Щоразу одне й те саме: країни змагаються, хто кого випередить у командному заліку медалей. Цього разу США в останню хвилину перед закриттям Олімпійських ігор випередили Китай, здобувши вирішальне "золото". Однак і без того американці вважали би себе найкращими на Олімпіаді, бо у них прийнято рахувати за загальною кількістю медалей, а за цим показником Сполучені Штати значно випередили найближчих конкурентів. Виходить, хто як рахує, той і може вважати себе переможцем.
Хто визначає критерії для перемоги у командному заліку медалей?
Це - не гідна Олімпіади боротьба, якій не місце на іграх. Адже медальні заліки лише сухо констатують результат, а не спортивне досягнення за ним. Рахування медалей сприяє контрольованим на державному рівні допінг-програмам, воно надає перевагу індивідуальним видам спорту над командними і виводить на перший план країни, які закачують найбільше грошей у професійний спорт.
Якщо ж, наприклад, рахували би кількість медалей у перерахунку на кількість населення або на обсяг ВВП на душу населення, то попереду опинилися би зовсім інші країни. Наприклад, Ямайка, Багамські острови або Косово.
Медальний залік, з одного боку, уособлює олімпійську ідею прагнення найвищих результатів. З іншого боку, ця мета досягається на шкоду іншим олімпійським цінностям - спільному святу спорту, яке має долати національний егоїзм, яке докладається до творення миру та порозуміння між народами.
Кому на користь медальний залік?
Навпаки - командний залік медалей використовується деякими державами для того, аби продемонструвати власну владу і міць, аби за допомогою успішних спортсменів зміцнити правлячі режими. Медалі визнаються не досягненнями спортсменів, а досягненнями національного значення. Такий підхід лише підігріває націоналізм, який політизує спорт і може обернутися особистими трагедіями спортсменів.
Наприклад, змішана команда Китаю з настільного тенісу зі сльозами на очах змушена була просити вибачення у співвітчизників за те, що спортсмени здобули "лише" срібні, а не золоті медалі. "Ми підвели збірну", - сказав Лю Шивень, а його партнерка по команді Сюй Сінь додала: "Вся країна дивилася цей фінал. Гадаю, китайська збірна не сприйме такий результат".
Тиск на китайських атлетів з огляду на претензії Пекіна на світову гегемонію нині є високим як ніколи. Тягар очікувань, що лежить на плечах китайських спортсменів, продовжує зростати - у Пекіні за півроку відбудуться зимові Олімпійські ігри.