Херсон. Обласний центр з 300 тисячами населення. Місто заблоковане фактично від першого дня війни. Увесь цей час херсонці - друзі, родичі і колишні колеги кореспондента DW - розповідають про своє життя. 

Вивезти дітей неможливо

"До вчора було добре, а сьогодні жахливо. Танки російські в місті, нам сказали сидіти та не висовуватись", - тремтячим голосом каже в слухавку Ірина, психологиня херсонського Будинку дитини 2 березня. Розмову з нею записую на колінках, бо саме у цей час їду машиною з Києва на захід. А Ірина та 58 її вихованців - ні.

Під опікою Ірини - малята до чотирьох років, які лишились без батьків. На час нашої розмови вони ховаються у підвалі вже сьомий день - дитячий будинок розташований в північній частині міста, ближче до мосту через Дніпро, за який кілька днів точились запеклі бої.

Читайте також: Діти війни: пологи в Україні під звуки пострілів

"У бомбосховищі були жахливі умови, тому зараз вони сплять просто в підвалі. Добре, що волонтери навезли картоплі, сухої суміші. А ще охороняють їх тепер. Вивезти наших дітей вже нереально. Вони ж стріляють навіть по цивільних машинах, - каже Ірина та заходиться на плач, пригадуючи, скільки військових, тероборонівців та цивільних загинули за останні дні, - Потрібен хоч якійсь коридор".

Утім, попри досягнуті на переговорах у Гомелі домовленості щодо "зелених коридорів", Херсон, як і десятки інших українських міст лишаються в облозі російьских військ. До них не пропускають колони з продовольчими продуктами, медикаментами та іншим гуманітарним вантажем, а тисячі мешканців, у тому числі дітей, жінок та хворих пацієнтів лікарень, не в змозі виїхати у безпечні місця.

"Понюхати порох"

Вибратися з Херсона можна було хіба що у перший день війни - 24 лютого. Вдалося це небагатьом - тільки тим, кому тоді вистачило бензину на автозаправках. Уже пообіді того дня зупинили роботу залізничний та автобусний вокзали, а під вечір російські війська захопили Олешки - містечко по інший бік Дніпра - і розв'язали бій за Антонівський міст. У той теплий, як для лютого, вечір здивовані херсонці виїздили на околиці споглядати небачену раніше картину - російську військову техніку, що виїздила на міст - та "нюхати порох" від перших пострілів. Вже за день мешканців цих околиць евакуювали углиб міста - приміське селище Антонівка, де (були) розташовані переважно приватні будинки, упродовж двох днів було зруйноване майже вщент.

Захопивши переправу, російська техніка спершу обійшла місто по шосе та вирушила у бік Миколаєва - подальші бої ведуться за аеродром вертолітної частини вже у сусідній області. Втім, "затишшя" нетривале - уже опівдні 1 березня заступник директора однієї з місцевих рекламних агенцій, Олександр, надсилає мені відео з російськими БРТ-ми, які їдуть проспектом повз його будинок.

"Я ненавиджу Росію, ненавиджу Путіна. Як в нас таке може бути, я на межі", - пише повідомлення Олександр, тоді як перші снаряди падають на шкільне подвір'я, де минуло наше з ним дитинство. Снаряди між тим влучають і у сусідні багатоповерхівки, калічать тих людей, які не встигли добігти до бомбосховища.

Читайте також: Волонтерський рух у Львові під час війни Росії проти України

"Бог усе бачить"

Російські війська беруть місто під контроль 2 березня. "Цивільна інфраструктура, об'єкти життєзабезпечення міста працюють у звичному режимі, нестачі у продовольстві, медикаментах та предметах першої необхідності місто не відчуває. Тривають перемовини з владою міста щодо підтримки порядку", - рапортує зранку речник міноборони РФ Ігор Конашенков.

Втім, цивільні авто на вулицях зупиняють, а подекуди й обстрілюють. Місцева влада закликає херсонців не виходити з дому. Ті, причаївшись по домівках після важкої ночі, спілкуються переважно через соцмережі. Дехто дорікає владі за "здачу міста".

"Я з командою роблю все можливе для стабілізації ситуації. Якщо ви вважаєте, що саме Херсонська обладміністрація має провину у тому, що колона окупантів продовжує йти з Криму, що не було підірвано Антонівський міст (…) це ваше право. Але Бог усе бачить", - пише у відповідь голова облдержадміністрації Херсонщини Геннадій Лагута.

Міська рада та комунальники тим часом лагодять каналізацію та влаштовують безкоштовну роздачу хліба. "Моє завдання, крім цього, щоб над містом був український прапор", - доточує мер Ігор Колихаєв.

Прапор і досі розвивається.

"Зелені коридори"

Домовленості щодо "зелених коридорів" для постачання продуктів і медикаментів, а також евакуації мешканців взятих у облогу міст - чи не єдиний результат другого раунду російсько-українських переговорів 3 березня. Втім, домовленості - це ще не конкретні дії.

Читайте також: Як Польща дає раду з напливом біженців з України

"Просто зараз у місто можуть зайти фури з продуктами та гуманітарною допомогою від друзів нашого міста. Але Херсон перебуває в оточенні, і наші машини не пропускають", - розповідає вже наступного дня, 4 березня, Ігор Колихаєв. Він скаржиться на нестачу продуктів та ліків у місті, запроваджену на вимогу росіян комендантську годину, а ще - на відсутній від самого ранку мобільний зв'язок.

"Питання коридору найбільш важливе, - поспіхом кричить мені у слухавку Геннадій Лагута, прориваючись через перешкоди на лінії. - Була ж домовленість?! Однак росіяни привезли свої машини".

Російська гуманітарка vs прапор України

Перед облдержадміністрацією цього дня і справді шикуються кілька вантажівок із гуманітарною допомогою. Її показово розвантажують під об'єктивами телекамер російських телеканалів, втім, за словами Лагути, херсонці російську "гуманітарку" брати не поспішають.

А 5 березня кілька тисяч відчайдушних херсонців збираються на мітинг під українськими прапорами. Заповнивши площу перед обладміністрацією вони перегукуються з російськими солдатами, співають пісень та вигадують нові кричалки на доказ того, що Херсон - це Україна. Обходиться без пострілів та затримань і вже наступного дня, у неділю проукраїнські мітинги проходять по інших містах і селах області, захоплених російською армією. У Херсоні цього дня збирають підписи під зверненням до світу щодо закриття неба над Україною - ракетних обстрілів і бомбардувань тут ще не було, і їх ніхто не хоче.

Не хоче, бо місто продовжує жити.

Ось уже десятий день Олексій Александров разом зі своїми товаришами, херсонськими рестораторами, готує їжу не для відвідувачів - кафе та ресторани міста закрились з початком війни. Тож кращі шеф-кухарі міста годують тих, у кого не вистачає часу навіть на перекус - місцевих медиків. "Зараз зміни в лікарнях трохи налагодились, - розповідає Оелксій 6 березня. - А на початку тижня лікарі працювали по 24 години і більше. В одній лікарні - поранені бійці та цивільні, інші перевантажені плановими операціями, а є ж ще швидка допомога, яка їздить попри все".

Спершу "медичній кухні" вистачало залишків продуктів з зачинених ресторанів, далі пішли запаси на продуктових базах. Нині і вони добігають кінця, так само як і залишки у магазинах, розповідає Александров. За скільки днів місто опиниться на межі голоду, він спрогнозувати не може.

Читайте також: Тимчасовий захист ЄС для біженців з України: що варто знати

Тим часом увесь тиждень місто обговорює долю трьох мільйонів курей - саме стільки їх гине на приміській птахофабриці, яка через обстріли залишилась без електрики, води та кормів. Курей, зрештою, вирішують різати. Роблять це в'язні розташованої неподалік виправної колонії - ситуація, звісно, абсурдна, але не більш абсурдна за все інше. Курей збираються роздавати херсонцям просто так, адже їх немає де зберігати і не вдається вивезти.

6 березня президент Володимир Зеленський присвоїв Херсону, а також низці інших населених пунктів звання "місто-герой". З початку війни тут народилось 50 нових городян. Гуманітарного коридору для них і досі немає.