6 липня,атомний підводний човен китайських ВМС запустив у міжнародні води в південно-тихоокеанському регіоні ракету із імітованою боєголовкою, повідомила державна інформагенція "Сіньхуа". Згідно з повідомленням, тест був успішним.

Країни регіону відреагували на китайські військові випробування різкою критикою. Глава МЗС Австралії Пенні Вонг назвала дії Китаю такими, що дестабілізують регіональну безпеку. Японія закликала Китай переглянути свої дії. У Новій Зеландії, своєю чергою, заявили, що не хочуть , аби Китай використовував південно-тихоокеанський регіон як випробувальний майданчик для ракет. "Ми глибоко стурбовані китайськими випробуваннями ракет, здатних нести атомну зброю, у південній частині Тихого океану", - сказав міністр закордонних справ країни Вінстон Петерс.

Регіон на півдні Тихого океану вже в 20-му столітті належав до територій, де відбувалася гонка озброєнь. Атол Бікіні, що належить до Маршалових островів, після Другої світової війни, був місцем проведення численних атомних випробувань США. У повоєнний час Вашингтон був панівним гравцем у безпековій конструкції регіону.

Ракета дальністю до 12 тисяч кілометрів

Китайські військові випробування - виклик для США. Хоча офіційні ЗМІ Китаю не опублікували жодних подробиць, націоналістично налаштовані військові експерти в китайських соцмережах висувають припущення щодо можливих технічних характеристик випробуваної ракети. "Ідеться про міжконтинентальну балістичну ракету серії "Цзюйлан" (JL-3), що запускається з підводного човна", - каже, приміром, підполковник Чжан Цзюньше з Китайського інституту військово-морських досліджень.

"Цзюйлан-3", що з китайської перекладається як "Гігантська хвиля-3", наразі ще перебуває на стадії розробки. Їй приписують максимальну дальність польоту 12 тисяч кілометрів і здатність нести кілька ядерних боєголовок. Офіційно Китай повідомляв про три успішні випробування ракети, проведені у 2018-2019 роках. "Потенційними цілями цих ракет є не бойові підрозділи на фронті, а стратегічні об’єкти, як-от командні центри, військові бази чи об’єкти енергопостачання", - зазначає Чжан і називає зброю засобом всебічного стримування.

За його словами, ракету запустили з атомного підводного човна типу 094 класу "Цзінь". Цей підводний човен довжиною 135 метрів, укомплектований екіпажем зі 120 моряків, може перебувати у плаванні протягом 70 днів. Наразі у складі китайського флоту перебуває шість таких підводних човнів. Чжан припускає, що в нинішній операції міг бути задіяний модифікований підводний човен. За даними Nuclear Threat Initiative, аналітичного центру, що базується у Вашингтоні, окрім підводних човнів класу "Цзінь", Китай експлуатує ще 59 атомних ударних підводних човнів.

Ядерний удар у разі потреби

"Навіть якщо все інше озброєння буде виведене з ладу, китайський підводний човен буде повністю готовий до ядерного удару у відповідь", - каже підполковник Чжан. Для цього Китаю, мовляв, буде достатньо обрати будь-яку точку в міжнародних водах Тихого океану.

У вересні 2024 року Китай уже запускав міжконтинентальну ракету з імітатором боєголовки в напрямку південно-тихоокеанського регіону, щоправда, з материка. Ракета, за даними Пекіна, впала в заздалегідь обраному місці в районі Французької Полінезії. Тоді це було перше за понад 40 років випробування Китаєм ракети великої дальності над міжнародними водами. Як тоді, так і зараз у Пекіні заявили, що всі прибережні держави були попередньо поінформовані і що навчання не були спрямовані проти жодної конкретної країни чи цілі.

Однак Китай, очевидно, прагне змінити розклад сил у Тихоокеанському регіоні. Сильна військова присутність США та їхніх союзників поблизу викликає занепокоєння у Пекіна. Комуністичний уряд хоче забезпечити свою здатність відповідати на військові удари адекватними ударами у відповідь. Водночас Китай як ядерна держава пообіцяв не завдавати ядерного удару першим.

"Наразі Китай на різних рівнях активно ставить під сумнів регіональну архітектуру безпеки під проводом США", - писав Фелікс Гайдук (Felix Heiduk), керівник дослідницької групи з питань Азії в берлінському Фонді "Наука та політика" (SWP), ще у 2024 році. Тоді, два роки тому, 29 країн проводили навчання під проводом США за участю 40 військових кораблів поблизу американської військової бази Перл-Харбор у Тихому океані. Участь у п'ятитижневих навчаннях брав, зокрема, і німецький Бундесвер.

Дедалі сильніші побоювання

"Називаючи цей очолюваний США порядок "пережитком "холодної війни" та пропагуючи альтернативну модель регіонального порядку "від азіатів та для азіатів" на чолі з Китаєм", Пекін прагне досягти своєї стратегічної мети, писав Гайдук у 2024 році. Для цього Китай використовує, зокрема, і військові засоби, - посилює боєздатність власної армії та розширює двосторонні партнерства у сфері безпеки, а також збільшує військову присутність у значній частині Південнокитайського моря, каже експерт.

У самому південно-тихоокеанському регіоні також зростає занепокоєння з щодо безпекової ситуації. "Ракетні війська Народно-визвольної армії є найефективнішим засобом Китаю для завдання далекобійних ударів по Австралії", - пишуть Сем Роггевен і Девід Валланс з австралійського аналітичного центру Lowy Institute у своєму дослідженні від червня 2026 року. "У разі масштабного регіонального конфлікту бази по всій Північній Австралії стануть цілями Народно-визвольної армії", - зазначають вони.

Ще минулого місяця австралійські дослідники не знайшли у загальнодоступних джерелах переконливих доказів того, що китайська ракета може досягти всієї материкової частини Австралії, якщо її запустити з материкової частини Китаю. Мегаполіси Австралії розташовані на східному узбережжі, тобто у найвіддаленішому від Китаю регіоні. Тепер, після ракетних випробувань у південній частині Тихого океану, та ще й з підводного човна, ситуація, безсумнівно, змінилася.

Генеральний секретар НАТО Марк Рютте на полях саміту Альянсу в Анкарі заявив, що ракетний запуск Китаю є сигналом для військового союзу. "Це ще раз доводить, що ми не можемо собі дозволити бути наївними", - сказав Рютте. І додав: "І ми такими не є". Досі НАТО є військовим альянсом на чолі зі США, який зосереджуєтьсі на Європі. Питання про можливе розширення НАТО на схід, аж до Азії, наприклад, через вступ Японії, досі обговорювалося лише в теорії.