Село Підвисоке - на південному сході Харківщини, за сто кілометрів від обласного центру. Дорога простягається через мальовничі луги та густий сосновий бір. Він, щоправда, замінований. А на узбіччі досі стоїть спалений танк. У полі пасуться корови, вулицями ходять лише гуси і кури - адже селяни пораються на городах.

Хати стоять неушкоджені та охайні. Над будинком культури, найбільшою будівлею, майорить український прапор. Усередині жінки плетуть маскувальні сітки. "Із колаборантів ніхто не прийшов", - в'їдливо коментує директорка будинку культури Зінаїда Колесник, жвава немолода жінка.

Колаборантами вона називає 41-річну Тетяну Токар, яка погодилась очолити Підвисоке під час окупації, і тих, що стали на її захист. До війни Токар працювала діловодкою у старостинському окрузі, до якого входять шість сіл, із центром у Підвисокому, а також була депутаткою Борівської селищної ради. Тепер її підозрюють у колабораціонізмі.

Окупанти у вишиванках

Російська армія окупувала Підвисоке 26 лютого 2022 року, на третій день повномасштабного вторгнення. Солдати зайшли в село колонами - без боїв. Вони пограбували пошту і магазин, поселились у сільській раді, школі та будинку культури, згадує Зінаїда. У школі росіяни тримали овець - на шашлик. Вогонь розпалювали українськими символами та книжками. Це бачили мешканці будинків навпроти. У будинку культури знайшли національні костюми, одягли вишиванки і так ходили селом, розповідає жінка з обуренням.

У дворах солдати поставили свою техніку. Із неї стріляли у бік Ізюма, тоді ще підконтрольного Україні. Боячись вогню у відповідь, мешканці села ховались у погребах. У той час голова Підвисочанського старостинського округу Іван Сухина та ще кілька односельців займалися гуманітарною допомогою, розповідає чоловік. Біля зруйнованого мосту через Оскіл вони зустрічали вантажі із сусіднього селища Борова, тоді ще вільного.

На початку травня до Івана прийшов російський військовий. Із собою мав стос паперів із доносами - що чоловік підтримує Україну. "Місцеві дійсно їх писали, - із сумом визнає Іван. - Кожен у цій ситуації обирав свій шлях. Хтось - із переляку, а хтось - через погляди. На паперах було викладено слово в слово, як я балакаю".

За кілька годин росіянин прийшов удруге і став пропонувати Івану посаду голови сільської ради - із тисячею доларів зарплати. "Я сказав: ні, працювати не буду. Роздавати гуманітарну допомогу? Теж ні", - згадує чоловік.

Тоді військовий наказав Івану прийти наступного дня до штабу росіян у школі. Там йому вдягли на голову мішок, кинули у кузов пікапа і повезли в невідомому напрямку. Витягли з машини і почали бити прикладами автоматів по ногах і спині. Навіть стріляли над головою, каже Іван.

Читайте також: Зник під час російської окупації. Як шукають депутата з Куп'янська

"Потім привезли назад до школи, викинули прямо в калюжу, як собаку. Я прийшов додому, тихенько скупався і сказав, що впав із велосипеда. Я не хотів лякати родину, бо в той час росіяни ще й вигнали моїх батьків із дому. Самі там поселились, 15 чоловіків. Поїли курей, порубали каченят. Забрали теплі речі, батькову машину", - розповідає Іван.

За кілька днів росіяни провели обшук у батьків його дружини - стверджували, що Іван передає координати українським військовим, і шукали старлінк. Серед росіян він побачив свою підлеглу, діловодку Тетяну Токар - вона пояснила це тим, що шукає майно сільської ради. Зрештою, як стверджує Іван, жінка забрала бензопилу.

Вибори

Разом із родиною Іван виїхав до Борової. "Він вас кинув, а я лишилась", - переказували йому слова Тетяни односельці. Вони часто бачили жінку разом із російськими військовими. Зінаїда також стверджує, що спостерігала, як Тетяна вказувала росіянам на порожні будинки, а вони туди селилися.

У квітні росіяни окупували й Борову. За місяць там створили окупаційну адміністрацію. Мешканців Підвисокого пообіцяли забезпечити медикаментами і сказали зібратися біля сільради. На зібрання приїхав незнайомий чоловік у домашніх штанях. "Назвався представником Росії, головою адміністрації, - згадує директорка будинку культури Зінаїда Колесник. - Каже: нам треба обрати місцеву голову, пропоную Токар Тетяну Василівну, будем голосувати? І люди проголосували. Я руку не піднімала".

"Він вручив їй якийсь папірець. І вона одразу перейшла на російську: ой, я боюся, у мене діти, але гаразд, піду працювати, - переказує Зінаїда. - Люди лишились, він почав розповідати, як буде добре: і десять тисяч рублів допомоги, і російська пенсія. Люди його обступили, почали щось просити. Він казки розказує - а вони йому вірять. Я розвернулась, плюнула і пішла".

"Мені кацапи були миліші, - випалює її чоловік Олександр. - Їх послали - вони пішли. Це ясно. А що наші колаборанти? Хіба їм погано жилося при Україні?"

"Тетяна завжди хотіла влади і грошей. От і скористалась можливістю", - додає Зінаїда.

Однак колишня вчителька Ірина Богжевич, яка під час окупації працювала на електропідстанції, ставиться до вчинку Тетяни із розумінням. Вона вважає, що її співпраця з росіянами була вимушеною - щоб отримувати гуманітарну допомогу для громади. Натомість жінка звинувачує Івана Сухину у втечі. До його слів про побиття росіянами ставиться скептично.

"Оскільки Івана не було на місці, обрали Тетяну", - пояснює Ірина. Жінка вважає, що Тетяна насправді не хотіла співпрацювати, боючись відповідальності перед українськими органами влади. "Вона вийшла на ґанок і каже: у мене троє дівчат, вони в Україні, ви розумієте, що я буду злочинницею, бо я депутатка? Це були її слова", - розповідає Ірина.

Хліб за паспортами

"У нас не було досвіду окупації, - продовжує жінка. - Нас кинули. Ми місяць чекали, два, три. А тоді… Ну що ж, правила встановлюють військові РФ - у них зброя. А ми - малі, старі та дурні".

За словами Ірини, першу гуманітарну допомогу видавали самі військові. Згодом, коли Тетяну Токар призначили старостою села, із Ізюма почали привозити хліб. Щоб його отримати, треба було показати паспорт із реєстрацією.

"Все літо - понеділок, середа, п'ятниця - був хліб. Інколи солдати привозили ліки. Ні про російське громадянство, ні про приєднання нашої громади до РФ не було розмови. Тетяна казала: дівчата, не переживайте, буде Україна. Гуманітарку ділила порівну", - запевняє Ірина.

Водночас вона чула, як до її сусідки, також колишньої вчительки, приходила колежанка Ірина Токар, родичка Тетяни, й агітувала виходити на роботу. Школу зрештою не відкрили. А Ірина Токар напередодні деокупації виїхала до Росії - разом із донькою, яка закохалась у солдата, стверджують односельці.

Читайте також: "Не хочеться бути двічі покараними". Як працювали вчителі в окупованому Куп'янську

Під час окупації можна було обійтися без співпраці з росіянами і колаборантами, наполягають Зінаїда й Олександр Колесники. Вони принципово не зверталися до Тетяни. Але зізнаються, що мінялись із російськими солдатами - домашню зелень і черешню на бензин. Аби запустити генератор, коли не було світла. Також просили у росіян цукор та сіль - "бо тоді була консервація". "Але ми не йшли до росіян. Вони до нас приходили", - виправдовується жінка.

Бійка

8 вересня у Підвисоке зайшли українські військові - також без боїв. Зінаїда разом із ними повісила на сільраду і будинок культури державні прапори. Селяни почали виходити з дворів і обговорювати, що сталося під час окупації. Сперечалися щодо Тетяни Токар - чи є вона колаборанткою. "Зіна Дмитрівна розібралась із нею по-своєму", - хитро всміхається її чоловік Олександр.

"Побилася, - знизує плечима жінка. - Сидимо на лавці, а вона їде повз. Каже: здрасьте. А я: з колаборантами не здороваюся. Так вона почала на мене матюки гнути. А вона мені в дочки годиться! Каже: де твої діти? Так, мої діти в Росії. Але вони виїхали ще до війни. І вони дорослі, хай за себе відповідають. А ти, кажу, за себе".

Вдруге Зінаїда перетнулась із Тетяною, коли сама проїжджала повз двір своєї подруги. "Поруч на лавці сиділа Тетяна. Як же з подругою не привітатися? Може, об'їхати? Та чого я буду об'їжджати! Кажу: Зоя Іванівна, добрий день! А Танька почала до мене… Я не думала з нею битися! Я кидаю свій лісапєд… Думаю, зараз розкажу їй усе, от і до. Не вспіваю добігти до скамєйки, як вона вчіпляється мені нігтями в пику. Що мені оставалось робити?" - розводить руками Зінаїда.

"Я її за ногу, вона - бах на землю. Я лягла зверху на неї, накрутила волосся, - продовжує жінка. - А тепер, кажу, їж українську землю! Руської тобі було мало!" Подруга стала кликати на допомогу військових, та вони не відреагували. "Вони нас уже знали", - сміючись, пояснює Олександр.

За кілька днів у Підвисоке приїхали слідчі Служби безпеки України. Першим ділом вони пішли до Тетяни та Зінаїди. "Це у вас особисте, - із обуренням переказує слова слідчого Зінаїда. - Що ви вважаєте колабораціонізмом? Це - не колабораціонізм".

"Я не відчув, що вони переживають за Україну, - коментує Олександр. - От у Бердянську, наприклад, особо не розбираються - підірвали, і ніхто за ними не жаліє. А тут не можуть дати ладу, не можуть її посадити! Робила? Робила. Сиділа під цим прапором? Сиділа. Ну що ще? Існує закон в цій державі чи ні?"

Паркани й підозра

Слідчі СБУ та поліції ще кілька разів приїздили до села, проте підозру в колабораціонізмі нікому не оголосили. Водночас у громаді зберігалася напруга. Навесні цього року хтось почав малювати Z і писати лайливі слова на парканах Тетяни Токар і тих, хто її підтримує. "Ми не можемо дочекатись, коли їх буде покарано", - пояснює Зінаїда, але відповідальність за написи на себе не бере.

"Хай не забувають. Не в кожного психіка витримає так, як ми себе стримуємо. Що буде, коли повернуться ветерани?" - задається питанням Олександр.

Дісталося і родині Богжевич - Ірині та В'ячеславу, який також працював на підстанції і висловлювався на підтримку Тетяни. Але чоловік не розгубився - написав на своєму ж паркані відповідь: "Отака подяка електрикам за світло". В'ячеслав познайомився з Тетяною, коли на околиці села підірвався танк і обірвав електричні дроти. Тоді жінка організувала електрикам супровід для ремонту.

Зрештою в кінці квітня прокурор оголосив Тетяні підозру в колабораціонізмі (за частиною 5 статті 111-1 Кримінального кодексу України). Жінці загрожує від п'яти до десяти років позбавлення волі. За версією слідства, Тетяна обійняла посаду в окупаційній адміністрації Ізюмського району і фактично стала старостою Підвисокого.

"Брала участь в нарадах, наймала на роботу працівників, збирала та формувала списки місцевих мешканців, які передавала окупаційній владі, організовувала приймання гуманітарної допомоги для місцевого населення та забезпечувала її розподіл", - стверджує прокуратура. У якості доказів слідство має "трудовий договір" підозрюваної та результат експертизи її почерку. У розмовах із односельцями Тетяна заперечувала свою провину.

Читайте також: Слідчий у Харкові: Колаборантів більше, ніж поліцейських

Листи підтримки

"Може, десь якийсь папірець і з'явився. Але щось підписати - не значить співпрацювати", - каже Вʼячеслав Богжевич.

"І не значить стати на їхній бік", - додає його дружина Ірина.

"Я пройшов перевірку СБУ, поліції, обленерго. Але перевірку сусідів ніяк не можу пройти", - сміється чоловік, вказуючи на будинок навпроти. Сусіди з ним не розмовляють.

Коли Тетяні оголосили підозру, частина громади почала збирати підписи на її підтримку. "З боку Токар Тетяни Василівни не було проведено ніяких агітаційних заходів. Територіальна цілісність громади нею збережена", - під цими словами підписалися майже 120 людей із близько 400 мешканців шістьох сіл.

Ірина Богжевич показує фото цієї заяви і ще двох листів із документами їхніх авторів. Перший - від місцевого мешканця і ветерана АТО Володимира Калмикова. Чоловік, за його словами, брав участь у боях за Ізюм, і в кінці березня його захопили у полон росіяни. Йому вдалося звільнитися і втекти до рідного села, вже окупованого. Там його кілька днів переховувало подружжя Токарів - Тетяна і Василь, однокласник Володимира. Він стверджує, що вони вивезли його вбік підконтрольної Україні території, завдяки чому український військовий зміг повернутися на службу.

У телефонній розмові чоловік підтвердив зміст листа і обурився переслідуванням Тетяни. Він вважає, що його односельці натиснули на слідчих, які були вимушені оголосити жінці підозру. "Я не знаю, що з моїм селом сталося, - чи подуріли, чи що, - каже Володимир. - У мене багато питань. І, якщо виживу, я їх буду задавати".

"Під час окупації я був вдома і майже кожного дня бачився з Токар Тетяною Василівною, - у другому листі пише ще один ветеран АТО Михайло Бортник. - Це добра і чуйна людина, яка в період окупації не виказала учасників АТО і підтримувала людей. Претензій до Токар не маю, вона нікого не агітувала".

Порозуміння

"Порозумітися неможливо", - каже місцева мешканка Алла Жирнова. Вона вважає Тетяну колаборанткою, хоча й не бере участі у суперечках. Після деокупації жінка влаштувалась у бібліотеку. Наразі тут безлад, частина книжок лежить на підлозі. Алла викидає ті, що написані російською мовою. Ця робота допомагає їй відволіктися від власних переживань - її чоловік і 22-річна донька на фронті. Дочка приєдналась до тероборони в Ізюмі ще 24 лютого. А чоловік пішов у військкомат після деокупації Підвисокого. Тоді ж він отримав звістку про загибель брата Олександра під Бахмутом. Мав право уникнути мобілізації, але не став - принципово.

Могилу Олександра видно здалеку. Над місцевим цвинтарем здіймається жовто-блакитний прапор. Та селяни влаштували скандал навіть на похованні - одна із жінок сказала, що не посилала загиблого на війну. "Уявіть, як було його дружині чути ці слова?" - каже Алла. А мати загиблого не побачила на похороні свою сестру. Їхні будинки по сусідству, та вони не спілкуються, бо чоловіка сестри вважають зрадником - він нібито показав росіянам дорогу на Ізюм.

Читайте також: Лишитися людиною. Як мешканці Харківщини опирались окупації

Поки селяни сперечалися, хто є колаборантом, єдина підозрювана Тетяна Токар залишила село. Її родину не бачили тут від початку травня. Слідчі направляли жінці повістки на допит і кілька разів приїздили додому. Її телефон вимкнено, чоловіка - теж. Слідчий дзвонив матері Тетяни, але та відмовилась говорити, де донька.

"Також слідчим було допитано сусідів підозрюваної, які повідомили, що останній раз бачили Тетяну приблизно місяць тому. Окрім того, повідомили, що бачили біля будинку, в якому мешкає підозрювана, чоловіка та доньку, які показували будинок невідомим чоловікам, після чого сіли до авто та поїхали в невідомому напрямку", - йдеться у судовій ухвалі. Наразі Тетяну оголошено у розшук.

Після деокупації Івана Сухину поновили на посаді голови старостинського округу. Але наразі його обов'язки виконує колишній сільський голова Анатолій Чорний. Іван - на лікарняному, відновлюється після операції на коліні.

"Нам дуже важко буде співіснувати, - замислюється над майбутнім села чоловік. - Потрібен час. І немало часу".