Тель-Авів - обличчя, а також фінансовий, бізнесовий та культурний центр Ізраїлю. Тут на багатьох багатоповерхівках можна побачити ізраїльські прапори з двома словами на івриті, що в перекладі означають "Разом переможемо".

Але якщо придивившись пильніше до вулиць міста, то перед очима постане зовсім інша картина. З одного боку, висять плакати й оголошення родин заручників, кого досі утримують у Газі, із закликами повернути їхніх близьких додому - навіть ціною припинення війни проти ХАМАСу (це екстремітське палестинське угруповання визнано терористичним у США, ЄС, Німеччині й більшості країн Заходу. - Ред.) та укладення угоди з бойовиками.

З другого боку висять оголошення зі світлинами загиблих на війні ізраїльских вояків і вимогою продовжувати війну до "цілковитої перемоги" в ім'я загиблих вояків. Такі відмінності ілюструють нинішній розкол в ізраїльському суспільстві, розкол, який глибоко розділив країну на два табори. А стосується він фактично лише одного питання - чи варте повернення заручників додому завершення війни?

Напад на Ізраїль шокував і спочатку згуртував увесь Ізраїль

Ще за кілька місяців до скоєного 7 жовтня 2023 року нападу терористів ХАМАСу ізраїльське суспільство навряд чи можна було назвати згуртованим. Адже перед тим місяцями тривали протести проти запропонованих правим урядом Біньяміна Нетаньяху судових реформ. Потім стався напад ХАМАСу, внаслідок чого загинуло близько 1200 осіб, переважно цивільних, і більш як 250 опинилися в заручниках палестинських бойовиків й відтоді утримуються в Секотрі Гази.

Ізраїльське суспільство опинилося в стані глибокого шоку. Багатьом здавалося, що їхній уряд не в змозі впоратися з кризою, і чимало цивільних взяли на себе деякі завдання державного адміністрування. Тоді виникли громадські центри з надзвичайних ситуацій, які організовували будь-що: від збору коштів на бойове спорядження для військових до організації готелів і житла для тисяч переселенців, які були змушені покинути свої домівки, або організації польових робітників для сільського господарства, щоб замінити працівників-іммігрантів, які виїхали з країни через війну.

У певному сенсі громадянське суспільство і приватні ініціативи перебрали на себе роль уряду, відчуваючи, що тільки вони зможуть втримати країну на плаву.

Глибокий розкол в Ізраїлі через питання заручників

Але минув рік, і від того повсюдного духу єдності й згуртованості майже нічого не лишилося. Натомість повернулися давні розбіжності й суперечки, хоча цього разу вони обертаються навколо війни й заручників, що утримуються в Газі. Дійшло до того, що підтримка закликів до укладення угоди про звільнення заручників стала синонімом неприйняття політики уряду прем'єр-міністра Біньяміна Нетаньяху щодо ведення війни. Образи на адресу членів сімей заручників стали звичним явищем як у соціальних мережах, так і на вулицях, подеколи навіть у формі фізичних нападів. Для вербальних нападок багато хто взяв на озброєння термін "смоланім", що означає "лівий", що вже давно вважається образливим у багатьох частинах ізраїльського суспільства.

На думку багатьох прихильників ультраправого уряду Ізраїлю, кампанія за звільнення заручників була очолена тими елементами суспільства, які хочуть побачити крах нинішнього уряду. Гіл Дікманн, двоюрідний брат вбитої заручниці Кармель Гат і відомий діяч кампанії на підтримку родин заручників, написав про коментарі, які він отримує в соціальних мережах після вбивства своєї двоюрідної сестри, таке: "Вони кажуть, що це я винен у вбивстві Кармель... Смерть Кармель їх розважає і породжує нові нападки".

У багатьох коментарях на адресу родин заручників стверджується, що кампанія за звільнення їхніх родичів дає ХАМАСу відчуття, що він може посилити свої вимоги на переговорах з Ізраїлем. На думку Дікманна, такі коментарі служать інтересам однієї людини - прем'єр-міністра Нетаньяху. "Це насильство, що вчиняється руками уряду проти сімей заручників", - виснував він.

Про що ізраїльтяни ще можуть домовитися?

Шмуель Рознер - соціолог і журналіст Ізраїльського громадського телерадіомовника. У своєму подкасті Рознер обговорює те, що він називає "сферою згоди", тобто рівень, на якому ізраїльтяни з різних політичних сил здатні домовитися один з одним з ключових питань. Фундаментальні питання, які визначають таку сферу, за словами Рознера, змінилися з 7 жовтня. "З одного боку, у вас є питання, які вже не стоять на порядку денному, наприклад, присутність ЦАХАЛу на Західному березі річки Йордан і в Секторі Гази", - пояснює він.

Як констатує оглядач, після атак ХАМАСу для багатьох ізраїльтян стало очевидним, що така присутність необхідна для безпеки країни, а це означає, що окупація Західного берега річки Йордан, що згідно з міжнародним правом вважається незаконною, розглядається значно більшою частиною ізраїльської громадськості як необхідність, ніж то було до 7 жовтня.

З іншого боку, за його словами, війна дала радикальним групам в ізраїльському суспільстві можливість легітимізувати певні ідеї, які раніше були табуйовані. Одним з таких прикладів, за словами Рознера, є ідея про так зване переселення, тобто примусову депортацію палестинців з усієї території від річки Йордан до Середземного моря. "Такі ідеї раніше були на периферії ізраїльського суспільства, а тепер вони стали легітимними для обговорення", - стверджує він. Результатом таких ідей, за словами Рознера, стане повторення конфліктів, адже, на думку багатьох ізраїльтян, такі ідеї й спричиняють ці конфлікти. "Це ускладнює досягнення сфери згоди", - визнає соціолог.

Ізраїльтяни не відчувають себе в безпеці

Від 7 жовтня 2023 року минув рік, який був позначений найстрашнішими терактами в історії Ізраїлю, війною з ХАМАСом у Секторі Гази, численними заручниками, які досі утримуються ХАМАСом, десятками тисяч ізраїльтян, які не можуть повернутися додому на півночі країни, і, здавалося б, неминучою війною з "Хезболлою" в Лівані. Досі актуальним залишається одне ключове питання - чи почуваються ізраїльтяни в більшій безпеці від того, як їхній уряд намагається впоратися з ситуацією?

Опитування, проведене у вересні 2024 року ізраїльським Інститутом досліджень національної безпеки (INSS), показує, що це навряд чи так. Згідно з соцопитуванням, 31 відсоток ізраїльтян відчувають "низьке" або "дуже низьке" почуття безпеки, тоді як лише 21 відсоток визнали, що вважають своє почуття безпеки "високим" або "дуже високим". Кількість ізраїльтян, які виїжджають з країни, зростала ще до 7 жовтня. Як засвідчила офіційна статистика Центрального статистичного управління Ізраїлю, у 2023 році країну покинуло більше ізраїльтян, ніж у 2022 році. А попередні цифри за 2024 рік показують, що ці темпи еміграції ще більше зросли.

Проте на тлі політичних меседжів і затятих дебатів вулиці Тель-Авіва рясніють маленькими, менш помітними плакатами. На них зображені обличчя, імена та коротенькі життєписи. Це обличчя тих, хто загинув під час нападу 7 жовтня або під час війни в Секторі Гази. Їхні некрологи можуть стати останнім, що залишилося в ізраїльському суспільстві, щоб згуртуватися навколо них.