60 років тому DW вперше вийшла в ефір російською мовою. Тоді СРСР був головним противником Заходу у "холодній війні". А як щодо сьогоднішньої Росії? Про минуле і майбутнє - Крістіан Тріппе.
Реклама
Партійний лідер НДР Вальтер Ульбріхт і перший секретар ЦК КПРС Микита Хрущов
Влітку 1962 року радянський лідер Микита Хрущов шукав орієнтири своєї зовнішньої політики. Відлига у відносинах із Заходом залишилася остаточно позаду, відчувалися наслідки Берлінської кризи. Роком раніше, восени, американські та радянські танки майже добу стояли один навпроти одного на КПП Чарлі (Checkpoint Charlie) у самісінькому центрі Берліна, готові до бою. Увечері 1 серпня глава уряду НДР і партійний лідер Вальтер Ульбріхт (Walter Ulbricht) заявив Хрущову в Москві, що через рік після будівництва Берлінського муру їм необхідно обговорити деякі основоположні питання.
Плани першого ефіру радіопередачі Deutsche Welle не збереглися. Але з великою ймовірністю про візит Ульбріхта до Москви в ньому повідомляли. Незабаром після цього Кремль вимагав виведення контингенту трьох західних держав-союзниць із Берліна. Це означало б грубе порушення так званої "чотирьохсторонньої угоди щодо Берліна", і керівництво в Москві цілком усвідомлювало те, що Вашингтон, Париж і Лондон за жодних обставин не можуть на це погодитись.
Ядерна зброя як загроза на світовій арені
Саме тут можна провести перші паралелі з сьогоденням. Чи не керівництво Кремля кілька місяців тому знову пред'явило цілком неприйнятні вимоги, чітко усвідомлюючи, що адресат - уряд у Вашингтоні - у жодному разі на них не погодиться? Незадовго до того, як віддати наказ напасти на Україну, Путін зажадав від Заходу провести повний перегляд існуючого світопорядку, який був встановлений у Європі після "холодної війни" - що призвело б до ліквідації НАТО. Абсолютно неприйнятно.
Крістіан Тріппе, керівник відділу Східної Європи та головний редактор російської редакції DWФото: DW
Хрущов влітку 1962 року зважився на подальшу ескалацію. Його дипломати вели переговори з комуністичними друзями на Кубі щодо підписання угоди про військову та іншу допомогу. На карибському острові просто під носом у США мали розмістити радянську ядерну зброю. Сполучені Штати відреагували з усією політичною рішучістю, що штовхнуло світ на межу атомної війни.
Але саме тут зникає паралель між учора та сьогодні. Хоча президент Путін з початку війни проти України і говорить про можливе застосування ядерної зброї, ці ядерні погрози залишалися і залишаються невизначеними, тож західні спостерігачі бачать у цьому радше жест залякування. Він хоч і впливає на деяких жителів Заходу, але, з військової точки зору, є безпредметним. Загрози ядерним кийком - 60 років тому їх сприймали інакше.
Реклама
Обережніше з паралелями, які напрошуються
Росія - це не Радянський Союз. Нехай навіть російські солдати під час свого кривавого наступу в Україні демонструють полкові прапори радянських часів. Нехай навіть російська історична політика останніх років полягає у дедалі більшому маніпулятивному прикрашанні образу СРСР. Знайому нам із історії "холодну війну" не можна порівнювати з новою конфронтацією Сходу та Заходу в епоху цифрових технологій. Порівняння завжди шкутильгають, тим більше, порівняння історичні, навіть якщо вони виглядають так, ніби доводять, що все одного разу вже так було.
Восени 1962 року літературний журнал "Новий світ" надрукував роман Олександра Солженіцина "Один день Івана Денисовича". Хто шукає паралелі та порівняння, нехай поставить питання, чи можливо сьогодні, у 2022 році, уявити, що подібна дисидентська література змогла б обійти російську цензуру? Утім, сучасна цензура також знає, що в епоху цифрових технологій її ефективність обмежена. Інформація завжди знайде шлях - навіть до Росії, яка намагається блокувати неугодні інтернет-сайти. Російська технічна інтернет-цензура виявилася такою самою неефективною, як і спроби СРСР заглушити сигнал DW, яка здійснювала мовлення на коротких хвилях 60 років тому. Вже тоді тексти Солженіцина можна було слухати у радіоефірі DW.
Становище у світі 1962 року було настільки сумним, що норвезький комітет не зміг знайти нікого, кому можна було б вручити Нобелівську премію миру. Цікаво, чи отримає її хтось цього року - і якщо так, то хто. Ми обов'язково повідомимо про це.
Коментар висловлює особисту думку автора. Вона може не збігатися з думкою редакції та Deutsche Welle загалом.
Свобода слова - безсонні ночі для автократів, гарантовані DW
01:05
This browser does not support the video element.
Журналісти - жертви війни РФ проти України
З перших днів війни в Україні місцеві та іноземні кореспонденти дістають поранень та гинуть під час обстрілів, стають жертвами викрадень та переслідувань. У галереї DW - неповний перелік постраждалих журналістів.
Фото: Igor Burdyga/DW
Журналісти - мішень
Від початку російського вторгнення 24 лютого під час виконання своїх службових обов'язків гинуть та дістають поранення репортери. Українські професійні організації заявляють, що журналісти стають мішенню для російської армії. На фото: відкриття 31 березня 2022 у Львові вуличної виставки, присвяченої постраждалим журналістам.
Фото: Igor Burdyga/DW
Євген Сакун
Оператор телеканалу LIVE першим загинув під час ракетного удару по столичній телевежі. Жертвами атаки 1 березня стали п'ятеро людей, тіло Сакуна вдалося впізнати лише за прескартою.
Фото: LIVE TV channel
Брент Рено
Американський кореспондент, документаліст та продюсер Брент Рено загинув, знімаючи втечу біженців з Ірпеня. 13 березня автівку, якою він їхав у місто обстріляли російські солдати. Ще один американський журналіст, який їхав у цій машині, Хуан Арендондо, був поранений.
Фото: Jemal Countess/Getty Images
Олександра Кувшинова
24-річна київська журналістка Олександра Кувшинова співпрацювала зі знімальною групою Fox News, як місцева продюсерка. Втім американський канал не згадав її ім'я у повідомлені про атаку на своїх журналістів 14 березня. Лише після публікації прескарти журналістки та тиску професійної спільноти телеканал Fox визнав загиблу "локальною консультанткою".
Фото: privat
П'єр Закжевскі
Тоді ж загинув і оператор Fox News, громадянин Ірландії П'єр Закжевскі. Група знімала репортаж з селища Горенка на околицях Києва, де потрапила під артилерійський обстріл російської армії. Кореспондент Fox Бенджамін Холл під час атаки втратив ноги та зір на одне око. На фото: поховання Закжевскі в Дубліні
Фото: Damien Storan/empics/picture alliance
Оксана Бауліна
Кореспондентка російського опозиційного видання The Insider Оксана Бауліна загинула 23 березня під час повторного ракетного удару по торговельному центру на Виноградарі в Києві. Минулого року Бауліна емігрувала з РФ після визнання екстремістською організацією Фонду боротьби з корупцією, організації Олексія Навального, з якою вона раніше співпрацювала.
Фото: Oksana Baulina/REUTERS
Макс Левін
Український фотокореспондент та документаліст Макс Левін зник 13 березня під Києвом. Його тіло знайшли лише 1 квітня. За інформацією української прокуратури, беззбройного журналіста свідомо застрелили російські військові під час наступу. В нього залишилось четверо дітей. На фото: Володимир Зеленський передає близьким Макса Левіна його посмертний орден "За мужність".
Фото: Ukrainian Presidency/abaca/picture alliance
Мантас Кведаравічюс
Литовський документаліст Мантас Кведаравічюс у 2016 році зняв про війну на Донбасі фільм "Маріуполіс". 2 квітня 2022 він загинув під час спроби покинути Маріуполь. Подробиці смерті достеменно не відомі: Кведаравічюс чи то загинув від влучання ракети в авто, чи був затриманий і розстріляний російськими солдатами.
Фото: imago stock&people
Дмитро Хилюк
Кореспондент українського інформагенства УНІАН Дмитро Хилюк зник 4 березня після того, як місто Димер Київської області захопили російські військові. За інформацією українських правоохоронців, журналіста викрали і незаконно утримували російські військові. Зв'язку із Хилюком досі немає.
Фото: privat
Вікторія Рощина
Редакція Громадського втратила зв'язок із репортеркою Вікторією Рощиною 12 березня. Напередодні вона виїхала із Запоріжжя в Маріуполь, та на виїзді з Бердянська була затримана російськими військовими. Впродовж кількох днів журналістку допитували співробітники ФСБ та чеченські росгвардійці й лише 21 березня її відпустили з полону на підконтрольну Києву територію.
Фото: hromadske.ua
Олег Батурін
Каховського кореспондента видання "Новий день" Олега Батуріна 12 березня в рідному місті викрали військові РФ. Під незаконним арештом він провів 8 днів. Пізніше на Херсонщині російська адміністрація затримала головреда сайту "Нова Каховка Сіті" Олександра Гунька. Запорізька кореспондентка агентства УНІАН Ірина Дубченко провела під арештом у росіян майже два тижні.
Фото: facebook.com/Oleh Baturin
Віра Гирич
28 квітня у власній оселі загинула журналістка Радіо Свобода Віра Гирич. Її тіло знайшли наступного дня під уламками квартири, яку знищив російський ракетний удар по Києву. Це сталося, коли в українській столиці перебував з візитом генсек ООН Антоніу Гутерріш. "Віра - не лише професіонал, а й людина з добрим серцем", - розповіла про колегу директорка Української служби Радіо Свобода Мар'яна Драч.
Фото: RFE/RL’s Ukrainian Service
Насильство проти журналістів триває
"Репортери без кордонів" нарахували десятки нападів на журналістів на війні в Україні. Український Інститут масової інформації лише у березні зафіксував 155 злочинів, скоєних РФ проти представників медіа: убивства, обстріли та поранення, погрози, переслідування, викрадення журналістів, обстріли й захоплення телевеж та редакцій, хакерські атаки, відключення від ефіру й блокування доступу до сайтів.
