"Хлопці, ходіть допоможете", - Олександр Ткаченко, на той час ще міністр культури та інформаційної політики України, несподівано вистрибує на кореспондента DW просто з-за будівельного паркану. Замість відповідати на запитання журналістів, він береться командувати розвантаженням позашляховика, припаркованого на херсонській вулиці Соборній. 19 листопада 2022 року міністр привіз у місцевий художній музей подарунок - шість картин сучасних українських митців.

"Це перший жест для нашого відновлення", - дякує 72-річна Аліна Доценко, яка сама повернулась до Херсона двома днями раніше. З міністром Ткаченком директорка музею обіймається у залитому листопадовим сонцем мармуровому холі - на дев'ятий день після звільнення у обласному центрі ще не відновили електрику.

З темних підвалів блимають ліхтариками слідчі СБУ. Вони допитують небагатьох співробітників, що лишились в місті після восьми місяців окупації та оглядають спорожнілі сховища. Масштаби злочину, що його доведеться розслідувати у наступні роки, вражають - з Херсонського художнього музею імені Олексія Шовкуненка зникла майже всі твори мистецтва: тисячі полотен, ікон, скульптур та зразків декоративної кераміки.

Читайте також:Повернення: як живе звільнений Херсон 

Евакуацію простіше вигадати

Серед херсонців вже тоді не було секретом: колекцію галереї, експонати краєзнавчого музею, державний архів, пам'ятники російським полководцям та навіть рештки з могили Григорія Потьомкіна - фаворита імператриці  Катерини ІІ, якому російська історіографія приписувала заснування міста - на початку листопада 2022 року вивезла окупаційна адміністрація. Її представники усе це пояснювали "евакуацією" через можливі бої за звільнення Херсона.

Натомість українська влада на початку повномасштабного російського вторгнення на такі дії не спромоглася. "Нам потрібно було мати державну систему евакуації, - визнає Олександр Ткаченко, крокуючи від художнього музею до краєзнавчого. - Але 24-го (лютого 2022 року. - Ред.) вже стріляли. Було пізно щось робити".

Аліна Доценко переказує турботи першого дня війни дещо інакше: "На онлайн-нараді в обід Ткаченко запитав мене: чи можу я організувати вивіз фондів десь у Львів. Але ж для цього потрібно 50 машин, вантажники, охорона. Де я їх візьму? А над містом російські літаки літають. Обладміністрація нічим не допомогла".

Якщо провести евакуацію неможливо, її можна хоча б вигадати, зметикувала директорка. Збрехати окупантам допомогла реставрація музею, що розпочалась ще восени 2021 року. Директорка показувала обдерті зали та переконувала: експонати вивезли ще перед ремонтом. Картини і скульптури натомість стояли під замком у підвальних сховищах.

Зламати їх наважились лише в липні, коли окупаційна адміністрація призначила керувати музеєм місцеву співачку Наталію Десятову. Аліна Доценко за два з половиною місяці до того покинула місто після погроз за відмову організовувати виставку до 9 травня. "Весь цей час наші співробітниці-колаборантки бігали за окупантами, проводили їх в музей і кричали: колекція тут, нічого не вивезли", - лається вона, водячи кореспондента DW тепер уже спорожнілими фондами.

Масштаби розграбування 

За 15 місяців після цих подій так само емоційно і докладно Доценко переказує історію захоплення музею, виступаючи перед кількома сотнями правоохоронців, дипломатів та юристів-міжнародників. На конференції в Києві вони обговорюють розслідування злочинів російських окупантів проти культурної спадщини, боротьбу із контрабандою мистецьких цінностей та шляхи їх повернення.

За час повномасштабного вторгнення на окупованих Росією територіях пограбовано понад 40 музеїв, доповідає перший заступник генпрокурора України Олексій Хоменко. Втім, втрати музейних скарбів остаточно не підраховані, додає заступник начальника головного слідчого управління СБУ Євген Русінов. "На ці дії можуть піти роки", - констатує він.

Порівнявши описи музейних експонатів із тим що залишилось, у херсонській художній галереї недорахувались майже 11 тисяч творів мистецтва - це понад три чверті колекції. Доценко побивається за всім: і за трьома маринами Івана Айвазовського, і за "Портретом дами з собачкою" британця XVII сторіччя Пітера Лелі, і за добіркою радянського живопису, яку сама збирала у 1970-х. На конференції вона демонструє фотографії синіх "камазів" із емблемою МНС РФ, на яких експонати в жовтні-листопаді 2022 року вивозили з міста - як невдовзі з'ясувалося, до Центрального музею Тавриди в окупованому ще 2014 року Сімферополі.

"Вже звідти небайдужі люди прислали мені відео, як нашу колекцію розвантажують - так ми почали впізнавати наші роботи", - розповідає директорка. З того часу на знімках з соцмереж та в сюжетах російського телебачення співробітники художнього музею вишукують окремі картини. До березня 2024 року за інвентарними номерами та фрагментами зображень вдалося ідентифікувати лише 94 твори мистецтва. В якому стані і де все інше - вони достеменно не знають.

Кримська гостинність

"Картини в надійних руках", - переконує російські ЗМІ Андрій Мальгін, який незмінно керує Центральним музеєм Тавриди з 2000 року. Прийняти експонати з херсонської галереї восени 2022 року його начебто попросило так зване російське "міністерство культури" Херсонської області. Щоправда, "угоду про тимчасове зберігання" чи то всієї колекції, чи то її частини уклали лише за п'ять місяців. До того ж російські чиновники і сам Мальгін, як правило, згадують про "близько 10 тисяч робіт", а не про 11 тисяч, що їх вважають зниклими в Херсоні. DW вдалося зв'язатися з Мальгіним: такі розбіжності він списує на "округлення".

"Я ці картини не перераховував, не передивлявся і на облік не брав, - твердить він, - Ми не виставляємо їх, а лише поскладали у концертну залу, яку для цього спеціально переробили на сховище". Однак поставлена окупантами на чолі галереї Наталія Десятова, в коментарі "Медіазоні" згадувала інше: до приїзду в Херсон Мальгіна вона не розуміла, як виконати розпорядження голови адміністрації Володимира Сальдо про "евакуацію", і "вже почала влаштовувати істерики". Після "евакуації" Херсонського художнього музею в окупований Генічеськ він досі не має власного приміщення та навіть комп'ютера і просто не може вести облік колекції, визнавала Десятова.

У березні Херсонський міський суд почне заочно судити її за колабораціонізм. Інтерв'ю російським ЗМІ та організацію виставок слідчі СБУ кваліфікували як один із найтяжчих його проявів - "інформаційну діяльність, спрямовану на підтримку агресора", що карається позбавленням волі на 10-12 років.

Найкоштовніше і найцінніше

За тими самими звинуваченнями так само заочно в Києві судять Тетяну Братченко, яка керувала Херсонським краєзнавчим музеєм з 1997 року. 74-річна директорка пішла на співпрацю з окупантами чи не в перші ж тижні. "Колеги спочатку телефонували їй, мовляв, може десь експозиції сховаємо? Тетяна Григорівна відповідала: не треба. А на день музеїв (18 травня. - Ред.) всіх зібрала, привітала і оголосила, що ми тепер співпрацюємо з російською владою. Я не погодилась і мене звільнили", - згадувала секретарка музею Олена Єрьоменко в листопаді 2022-го.

Нинішня керівниця Херсонського краєзнавчого музею Ольга Гончарова скаржиться: росіяни вивезла на лівий берег не лише найкоштовніше з 180-тисячної колекції - давньогрецькі амфори, золоті прикраси степових кочівників, середньовічну зброю та православні ікони. Не знайшли після окупантів найважливіше - списки експонатів та музейну документацію, яка підтверджувала їхню історичну цінність. То ж називає лише орієнтовну кількість вкраденого - близько 23 тисяч предметів.

Частина їх опинилась в окупованому Генічеську разом з проросійським менеджментом, частина зберігається в севастопольському музеї "Херсонес Таврійський". Та чи не "загубились" окремі екземпляри дорогою, ніхто точно сказати не може. "До фур дещо не донесли: ФСБшники поклали в автомобілі, на яких приїхали", - пригадував охоронець Анатолій Матвієнко у розмові з онлайн-виданням "Бабель".

Ще менше інформації про долю колекцій з досі окупованих територій. Як повідомляли українські музейники та російські ЗМІ, новокаховські музеї та галереї росіяни "евакуювали" так само в листопаді 2022-го, втім куди саме - невідомо. Запорізьку "Кам'яну могилу" підпорядкували "Херсонесу Таврійському", в Севастополь вивезли принаймні одну палеолітичну експозицію. Всі маріупольскі музеї були зруйновані під час облоги міста. Як повідомляли російські медіа ще в квітні 2022 року, директорці Маріупольського краєзнавчого музею Наталі Капусниковій вдалось врятувати лише з десяток творів мистецтва - в тому числі три картини місцевого майстра Архипа Куїнджі та одну Айвазовського. Однак всі їх вона передала росіянам, ті вивезли роботи у Донецький краєзнавчий музей.

Власність громади чи власність народу?

Від розкрадання музеїв найбільше страждають археологічні колекції - вони становлять значну частку у фондах, легко транспортуються і мають попит серед колекціонерів, зазначає очільниця українського офісу управління ООН з наркотиків і злочинності Харшет Вірк. Так звані "скіфські скарби" - прикраси, зброя та інші артефакти античних кочівників Північного Причорномор'я - чи не найпопулярніша "культурна" контрабанда з України, що її виловлюють правоохоронці Європи та США. "Однак далеко не всі зниклі музейні колекції є в базі Інтерполу", - зазначає Вірк на правоохоронній конференції.

За останні 10 років українські правоохоронці публічно оголошували в міжнародний розшук лише одну колекцію - півсотні робіт російських художників XVIII-XIX століть, яку прокуратура оцінювала в 1,3 мільйона доларів. В лютому 2014 року їх передала для експозиції у маріупольсьому музеї Куїнджі Сімферопільська художня галерея. Але з початком окупації півострова кримські музейники запросили картини назад. Вже після "референдуму" група відставних спецслужбовців "повернула" картини до Сімферополя. За чотири роки двох співробітниць маріупольского музею місцевий суд визнав винними у службовій недбалості під час передачі колекції на окуповані території, але одразу амністував.

Від початку повномасштабного російського вторгнення СБУ розслідує вивезення музейних колекцій як порушення законів та звичаїв війни, а також як елемент ймовірного геноциду українського  народу. Офіційні підозри у таких справах поки що нікому не оголошували. "Не можу точно сказати, що ми знаємо все про цю мережу (вивезення музейних цінностей. - Ред.) - визнає Євген Русінов з головного слідчого управління СБУ. - Однак нам відомо, що в цьому процесі задіяні як вищі керівники Росії так і військовослужбовці, яким це доручається".

За розкрадання музейних цінностей Наталія Десятова, Тетяна Братченко та Андрій Мальгін минулого року були включені до санкційних списків України, ЄС, США та низки інших країн. DW не вдалося зв'язатися із колишніми херсонками за відомими контактами. Мальгін же запевняє, що нічого не крав.

Вивезення експонатів він виправдовує нормами Гаагської конвенції про захист культурних цінностей від збройного конфлікту - та наказує вивозити предмети мистецтва та інші артефакти з зони бойових дій. "Колекція художнього музею і досі належить громаді Херсонського регіону, і ми її обов'язково повернемо, коли це стане безпечно", - обіцяє  Мальгін. На запитання, до якої країни, на його думку, належить "Херсонській регіон" він відповідати відмовився.

Історик Денис Яшний з київської ГО "Кримський інститут стратегічних досліджень" називає аргументи музейника "хибними і цинічними" і нагадує: той вже вдавався до них у судовій суперечці навколо експозиції "скіфського золота", яку прагнув повернути з амстердамського Музею Алларда Пірсона на окупований півострів. "Але музейні фонди  належать всьому народу України, а не мешканцям окремих районів. Музеї лише зберігають, виставляють та вивчають колекції", - пояснює Яшний.

Він звертає увагу на те, що Центральний музей Тавриди та інші заклади Криму вже давно включили свої колекції до держкаталогу музейних фондів РФ. А це пряма зміна права власності, порушення тої ж Гаазької конвенції. Згідно з ухваленим торік російським законом, зробити це до кінця 2027 повинні і музеї на "нових територіях".

Українське міністерство культури та інформполітики, яке досі не запустило подібний єдиний реєстр, поспішає зробити це до кінця цього року. До нього обіцяють внести і всю наявну інформацію про колекції, що лишились на окупованих територіях - це має допомогти у поверненні цінностей, що, втім, видається можливим лише по завершенні війни.

Дивіться також: