Після низки міжнародних переговорів між  США, НАТО, ОБСЄ та Москвою, що відбулися минулого тижня, ситуація на кордоні України з Росією, куди стягнуті російські війська, залишається напруженою, загроза ескалації зберігається.Тим часом міжнародні консультації щодо України тривають. Днями Київ і Москву відвідала міністерка закордонних справ Німеччини Анналена Бербок (Annalena Baerbock), яка прагне поновити "нормандський формат". 19 січня до Києва прибув з візитом держсекретар США Ентоні Блінкен, який далі вирушить до Берліна, а потім у Женеві зустрінеться з главою МЗС Росії Сергієм Лавровим.

Про результати останніх міжнародних дипломатичних зусиль і про загрози для України DW поговорила з колишнім міністром закордонних справ України Павлом Клімкіним.

DW: Пане Клімкін, Ви очолювали українське МЗС з 2014 року. Саме того року почався конфлікт на Сході України, а також завдяки посередництву ФРН і Франції вдалося посадити за стіл переговорів Володимира Путіна і тодішнього президента України Петра Порошенка. Як Ви зараз оцінюєте зусилля нового німецького уряду з урегулювання російсько-українського протистояння?

Павло Клімкін: Я не бачу, щоб нині Німеччина безпосередньо могла вплинути без інших союзників на позицію Кремля. Спільно як колективний захід - так, окремо Німеччина - ні. Я вважаю, що Путіну не вигідно іти на якісь зрушення. Він вважає, що перебуває у сильній позиції.

Якими Вам видаються перші кроки нової німецької міністерки закордонних справ Анналени Бербок в напрямку діалогу з Києвом і Москвою?

Вважаю, що правильно, що Бербок поїхала спочатку до Києва, а потім до Москви, правильно, що вона намагається поновити "нормандський формат". Але потрібні не формальні зустрічі заради зустрічей, потрібен драйв, щоб почати обговорювати реальні речі, прогрес безпеки, сісти і вести притомну розмову.

Думаю, що німецький уряд сам не стримає Росію. Критичною є взаємодія з колегами по Великій сімці. І тут потрібно сказати Путіну не абстрактно про подальші санкції у разі наступу. А дуже чітко показати їх. І сказати, що після цього визнавати його легітимним лідером Росії - це поза будь-якими політичними і моральними принципами.

Чи за результатами останніх перемовин Ви помітили якісь зрушення у питанні постачання зброї Україні та в позиції Німеччини щодо "Північного потоку-2"?

Ні. І я цього не очікую, враховуючи німецькі традиції, менталітет. Це мало реально. Що стосується "Північного потоку-2", я б очікував від Німеччини більш послідовної позиції. Якщо Німеччина жорстко не виступить проти нього, то вона втратить значну частину іміджу. Потрібно б сказати дуже чітко: у разі будь-яких подальших кроків Росії щодо України чи взагалі європейської безпеки, про "Північний потік" говорити взагалі не можна. А зараз чути переважно тільки натяки.

Як Ви оцінюєте загалом позицію ЄС щодо стримування Росії?

Я вважаю, що у Європейського Союзу немає як стратегічного бачення, так і тактичної рішучості та політичної волі протидіяти російському режиму. Це пов'язано із підняттям ставок в рамках енергетичної кризи, до якої доклалася Росія. У публічних заявах я бачу занадто багато обережності і відсутність бажання говорити жорсткою безпековою мовою. Не будуючи свій безпековий потенціал, рано чи пізно ризикуєш, що тебе виключать з переговорів щодо світової безпеки. 

Читайте також: Бербок у Києві: нормандському формату - "так", а постачанням зброї  -"ні"

Власне, на переговорах щодо України та європейської безпеки минулого тижня видавалося, що ключовими були лише РФ та США. Що відбулося?

Про європейську безпеку говорили Сполучені Штати і Російська Федерація. Я вважаю це ганебним. Роль спостерігача для Європи неприйнятна і навіть принизлива. Відсутність Європейського Союзу на переговорах між США і РФ у Женеві - це в якомусь сенсі плата, момент істини для ЄС.

Як би Ви підсумували результати всіх останніх міжнародних переговорів щодо України і Росії?

Я не бачу позитивних результатів. Градус напруження можливо і знижений, але тимчасово. Одночасно я бачу активну перевагу Путіна, який отримав початок переговорів, а тепер і продовження, і виключив Україну та ЄС з цих переговорів.

Візит державного секретаря США Ентоні Блінкена до Києва та Берліна не змінює цей вектор?

Ні, не змінює.

А чи робить достатньо Київ, аби з ним рахувалися?

Звичайно, ні. Ми говоримо про російську загрозу кілька місяців, але не збільшили військовий бюджет, не прискорили темпи формування територіальної оборони, не забезпечили військові сили всім необхідним, включаючи паливо. Ми не розібралися з державним оборонним замовленням. Але водночас це не причина відмовляти Україні у допомозі. Путін буде використовувати бардак і безлад в Україні для дестабілізації, щоб потім завдати удару.

У той час, коли Захід веде переговори з Росією і застерігає, що ціна у разі вторгнення в Україну буде високою, в Україні нині увага прикута і до внутрішніх питань, наприклад, до суду над колишнім президентом Петром Порошенком. Це може якимось чином вплинути на ставлення міжнародних партнерів до Києва? 

Я вважаю, що для українських партнерів критична історія не про прізвища, а про неупередженість, про існування верховенства права. Але в нас, звісно, є проблема, яка полягає в тому, що на тлі зовнішньої загрози існує багато політичних ігор.

Ви особисто вірите у повномасштабний наступ Росії на українські території найближчим часом?

Це цілком можливо. Але Путін буде намагатися спочатку досягти послідовних кроків із дестабілізації і тільки потім застосовувати збройні сили. Це може бути і схід, і північ, але я вважаю, що дуже вразливим є саме південний напрямок.

Читайте також:  Коментар: Заходу не можна поступатись Росії