Увечері 21 вересня українські медіа почали демонструвати кадри, які ще вранці того ж дня могли б здатися неймовірними - на якомусь незрозумілому шосе зупиняються автобуси, з яких виходять українські полонені. Звичайно, обмін полоненими вже бував і раніше, хоч і не часто. Але тут здивовані глядачі впізнали "азовців" - захисників Маріуполя, яких уже не очікували побачити.
Коли я пишу "дізналися", то це не просто слово. Після припинення їхнього багатоденного опору в катакомбах заводу "Азовсталь" силам російської армії "азовці" в Україні перетворилися на легенду. У містах розклеювали постери з їхніми фотографіями, інтерв'ю з їхніми рідними звучали у кожному випуску новин, у токшоу обговорювали їхню долю.
Кого віддали замість "азовців"?
Останнє було особливо важко - під час обговорення ставало зрозуміло, що їхня доля незавидна, було ясно, що Росія "відтопчеться" на таких полонених. І підтвердження таких планів було негайно - на російському ТБ одразу заговорили про показовий суд, а керівництво самопроголошених "ЛДНР" - про неминучу смертну кару.
Незабаром тема відійшла на другий план, Росія про цих полонених начебто забула. І ось "азовці" виходять із автобуса! Щоправда, не всі - трохи пізніше стало відомо, що деяких з них перемістили до Туреччини, за посередництва якої, разом із саудівцями, і було здійснено обмін. Трохи пізніше стало відомо, що Україна повернула 215 осіб - цей обмін можна вважати найбільшим за всю історію російсько-української війни. Але кого ж віддали замість них? А повернули 55 російських військовослужбовців та... Віктора Медведчука.
І ось тут почалося. Звісно, насамперед у російських "патріотичних" пабліках. "Як таке можливо?! Віддати 215 "бандерівців та фашистів, яких Україна вважає героями" в обмін на якогось Медведчука. Та хто він, цей Медведчук?!" - Закричали прихильники повної та остаточної перемоги Росії.
Хто він, цей Медведчук?
А й справді, хто він, цей Медведчук? Чому Путін погодився на такий обмін? Звичайно, він кум Путіна, але чи переважує кумівство солодкі мрії про показовий суд, жорстокий смертний вирок, а потім про гучне помилування їх "найлюдянішою людиною" Володимиром Путіним, який звернеться до "ЛДНР" з подібним проханням, чим продемонструє світові повну відповідність Росії найкращим світовим стандартам людяності та гуманізму.
Можна уявити, який би це мало пропагандистський ефект! Але ні, Росія просто тихо віддає "азовців" і отримує Медведчука, плюс всього лише 55 російських військовослужбовців. Більше того, проводить обмін у день оголошення "часткової мобілізації".
Так, Путіну Медведчук був дуже потрібен. Потрібний настільки, що довелося відмовитися від пропагандистських "плюшок", яким аплодували б "патріоти". Чим потрібний? Відповідь на поверхні. Медведчук був до арешту головною проросійською силою Кремля в Україні. Будучи депутатом Верховної Ради та маючи там свою фракцію, а також контрольовані телеканали, він чесно та послідовно проводив проросійську політику "одного народу".
Доходило до смішного - на його каналах у нього брали годинні інтерв'ю, в яких він розповідав про те, через що Росія почала війну - про український "фашизм", про "бандерівців, що піднімають голову". Смішно, але ці "лекції" проходили на всіх його каналах і повторювалися кілька разів на день. Звісно, війна поклала цьому край.
Читайте також: Україна працює над обміном полонених "всіх на всіх" - Подоляк
Медведчук, безперечно, вірив в обмін
Проте лише відданістю "русскому миру" необхідність повернути Медведчука не вичерпується. Служба безпеки України заявляє, звичайно, що вони повністю "випатрали" Медведчука, що він назвав, як заведено говорити, прізвища, явки та адреси, але в подібне повірити важко - надто досвідченим був арештант, щоб злити всіх і вся.
Крім того, Медведчук, безперечно, вірив в обмін. Більше того, майже пів року тому Зеленський пропонував подібне, але Росія зверхньо відповіла, що Медведчук - український громадянин, та й не має він для Росії жодної цінності. Мабуть, все ж таки має, як виявилося. Мабуть, йому було що сказати, та Путіну цього дуже не хотілося.
Ну, і не забудемо, що Медведчук кум, як не крути. Рідна душа, так би мовити. Звісно, у Росії патріоти обміном незадоволені. Потрібно було показово страчувати, кричать вони. В Україні ж емоції позитивні - добрі сміливі люди повертаються до родин. А потім, певне, підуть знову воювати. "Азовці" - вони такі.
А Медведчук? Ось зараз він реально для України не має жодної цінності. Зараз усі його свідчення не варті одного пострілу HIMARS.
Автор: Матвій Ганапольський - багаторічний журналіст "Эхо Москвы", телеведучий на українському телеканалі "Прямий".
Коментар висловлює особисту думку автора. вона може не збігатися з думкою російської редакції та Deutsche Welle загалом.