Останніми тижнями та місяцями північнокорейський диктатор з кам'яного віку Кім Чен Ин значно погіршив відносини з півднем півострова, відмовившись від планів мирного об'єднання двох Корей як довгострокової мети і наказавши підірвати шляхи, що потенційно пов'язують дві країни. Державна пропаганда Північної Кореї звучить як російська і китайська: нібито США винні у войовничій риториці Пхеньяна, що посилюється, а сама КНДР лише обороняється від "імперіалістичного ворога".
Проте, коректно говорити про протилежне: Кім Чен Ин з початку російської агресивної війни проти України почав протиставляти одне одному Росію та Китай. Таким чином він хоче покращити позицію Північної Кореї як на півострові, так і у міжнародних відносинах. Тому і Пекін, і Москва мають бути стривожені.
Наразі Кім, схоже, більше схиляється у бік РФ, що допомагає зрозуміти відправлення північнокорейських солдатів на фронт в Україну. Реагуючи на це, МЗС Південної Кореї викликало "на килим" російського посла, Сеул вимагав, щоб військові з КНДР залишили Росію. Однак слід очікувати, що Москва не виконає цієї вимоги. Таким чином, Сеул повинен виходити з того, що не тільки Китай і Північна Корея, а й путінська Росія зацікавлена в конфліктах, які можуть завдати шкоди вільній, демократичній та процвітаючій Південній Кореї.
Читайте також: Південна Корея може відправити в Україну військовий персонал - ЗМІ
Китай як сторона, що програла
У нинішній ситуації стороною, що програла, серед учасників, які входять у "Вісь диктатур", котра тягнеться від Москви через Пекін до Пхеньяна і Тегерана, є Китайська Народна Республіка. Диктатор Сі Цзіньпін ставить усе на цей небезпечний альянс, який він сам допоміг створити. Сі сподівається отримати переваги, послабивши спільного ворога, тобто вільний демократичний світ, і при цьому не завдати жодної шкоди самому собі.
Однак із непередбачуваним Кім Чен Ином такий розрахунок може і не спрацювати. Якщо Північна Корея продовжить і надалі провокувати Південь і станеться військова ескалація, Китай буде змушений зайняти чітку позицію (у цьому можливому конфлікті. - Ред.) і не зможе, як завжди, залишатися нейтральним.
Стратегію Кіма важко зрозуміти. Насправді, його диктаторський режим має бути задоволений можливістю розгорнути ракети, здатні досягти будь-якої цілі на території США. Це дає йому певний ступінь захисту від американських атак та забезпечує його кліку владою. Кім не боїться нічого так сильно, як зміни режиму, і це, мабуть, головна причина того, чому він пов'язаний із Сі та Путіним. Він використовує атмосферу на Корейському півострові, щоб зімкнути лави своїх прихильників і зміцнити свою владу.
Читайте також: Друзі Москви: Північна Корея та Іран - новий антизахідний альянс?
Мета - зміна глобальної структури влади
У зв'язку зі зміною геополітичної ситуації, уряд Південної Кореї публічно висловив міркування про розміщення ядерних боєголовок на своїй території, щоб бути готовим у випадку, якщо ядерна програма Північної Кореї буде успішно реалізована за допомогою Росії та/або Китаю. Південнокорейські ядерні боєголовки відповідно мають стримувати Пхеньян і не допустити розв'язання війни.
Зрештою, нинішня ескалація лише поверхово пов'язана з підірваними дорогами (на Корейському півострові. - Ред.). Насправді йдеться про можливість усунення глобальної структури влади, і Пхеньян хотів би отримати з цього зиск. Кім Чен Ин веде небезпечну гру, яка може призвести до ескалації будь-якої миті, якщо диктатор з кам'яної доби прорахується. Пекін тісно пов'язував свої інтереси з інтересами Північної Кореї, вважаючи, що завжди матиме військову та економічну перевагу. Однак тепер Китай змушений стежити за тим, як Росія впливає на ситуацію на його задньому дворі. Таким чином, "безмежна" дружба Путіна та Сі також перебуває під загрозою.
Довідка: Александер Ґерлах є старшим науковим співробітником Ради Карнегі з питань етики в міжнародних відносинах і науковим співробітником Інтернет-інституту Оксфордського університету. Після роботи на Тайвані та в Гонконзі, особливо на тлі посилення Китаю та значення цих процесів для країн вільного світу, цей регіон став для науковця основною темою досліджень. Раніше Ґерлах обіймав різні посади в Гарвардському та Кембриджському університетах.
Коментар висловлює особисту думку автора. Вона може не збігатися з думкою української редакції та Deutsche Welle загалом.