Дональд Трамп тільки 20 січня 2025 року розпочне виконання своїх президентських обов'язків, але він уже назвав свою майбутню команду, включно зі спецпосланцем з питань України та Росії, тобто головного переговірника із припинення російської агресії, Кіта Келлога. Йому доручено, як написав про це обраний президент США, забезпечити "мир через силу". Москва на це призначення відповіла цілим фонтаном заяв, які зводяться до того, що до переговорів вона готова, але тільки за умови прийняття всіх її вимог, що фактично є ультиматумом. Тією самою мовою говорити з Путіним пропонував раніше і Келлог, хоча багато хто і вважає його при цьому зручним для Кремля переговірником, готовим "здати" окуповані українські території. Але якщо це так, то чому ж Москва в істериці?
Чи є у них план припинення війни в Україні?
Призначення Келлога, автора досить чіткого плану з умиротворення Росії та захисту України, викликало в Москві радше негативну реакцію. У документі, опублікованому ще навесні, як частині пропозицій для нового президентського терміну Дональда Трампа, багатьом запам'яталася саме готовність залишити за Росією окуповані українські території. Головним винуватцем того, що відбувається, там узагалі називається не Володимир Путін, який розв'язав повномасштабну війну проти України, а президент, який іде, Джо Байден (як ще навесні здавалося, конкурент Трампа на виборах), який не зміг війні ані запобігти, ані потім припинити, бо, на думку Келлога, не використав методу батога та пряника - дипломатії та всебічної військової підтримки Києва одночасно.
Тепер, грубо кажучи, новий спецпосланець американського президента щодо України пропонує працювати з тим, що є. Природно, для багатьох, особливо в Україні, де, за даними соцопитувань (хоча соцопитування під час війни - суперечливе явище), більшість виступає проти того, щоб жертвувати територіями заради миру, це сприймається як втрата.
Однак потрібно насамперед із цього приводу сказати, що немає жодних гарантій того, що Келлог буде реалізовувати свій власний план. Різниця між радником і підлеглим величезна, хоч на пострадянському просторі багато хто про це забув. Справа радника - пропонувати варіанти, які він вважає правильними, що Келлог і робив. Але спецпосланець американського президента його ж волю і виконує, навіть якщо, в теорії, він з нею може бути не згоден.
Тобто, Келлог може виявитися виконавцем зовсім іншого плану - плану Трампа. І всі витоки з команди обраного президента США однозначно свідчать: у нього чіткого плану досі немає, можливо, він має намір імпровізувати. І окрім Келлога, давати поради під час формування реального плану мирного врегулювання та переговорів із Путіним, можуть люди з найрізноманітнішими поглядами з нової адміністрації Трампа.
Вирішити за Трампа
Насправді навіть план Келлога складається фактично з двох частин, включно з, крім залишення за Росією окупованих територій (причому незрозуміло, якої частини), ще й різким посиленням України: її озброєнням і наданням їй гарантій безпеки. І друга частина, логічно розмірковуючи, є первинною, бо не дарма ж Трамп фактично повторює російську формулу 2008 року про "примус до миру", яку Кремль сам пропагандистськи використовував, коли воював із Грузією.
У Кремлі явно це розуміють. Цілий хор голосів: речник президента Дмитро Пєсков, глава Служби зовнішньої розвідки, глава МЗС Сергій Лавров, а тепер і особисто Володимир Путін, в один голос кажуть, що захоплену землю не віддадуть. Мовляв, наші умови миру ви знаєте, вони влітку були озвучені у вигляді ультиматуму і фактично передбачають передачу Росії без бою Херсона і Запоріжжя, як частини двох із чотирьох областей, що увійшли до її складу на підставі проведених російською окупаційною владою псевдореферендумів.
Читайте також: Хто такий Кіт Келлог - спецпредставник США з урегулювання війни в Україні
Паралельно Росія різко наростила інтенсивність повітряних, зокрема й ракетних ударів по Україні. Запустила туди навіть експериментальну балістичну ракету, яку Путін назвав "Орешником". І істерично погрожує почати завдавати ударів "по центрах ухвалення рішень", заявляючи, що українська влада нібито нелегітимна. Усе це схоже на спробу до вступу Трампа на посаду 20 січня домогтися такої не тільки беззаперечної військової, а й головне психологічної переваги, щоб від плану Келлога залишилася тільки перша частина - залишити за Росією окуповані українські території.
Військово-дипломатична істерика
З урахуванням складного військово-політичного становища в Україні: як на фронті, так і в тилу, не варто говорити, що спроба Путіна провалиться. Є аж ніяк не нульова ймовірність, що нова влада США, для якої Україна не в пріоритеті, постарається укласти мир швидко, а значить на користь Путіну.
Однак поведінка російського керівництва, схожа на істерику, свідчить радше про те, що саме воно у своєму успіху зовсім не впевнене. Його погрози бомбити центри ухвалення рішень наприкінці третього року великої війни виглядають натужно. А якщо Путін зовсім не впевнений у тому, що Келлог покладе до його ніг Україну, то і нам вочевидь можна сподіватися, що тиск на Росію, щоб домогтися від неї прийнятних умов миру, буде за Трампа зовсім не тільки дипломатичним.
Коментар висловлює особисту думку автора. Вона може не збігатися з думкою російської редакції та Deutsche Welle загалом.
Автор: Іван Преображенський, кандидат політичних наук, експерт з Центральної та Східної Європи, оглядач низки ЗМІ