної дійсності.
З іншого боку, маємо справу з фіаско організованого ісламу у Франції. І кількість жертв ісламістського терору минулих років забороняє тут будь-які виправдання. У країні існують чудові проповідники, які борються за толерантність. Однак поруч процвітає підпілля салафітів та інших радикалів, які й надалі проповідують насильство проти "невірних". Від змісту сторінок у соцмережах причетних до вбивства Самюеля Паті стигне у жилах кров.
Читайте також: П'ять років після теракту: Charlie Hebdo і майбутнє карикатури
Президентові Макрону знадобиться терпіння, сила переконувати, жорстка позиція і гнучкість водночас, якщо він хоче хоч трохи просунутися у цій боротьбі. Досягти справжньої перемоги йому не вдасться, адже Франція занадто довго закривала очі на цю частину суспільства. Врешті-решт до цієї боротьби має долучитися не лише очільник держави. Усьому суспільству належить визнати помилки минулого.
Коментар висловлює особисту думку автора. Вона може не збігатися з думкою української редакції і Deutsche Welle загалом.