Так званих ізраїльських арабів - або палестинців, які проживають на території єврейської держави, - втягують у конфлікт активніше, ніж раніше. Причини тут як економічні, так і політичні.
Реклама
Ракетні обстріли і військові дії у відповідь - це наочний рівень нової ескалації давнього конфлікту на Близькому Сході. Але існує ще один вимір цього протистояння: дві групи населення - ізраїльтяни-євреї та ізраїльтяни-палестинці (або ізраїльські араби) - ворогують одне з одним з безпрецедентною жорстокістю на всій території самого Ізраїлю.
Наскільки вибухонебезпечна ситуація?
У місті Лод, що на південному сході від Тель-Авіва, силам безпеки довелося запобігати вуличним зіткненням між двома вищезгаданими групами населення, справа там дійшла навіть до застосування вогнепальної зброї і ножів. Крім того, в Лоді було підпалено синагогу і єшиву (семінарію) - релігійний єврейський навчальний заклад.
У старому портовому місті Акко і в околицях Тель-Авіва розлючений натовп витягав чоловіків з машин і жорстоко бив. В Акко постраждав єврей, в Бат-Ямі водія сприйняли було за араба. Це всього лише кілька прикладів насильства, що вибухає між жителями Ізраїлю в багатьох куточках країни. Сотні людей вже заарештовано після таких акцій. У Лоді запроваджено надзвичайний стан.
Президент Ізраїлю Реувен Рівлін попередив про насування "громадянської війни". Прем'єр-міністр Біньямін Нетаньяху заявив: "Я хочу сказати громадянам Ізраїлю: мене не хвилює, чи закипає ваша кров. Вам не дозволено вдаватися до самосуду. Ніщо не виправдовує лінчування арабів євреями і навпаки. Це неприйнятно".
Під час заснування держави Ізраїль в 1948 році близько 700 тисяч палестинців були змушені покинути свою батьківщину. З точки зору палестинців, це була "Накба" - катастрофа, етнічна чистка, проведена ізраїльськими військовими. Влада ж країни стверджує, що мова йшла про добровільний вихід, який послідував за відповідними закликами з боку арабів. Ті ж представники палестинської громади, які залишилися на території, яка нині є ізраїльською (за винятком жителів Східного Єрусалима, у яких інший статус), і стали нинішніми палестинськими ізраїльтянами, яких часто називають ізраїльськими арабами.
У 2019 вони становили близько 21 відсотка населення Ізраїлю. Їхня частка неухильно зростає у звітах Центрального статистичного бюро Ізраїлю (CBS) протягом понад 50 років, оскільки народжуваність у цій групі населення є вищою. Праві ізраїльські політики бачать в цьому проблему, вважаючи, що таким чином наражається на небезпеку панівне становище єврейського населення в країні. Ортодоксальні та ультраортодоксальні єврейські родини, в яких традиційно багато дітей, дбають про те, щоб ця тенденція сповільнилася.
У палестинців, які проживають в Ізраїлі, в середньому вищий рівень життя, ніж у жителів Західного берега річки Йордан або, тим більше, Сектора Гази. Але в порівнянні з єврейською більшістю у палестинців менше можливостей в тому, що стосується освіти і матеріального забезпечення. За даними Відомства національного страхування Ізраїлю (NII), в 2016 році майже половина палестинських сімей в Ізраїлі жила в бідності. Для порівняння: серед єврейських сімей цей показник становив 13 відсотків (статистика не включає ультраортодоксальних євреїв, 45 відсотків сімей яких жили в бідності).
Закон про національну державу, ухвалення якого було ініційовано правим урядом Нетаньяху в 2018 році, знизив вплив палестинського населення в країні. Відповідно до закону, Ізраїль оголошено "національним домом єврейського народу", його єдиною і неподільною столицею є Єрусалим. Іврит - єдина державна мова країни, статус арабської мови понижений до особливого, але без уточнень.
Пославшись на цей закон, палестинські групи закликали бойкотувати наступні вибори в Кнесет. Це призвело до того, що їхні політичні сили виявилися слабше представленими в парламенті, ніж могли б, виходячи з демографічних даних. Блок "Об'єднаний список", сформований ще перед виборами 2015 року як союз чотирьох основних арабських партій Ізраїлю, приєднався до табору супротивників Нетаньяху.
Однак перед останніми виборами, що відбулися в березні 2021 року, партія "Об'єднаний арабський список" (РААМ) на чолі з її лідером Мансуром Аббасом вийшла з блоку. Аббас хоче використовувати розбіжності між єврейськими партіями на користь палестинців і перед виборами заявив про готовність підтримати майбутній уряд - за максимально можливих поступкок палестинцям. Чотирьох депутатів Кнесету від РААМ деякий час вважали своєрідними "володарями козирної карти" - саме від їхньої позиції залежало формування уряду. Але остання ескалація палестино-ізраїльського конфлікту перешкодила також і переговорам зі створення кабінету без партії Нетаньяху.
Земля Обітована, територія ворожнечі: Ізраїлю 70 років
Тріумф чи катастрофа? 70 років тому засновано Ізраїль. Після Голокосту проголошення державності стало для євреїв переломним моментом, який дозволив поглянути у багатообіцяюче майбутнє.
Фото: picture-alliance/dpa/P. Sakki
Тріумф надії
Це сталося. 14 травня 1948 року, останнього дня дії Британського мандату щодо Палестини, уродженець польського Плонська Давид Бен-Гуріон оголосив про заснування Держави Ізраїль. "Ніколи не припинялися молитва та надія про повернення на свою землю та відновлення державної свободи", - проголосив Бен-Гуріон у Тель-Авівському музеї.
Фото: picture-alliance/dpa
У Новому Світі
Дипломатичний тріумф: прапор нової держави одразу замайорів перед будівлею Організації Об'єднаних Націй у Нью-Йорку. Для ізраїльтян це був ще один крок на шляху до безпеки та свободи: нарешті вони отримали власну державу, що має міжнародне визнання.
Фото: Getty Images/AFP
Найтемніша доба
Значення заснування Держави Ізраїль після катастрофи європейського єврейства важко переоцінити: шість мільйонів євреїв загинули від рук нацистів, у тому числі й у таборах смерті, де вбивства відбувалися в індустріальних масштабах. На фото зображені в'язні звільненого радянськими військами концентраційного табору "Аушвіц".
Фото: picture-alliance/dpa/akg-images
"День катастрофи" - палестинський погляд
Палестинці називають заснування Ізраїлю "Накбою", тобто "днем катастрофи". Близько 700 тисяч осіб були вимушені залишити свої домівки з появою нової держави. Таким чином, заснування Ізраїлю стало також початком близькосхідного конфлікту, який і через 70 років залишається невирішеним, незважаючи на численні мирні ініціативи.
Фото: picture-alliance/CPA Media
Із поглядом у майбутнє
Шосе № 2 не тільки з'єднує міста Тель-Авів та Нетанью, а і демонструє наполегливість розвитку молодої держави. Дорога була відкрита в 1950 році уродженкою українського Києва, прем'єр-міністеркою Ізраїлю Голдою Меїр. Вона проводила чіткий курс економічної та соціальної модернізації.
Фото: Photo House Pri-Or, Tel Aviv
Кібуц - "рай для дітей"
Кібуци - сільські колективні господарства, трохи схожі на радянські колгсопи, розташовані по всьому Ізраїлю. Побудовані переважно в перші роки після заснування держави. Тут світські або соціалістично орієнтовані громади реалізовували свої ідеї про спільне общинне життя та господарство.
Фото: G. Pickow/Three Lions/Hulton Archive/Getty Images
Країна готова до оборони
Напруження з арабськими сусідами зберігається. У 1967 році воно переростає у "Шестиденну війну", під час якої Ізраїль розгромив нападників із Єгипту, Йорданії та Сирії. Одночасно Ізраїль бере під свій контроль Східний Єрусалим і Західний берег ріки Йордан, що стає початком подальшого напруження у регіоні.
Фото: Keystone/ZUMA/IMAGO
Поселення на ворожій території
Ізраїльська поселенська політика веде до нового напруження із палестинцями. Палестинська національна адміністрація закидає Ізраїлю те, що будівництво поселень унеможливлює створення майбутньої Палестинської держави. Організація Об'єднаних Націй також засуджує будівництво поселень. Втім, Ізраїль лишається непохитним.
Фото: picture-alliance/newscom/D. Hill
Гнів, ненависть, каміння
Узимку 1987 року палестинці розпочали насильницьке повстання проти ізраїльського панування на окупованих територіях. Протест, відомий як перша Інтифада, розпочався в місті Газа і швидко поширився на Східний Єрусалим та Західний берег ріки Йордан. Повстання тривало багато років і закінчилося підписанням угоди в Осло 1993 року.
Фото: picture-alliance/AFP/E. Baitel
Нарешті мир?
За посередництва колишнього президента США Білла Клінтона прем'єр-міністр Ізраїлю Іцхак Рабин, батьки якого походять з Київщини, та лідер Організації визволення Палестини Ясір Арафат в 1993 році провели мирні переговори. Вони завершились угодою в Осло, в якій обидві сторони офіційно визнали одне одного. Вбивство Іцхака Рабина за два роки після укладання угод практично паралізувало їх дію.
Фото: picture-alliance/CPA Media
Порожнє крісло
Вбивство прем'єра Іцхака Рабина наочно засвідчило політичний розкол ізраїльського суспільства. Помірковані і радикали, світські та ультраортодоксальні знаходили дедалі менше точок дотику. 4 листопада 1995 року Рабина застрелив радикально налаштований студент-юрист. На знімку - прем'єр-міністр, уродженець села Вішнево, Мінської області, Шимон Перес біля порожнього крісла свого попередника.
Фото: Getty Images/AFP/J. Delay
Спроба сказати несказане
Голокост накладає свій відбиток на німецько-ізраїльські відносини і сьогодні. У лютому 2000 року тодішній президент ФРН Йоганнес Рау (Johannes Rau) виступив у Кнесеті німецькою мовою. Мова колишніх кривдників у ізраїльському парламенті - величезний виклик для обох сторін, перш за все для нащадків жертв. Але це ще один крок до зближення.
Фото: picture-alliance/dpa
Ізраїльська стіна
У 2002 році Ізраїль звів мур завдовжки 107 кілометрів на кордоні з палестинськими теренами. Його спорудження дозволило приборкати хвилю страшних терактів, але не вирішити політичні проблеми палестино-ізраїльського конфлікту, який триває вже 70 років.
Фото: picture-alliance/dpa/dpaweb/S. Nackstrand
Вшановуючи пам'ять загиблих
Новий керівник МЗС Німеччини Гайко Маас (Heiko Maas) продовжив тривалу традицію німецько-ізраїльського діалогу та зближення. Свій перший закордонний візит він здійснив до Ізраїлю. На фото - покладання вінків у меморіальному комплексі пам'яті жертв Голокосту "Яд Вашем" у Єрусалимі