Багато хто з жахом спостерігав за подіями в Тбілісі в понеділок, 5 липня, коли організатори ЛГБТК-прайду та журналісти зазнали нападу ультранаціоналістів. Попри те, що пізніше прем'єр-міністр Грузії Іраклій Гарібашвілі засудив напади на журналістів, він при цьому підкреслив, що прайд-паради є "неприйнятними для великої частини грузинського суспільства".
Цей інцидент відбувся не у вакуумі і чудово демонструє неоднорідність Грузії. Грузинське суспільство все ще перебуває у конфлікті ідентичностей. Хоча від 75 до 80 відсотків грузинів підтримують ідею членства у ЄС та реформи загалом, населення країни водночас перебуває під сильним впливом православної церкви. Остання, однак, займає реакційні позиції та навіть виступає проти вступу Грузії до Євросоюзу. А в питанні ставлення до гомосексуальності вона мало чим відрізняється від своєї російської "сестри". Опитування, як і раніше, продовжують демонструвати, що грузини переважно виступають проти присутності ЛГБТК-політиків у парламенті. А нещодавні обмеження прав гомосексуалів в Угорщині свідчать, наскільки небезпечними подібні настрої можуть бути для верховенства права.
Читайте також: Учасники масової акції в Тбілісі вимагають відставки уряду
Залякування виборців і журналістів
Те, що Грузія ще має пройти довгий шлях реформування, продемонструвала й драма на виборчих дільницях у листопаді минулого року. Організація з безпеки і співробітництва у Європі (ОБСЄ) заявляла про "широко розповсюджені закиди у тиску на виборців". Спостерігачі критикували залякування виборців, журналістів та спостерігачів, порушення таємниці голосування та скупку голосів. Опозиція не поспішала визнавати результати виборів, прем'єр-міністр пішов у відставку, його замінила міністерка оборони його уряду, а лідера опозиції Никанора Мелію було затримано.
Після тривалих перемовин за посередництва ЄС та внесення застави за Мелію з боку Європейського Союзу депутати опозиції у травні все ж погодилися розпочати роботу у парламенті. Але гіркий присмак залишився - лише 24 відсотка грузинів вірять, що нещодавні вибори були справедливими, і лише 45 відсотків взагалі вірять, що Грузія є демократичною країною. А повністю довіряють президенту та парламенту тільки три відсотки населення.
Розмиття кордонів між партією влади та державою залишається ще однією перепоною для сподівань Грузії отримати членство у ЄС. У своїй останній резолюції щодо угоди про асоціацію з Грузією Європарламент хоч і оцінив позитивно прогрес країни у реалізації реформ, однак знову закликав уряд у Тбілісі "утриматися від політично мотивованих переслідувань", реформувати процедуру відбору суддів та розслідувати усі випадки неналежного застосування насильства з боку поліції.
Читайте також: "Асоційоване тріо" України, Грузії та Молдови - кінець "Східного партнерства" чи прискорення євроінтеграції?
Сумнівний закон щодо ЗМІ
Також питання викликають і деякі нові закони. Так, торік було ухвалено закон, що дозволяє уряду призначати "надзвичайного менеджера", який може перебрати на себе керівництво будь-яким комунікаційним підприємством, що відмовляється виконувати урядові настанови. Попри обурення правозахисних організацій норми цього закону вже було застосовано щодо інтернет-провайдера Caucasus Online.
Цей випадок є лише одним прикладом того, як незалежність медіа дедалі більше обмежується та утискається. Журналісти опозиційних медіа постійно перебувають під прямим та опосередкованим політичним тиском. Торік проти опозиційного мовника "Мтаварі архі" розпочали провадження після повідомлень про оборудки одного з місцевих чиновників; мовчазний протест журналістів громадського мовника "Аджарія TV" проти втручання у редакційну політику було перервано звільненням учасників протесту, що займали керівні посади. Насильство щодо журналістів не є чимось рідкісним, хоча випадок минулого понеділка наразі є найбільш кричущим. 60-те місце Грузії у рейтингу свободи преси - це недостатньо для країни, яка хоче стати членом ЄС.
Більше близькості до ЄС та більше верховенства права
Тому не викликає особливого здивування той факт, що представник ЄС під час відвідин президента Грузії у січні не продемонстрував особливої готовності до переговорів щодо можливого членства. Поки що формальної згоди на це у Євросоюзі не дали ані у рамках "Східного партнерства", ані у тексті угоди про асоціацію.
Водночас ЄС має стратегічний інтерес у тому, аби й надалі покращувати відносини з Грузією. При цьому йдеться не лише про верховенство права, захист меншин та незалежні медіа. Зміна суспільної та політичної парадигми, авжеж, не відбувається за один день, але подальша підтримка з боку ЄС та надання грошей без роботи над реальними реформами послаблює готовність Грузії до позитивних змін та довіру до Євросоюзу.
Маркус Ленінґ (Markus Löning) є колишнім уповноваженим з прав людини уряду Німеччини та депутатом Бундестагу від німецької Вільної демократичної партії (ВДП). Нині він консультує компанії щодо політики у сфері прав людини.
Коментар висловлює особисту думку автора. Вона може не збігатися з думкою української редакції та Deutsche Welle загалом.