Якщо (президент РФ - Володимир - Ред.) Путін наказує повідомити, що він не бачить приводу для оптимізму в ситуації довкола України, то західні меседжі, вочевидь, подіяли. Оптимізм він міг би демонструвати, якби, особливо в розмові з (президентом США Джо - Ред.) Байденом, склалося б враження, що він наближається до заявлених цілей: НАТО знімає свою обіцянку щодо членства України (і Грузії) і не постачає більше озброєнь країнам, що межують з Росією.
Обидві вимоги від самого початку були настільки нереалістичними, що мимоволі запитуєш, чи Путін сам собі вірить у тому, що може досягти їх (усе ще обмеженою) загрозливою грою м'язами на українському кордоні.
НАТО поставило б під удар довіру до себе, якби надало третій стороні, й до того ще потенційному противникові, право вето щодо складу своїх членів та диспозиції військ. Якщо Путін сподівався, що принаймні дехто у (Західній) Європі буде готовий відступити за його червоні лінії, то зустріч Великої сімки (G7) на вихідних його не підбадьорила. Одностайність, з якою провідні промислово розвинені країни застерігають його від чергових порушень кордонів, має бути однозначною. Ціна, яку Путін заплатить за напад на Україну, поки що точно не визначена, але, ймовірно, вона буде вищою, ніж у 2014 році. З німецької точки зору, введення в експлуатацію"Північного потоку-2" навряд чи ще можна було б виправдати.
Для дечого з того, що нібито хвилює Путіна, раніше вже були рішення шляхом контролю за озброєннями. Певна відповідальність за те, що більшість таких спеціальних угод було розірвано, лежить на Росії, але не тільки вона винна в цьому. Повернення до військової прозорості відповідало б інтересам усіх зацікавлених сторін. Однак найбільша загроза для Путіна - зовсім інша, яку він не може заговорити: прагнення Східної Європи до самовизначення та демократизації.
Автор: Ніколас Буссе, оглядач Frankfurter Allgemeine Zeitung
Без права перевидання. © Frankfurter Allgemeine Zeitung GmbH, Франкфурт-на-Майні.
Сайт газети Frankfurter Allgemeine Zeitung
Коментар висловлює особисту думку автора. Вона може не збігатися з думкою української редакції і Deutsche Welle загалом.