Прошу зрозуміти мене правильно: це дуже добре, що російські правозахисники Володимир Кара-Мурза та Олег Орлов знову здобули свободу, що американських журналістів Алсу Курмашеву та Евана Гершковича вирвали з принизливої обстановки російської тюремної системи. Заспокоює думка, що німецький авантюрист Ріко К., якого власна наївність і безсовісність білоруського режиму завели в Мінську до камери смертників, знову на волі. Шістнадцять осіб можуть тепер із полегшенням зітхнути: вони врятувалися від безправ'я. Російська держава переслідувала їх за те, що вони чинили так, як велить їм їхнє громадянське сумління, або просто виконували свою роботу. Цей режим видавав за злочинців людей, які потрібні були йому для обміну на тих, кого він шляхом шантажу хотів витягти із західних в'язниць.
Путін хотів повернути Красікова
Гуманність виявилася важливішою за державні інтереси. У цьому конкретному випадку і на тлі нинішньої ситуації в світі таким було, мабуть, веління часу. Адже один той факт, що сторони, котрі ворогують між собою, вели багатомісячні переговори, породжує далекосяжні надії. Виправдані вони чи ні, зрештою зрозуміти буде важко. Як і те, які міркування змусили Росію звільнити політичних в'язнів, яких держава до цього з такою злістю переслідувала. Можна сперечатися про те, як розцінювати обмін, що відбувся: як ознаку сили чи слабкості Путіна. Але одне цілком очевидно: "повернувши на батьківщину" своїх агентів, кремлівський володар збільшив свій пропагандистський капітал.
І саме тому до новини про обмін ув'язненими домішується гіркота. Серед тих, кого Росія змусила видати із західних в'язниць, є засуджений убивця Вадим Красіков. За дорученням російської держави - саме так сказано в судовому вироку - він посеред берлінського парку Тіргартен фактично стратив колишнього чеченського польового командира. Найманого вбивцю, який на суді не виявив жодних ознак каяття, обміняли на жертв політичних переслідувань. Невинних, з точки зору кримінального права, людей - на державного терориста, якого Путін у Москві привітав обіймами. Це нестерпна картина не тільки для адвокатів, які захищають жертв злочинів.
Путін хотів повернути Красікова, російський президент останнім часом недвозначно давав це зрозуміти. Тепер він його отримав, хоча Красіков, з погляду німецького розуміння права, навіть близько не відбув покарання за скоєний ним, як визначив суд, "особливо тяжкий злочин". Це катастрофа для всіх прихильників правової культури.
Фатальний політичний сигнал
Обмін ув'язненими, що відбувся в Анкарі, часто порівнюють зі знаменитими обмінами часів холодної війни. Багатьом він нагадав хрестоматійні кадри на Глінікському мосту, який з'єднував Західний Берлін із Потсдамом у НДР; на цьому мосту Схід і Захід, ЦРУ і КДБ обмінювали своїх шпигунів. Агента на агента, таким було правило. Але в наш час, в умовах нової холодної війни, воно більше не діє.
З політичної точки зору, ця угода теж подає жахливий сигнал: терор залишається безкарним - якщо та держава, за командою якої здійснюється терор, візьме на іншій стороні достатню кількість заручників. Захід піддається шантажу. Такий висновок може стати фатальною мотивацією для спецслужб автократичних режимів. До того ж путінський режим забезпечив собі додаткове підтвердження правильності своєї агресивної антизахідної пози, в якій дедалі більше очевидного презирства до принципів правової держави. З цього погляду, та перемога гуманності, якою нинішній обмін ув'язненими, безсумнівно, є, ще може виявитися пірровою перемогою.
Автор: Крістіан Тріппе, керівник відділу Східної Європи та головний редактор російської редакції DW.