Упродовж багатьох років Ізраїль видавався острівком стабільності на Близькому Сході. Ізраїльтяни насолоджувалися свободою, економіка процвітала, стандарти життя, за умови гідного заробітку, досягали західноєвропейських, а будні найближчих сусідів не дуже цікавили. Але тепер реальність перекреслює цю картину.

ХАМАС із небаченою досі інтенсивністю обстрілює ізраїльські міста, які у радіусі досягнення його ракет. А у самому Ізраїлі, що викликає не менше занепокоєння, "стінка на стінку" сходяться у сутичках єврейські та арабські громадяни. Навіть у Яфо - передмісті Тель-Авіва з модними кафе і розкішною нерухомістю - до помешкання однієї арабської родини кинули пляшку із запалювальною сумішшю. Тут же посеред білого дня побили ізраїльського солдата. На вулицях палали авто.

Зерна ненависті проросли. Цьому роками сприяли як політики, що оголошували арабів ворогами народу, виправдовували репресії та дискримінацію, так і арабські націоналісти та ісламісти. Глибинна причина цієї ненависті полягає у відсутності політичного рішення конфлікту, який тлів з часу заснування держави Ізраїль. Останні 10 років жодних переговорів щодо пошуку такого рішення не було.

Ракетний терор ХАМАСу лише підживлює цю ненависть. Ісламісти сплять і бачать, щоб в Ізраїлі розв'язалася громадянська війна. Контратаки та смерті серед цивільних, що їх супроводжують, допомагають ХАМАСу виглядати жертвою в очах багатьох палестинців. До того ж, ХАМАС узурпував прагнення палестинців до самовизначення та національної ідентифікації. Цей рух виставляє себе лідером боротьби за національний палестинський символ - мечеть Аль-Акси у Єрусалимі.

Там, а також у багатьох інших густонаселених містах країни, євреї та араби ділять спільний життєвий простір. У Східному Єрусалимі, на Західному березі Йордану та у самому Ізраїлі вони мають різні права, які, однак, ніде не тотожні єврейському населенню. І хоча поглиблюється їхня інтеграція в Ізраїлі, дедалі більше з них мають університетські дипломи та демонструють політичну активність, останні події свідчать, що арабські громадяни і надалі ідентифікують себе із палестинцями.

В окупованому Східному Єрусалимі Ізраїль забороняє будь-яку діяльність органів влади Палестинської автономії. Цим мотивували, зокрема, і відмову на організацію та проведення там давно вже назрілих виборів до парламенту Палестинської автономії. Менш офіційна причина - страх ФАТХ перед політичним забуттям і програшем виборів супротивникам з ХАМАСу.

Влада Палестинської автономії асоціюється у молодих палестинців, які давно становлять більшість населення, з корупцією та провальною політикою, яка досі орієнтується на мирні угоди Осло від 1995 року. Тоді домовилися про часткове територіальне розмежування двох народів. Однак окремої палестинської держави відтоді так і не з'явилося. Останній раунд насильства також працює проти ідеї розмежування. До речі, ХАМАС завжди боровся проти "Ослівських угод".

Очевидним стало також, що угоди про нормалізацію відносин з країнами Перської затоки також ніяк не позначилися на близькосхідному конфлікті. Певною мірою вони навіть залишили Ізраїль та палестинців віч-на-віч одне з одним. Про слабкість позицій палестинців в арабському світі, за власним зізнанням, свідчить хоча б уже те, що жоден арабський лідер не подзвонив тоді керівництву Палестинської автономії на Західному березі.

ХАМАС у Газі перебуває у ще більшій ізоляції і це лише підвищує його небезпечність. Ісламісти заправляють у прибережній смузі Гази, не маючи насправді жодних близьких союзників. Провід ХАМАСу в екзилі у Катарі плекає зв'язки з Іраном, але вони не настільки тісні, як заведено вважати. Схоже, що ракетний град проти Ізраїлю став несподіванкою і для Тегерана, де обережно солідаризувалися з ХАМАСом, не бажаючи підставляти під удар переговори щодо іранської атомної програми у Відні.

Упродовж багатьох років Ізраїлю було простіше управляти окупацією, ніж шукати політичне рішення. Адже для цього потрібно було б визнати, що один народ домінує над іншим в умовах однодержавності і з використанням військової сили. Не виключено, що після досягнення з ХАМАСом домовленостей про припинення вогню така ситуація може протриматися ще кілька років. Та внутрішні й зовнішні заворушення, що тривають, демонструють те, що відкладення політичних переговорів ставить під загрозу демократію та стабільність Ізраїлю, чим залюбки користуються екстремісти.

Економіка цілої країни висить на плечах лише 20 відсотків населення - вони сплачують 92 відсотки усіх податків, і це теж поглиблює розкол у суспільстві. Статистика показує, наскільки сильно Ізраїль залежить від цієї групи, що тримає економіку на плаву і просто бажає спокійно жити на цьому острівку стабільності. У разі, якщо до цієї групи не повернеться відчуття власної безпеки, і вона шукатиме кращого життя за кордоном, - непереливки буде усім.

Автор: Йохен Штанке, оглядач газети Frankfurter Allgemeine Zeitung

Без права перевидання. © Frankfurter Allgemeine Zeitung GmbH, Франкфурт-на-Майні.

Сайт газети Frankfurter Allgemeine Zeitung 

Коментар висловлює особисту думку автора. Вона може не збігатися з думкою української редакції та Deutsche Welle загалом.