Ім'я Віктора Януковича давно не з'являлося в новинах, але про експрезидента України, який втік до Росії 10 років тому, нагадали в Грузії. Це зробив Бідзіна Іванішвілі, мільярдер, який заробив статки в Росії, експрем'єр і почесний голова правлячої партії "Грузинська мрія". Виступаючи наприкінці квітня на мітингу в Тбілісі, Іванішвілі сказав, що його країна - "не Грузія часів Шеварднадзе і не Україна часів Януковича". Обидва втратили владу внаслідок опозиційних протестів. Іванішвілі дав зрозуміти, що його партія йти не збирається.
Закон про іноагентів не допоміг Януковичу
Протести в Грузії спалахнули через законопроєкт "Про прозорість іноземного впливу", або закон про "іноагентів". Перша спроба влади його ухвалити провалилася рік тому через протести. Цього разу правляча партія не відступає.
Серед іншого документ передбачає реєстрацію та звітність організацій і ЗМІ, які отримують понад 20 відсотків річного фінансування з-за кордону. Грузинський парламент проголосував за законопроєкт у другому читанні, остаточне затвердження заплановано на середину травня. Схожий закон давно діє в Росії, де його використовують для дискредитації всіх критиків уряду - від некомерційних організацій до політиків, ЗМІ та блогерів. Грузинська опозиція вважає, що країна йде шляхом РФ, відвертаючись від Заходу.
В Україні часів Януковича теж був закон про іноагентів. Він був частиною ухваленого на тлі опозиційних протестів у січні 2014 року пакета законів, які опозиція затаврувала як "закони про диктатуру". Ще там було обмеження роботи ЗМІ, введення кримінальної відповідальності за наклеп тощо. Усе це підлило олії у вогонь протистояння в Києві. Уже через місяць, наприкінці лютого 2014 року, Янукович і члени його уряду втратили владу, багато хто втік до Росії. Це була друга прозахідна революція в Україні. Перша, "помаранчева", була 2004 року і закінчилася мирною зміною влади, як і в Грузії за рік до цього "революція троянд". А тепер?
Європейська риторика, зближення з Росією
Схожість є. Янукович був проросійським президентом, але прийшов до влади під гаслом вести Україну в Євросоюз. Багато хто йому повірив. Але проєвропейська риторика розходилася з проросійською політикою його уряду, аж до розвороту восени 2013 року. Тоді Київ зупинив підписання Угоди про асоціацію з ЄС, що викликало протести і криваве протистояння. Янукович утік до Росії.
У Тбілісі "Грузинська мрія" формально зберігає проєвропейський курс, але за фактом дедалі більше віддаляється від Європи, зближуючись із Москвою. Грузія не тільки не підтримує Україну в її протистоянні відкритому нападу Росії в лютому 2022 року, але розвиває з РФ ділові зв'язки, наприклад, відновивши авіасполучення. Тбілісі відмовився ввести санкції через війну Росії проти України, товарообіг із РФ зріс. І це при тому, що грузинські добровольці воюють на боці України, а близько третини грузинського населення вважає, що влада недостатньо підтримує Київ.
Захід спостерігає за тим, що відбувається, у стані розгубленості і з надією, що справа не дійде до нової політичної кризи. У США незабаром президентські вибори, відносини Тбілісі й Вашингтону охололи, а Брюссель і так видав усі аванси, надавши Грузії в грудні 2023 року статус кандидата на вступ до ЄС. З ухваленням закону про іноагентів зближення з Європою може бути фактично зупинено.
Навіщо Тбілісі на це йде? Очевидних причин немає. Можна припустити, що справжня мета закону про іноагентів - зупинити рух до Європи, але не оголошувати про це формально, як це зробив Янукович.
Європейський курс Грузії слабший, ніж в Україні
Понад 20 років тому Грузія стала першою пострадянською країною, де відбулася мирна революція і зміна влади, а Україна - другою. Обидві республіки не тільки вважалися найбільш прозахідними країнами в СНД, а й були дуже близькі одна одній.
Відтоді в обох країнах були спроби повернути формально багатовекторний, але по суті проросійський курс в економіці та зовнішній політиці. Грузія пішла на це, незважаючи на фактичну окупацію РФ Абхазії та Південної Осетії. В Україні спроби повернутися в орбіту Росії зазнали поразки. Янукович не протримався при владі й одного терміну, а "Грузинська мрія" править уже понад десять років. Очевидно, значну частину суспільства його політика влаштовує. Євромайдан в Україні був набагато масштабнішим за те, що поки що відбувається в Грузії. Можливості прозахідного президента Саломе Зурабішвілі, яка не підтримує закон про іноагентів, обмежені.
Який шлях остаточно обере Грузія - питання відкрите. Велику роль зіграє перебіг війни Росії проти України. Якщо Москва переможе, це дасть їй сили продовжувати імперську політику на пострадянському просторі. Водночас поразка України послабить як сам Захід, так і сили в Європі, які прагнуть стати членами західного клубу. У такому разі Іванішвілі, який змінив риторику і звинувачує Захід у тому, що той зробив "Грузію та Україну гарматним м'ясом", може зберегти вплив.
Можливо, крапки над "і" розставлять парламентські та президентські вибори восени 2024 року. Проєвропейський курс у Грузії поки що проявився слабкіше, ніж в Україні. Іванішвілі досі діяв обережніше, ніж Янукович. Але довго всидіти між РФ і ЄС йому не вдасться. Багато чого залежатиме від того, чи залишаться протести мирними, чи влада піде на насильство, як Янукович. Тоді Іванішвілі і "Грузинська мрія" можуть повторити долю українського президента і його Партії регіонів, а Грузія, як і Україна, пройти через другу прозахідну революцію.
Автор: Роман Гочаренко, оглядач DW
Коментар висловлює особисту думку автора. Вона може не збігатися з думкою редакції та Deutsche Welle загалом.