Чи можна захистити вільну Європу лише застереженнями і санкціями? Це питання мусить поставити собі Німеччина з огляду на загрозу масштабного російського нападу на Україну, вважає Євген Тейзе.
Реклама
США і країни Балтії надали Україні протитанкові установки JavelinФото: Ukrainian Defense Ministry Press Service/AP Photo/picture alliance
Право сильнішого ставиться вище за силу права - так охарактеризувала свого часу дії Росії проти України ексканцлерка Німеччини Анґела Меркель (Angela Merkel). 2014 року Москва анексувала Крим, потім смикала за ниточки у війні на сході України, яка забрала тисячі життів. Це - розплата України за те, що вона наважилася вирватися з російської орбіти.
Поворотний момент у дружбі двох народів
Натомість Німеччина підтримує Україну на її шляху до Європи як жодна інша країна континенту. Обидві країни, як висловилася небайдужа посолка у Києві Анка Фельдгузен (Anka Feldhusen), пов'язує близька дружба. Лише на проєкти підтримки економічного розвитку з 2014 року Німеччина надала більше півмільярда євро, німецькі експерти супроводжують процес реформ в Україні. У важкі моменти Німеччина неодноразово виявляла солідарність. Після силового придушення протестів на Майдані у Києві літаки Бундесверу вивозили поранених на лікування до Німеччини. Згодом так само лікували й тяжко поранених у війні на Донбасі.
Однак все це в очах багатьох українців і українок, схоже, раптом може втратити значення, відколи більше ста тисяч готових до бою російських солдат оточили Україну з трьох напрямків. На кону існування України як суверенної держави.
Редактор DW Євген Тейзе
Протитанкові ракети замість слів
Аби підтримати Україну на тлі загрози з боку значно сильнішої російської армії, такі країни як Чехія, США, Великобританія і країни Балтії заявили про готовність постачати зброю, або вже здійснили поставки. Враховуючи імовірні масштаби російського вторгнення, ці поставки є радше символічними, ніж такими, які могли би визначити перебіг війни. Тим не менше, це обнадійливі сигнали для Києва, адже вони дають Москві зрозуміти, що в України є союзники. Чим більшим буде очікуваний спротив, тим вищими будуть внутрішньополітичні ставки для Володимира Путіна. Яку політичну динаміку може спричинити безуспішна військова інтервенція з тисячами вбитих, у Москві знають ще з часів провалу в Афганістані, який у 1980-их роках був одним з провісників краху Радянського Союзу.
Заклики Києва надати зброю для самозахисту у Берліні, утім, не знаходять відгуку. Замість ракет Німеччина надасть польовий шпиталь. Нерішучість Німеччини спантеличує навіть партнерів на Заході. Літаки британських ВПС на шляху в Україну зі зброєю і боєприпасами на борту облітали повітряний простір Німеччини. В Естонії з нерозумінням хитають головою, читаючи повідомлення у пресі, згідно з якими Німеччина не надала згоду Таллінну на постачання Україні зі складських запасів старих гаубиць, які колись перебували на озброєнні армії НДР. Треба уникнути ескалації, кажуть у Берліні. Так, ніби у цьому конфлікті питання подальшої ескалації не перебуває у руках лише однієї людини - Володимира Путіна.
Путін розуміє лише мову сили, як правильно збагнула колишня федеральна канцлерка Меркель ще 2014 року. Ще тоді Берлін погрожував тяжкими санкціями, однак на Кремль все це зовсім не діяло. Вісім років потому Крим досі окупований, частина Донбасу перебуває під контролем Росії.
Той, хто у цій ситуації досі сподівається на санкції, щоби зупинити виставлені широким фронтом вздовж кордону танки, демонструє свою слабкість. Навряд чи у Москві не звернули увагу на те, що країни ЄС здатні домовитися лише щодо тих санкцій, які якомога менш болючі для будь-якої з країн спільноти. Скоріше вовк стане вегетаріанцем, можуть подумати у Кремлі, ніж Європа, в якій тон задає Німеччина, ухвалить нищівні санкції. Прямі сукупні інвестиції з Німеччини в російську економіку становлять понад 20 мільярдів євро.
Реклама
Німеччина тікає від відповідальності
Путін не заспокоїться. Демократична, європейська Україна є серйозною загрозою для режиму у Москві. Якщо ця вільна країна одного дня зможе підняти на ноги власну економіку, дедалі більше росіян можуть почати неабияк сумніватися у своїх правителях. Що буває, коли суспільна модель по сусідству видається людям значно привабливішою за власну, Путін побачив на власні очі, перебуваючи як офіцер КДБ у пізній НДР.
Німеччина, яка 2014 року стояла пліч-о-пліч з Україною в її боротьбі за свободу, сьогодні викручується, не бажаючи брати на себе відповідальність. Мантра про те, що Берлін не постачає зброю у кризові регіони, українцями сприймається як знущання. Зрештою, вони нічого не можуть вдіяти із тим, що їхня країна вже вісім років є кризовим регіоном.
Насправді ж поставки зброї у кризові регіони можливі, якщо на це є політична воля. Сім років тому це було доведено, наприклад, поставками зброї курдам в Іраку. Так само, як було можливо підтримати курдів у боротьбі з джихадистами "Ісламської держави", мало би бути можливим і підставити плече, надавши зброю для самозахисту дружній європейській країні, якій загрожує могутній деспот.
Німеччина мала би вивчити урок новітньої історії, що умиротворення у відносинах з Росією є хибним шляхом: ще 2008 року Україна і Грузія були на порозі НАТО, шукаючи безпеки від російських зазіхань. Саме Німеччина тоді доклалася до того, аби обидві країни не отримали План дій щодо членства в Альянсі. Це робилося для того, аби, мовляв, не спровокувати Москву. Путін свого шансу не впустив: лише лічені місяці потому Росія вторглася у Грузію, 2014 року наступною була Україна.
Коментар висловлює особисту думку автора. Вона може не збігатися з думкою української редакції та Deutsche Welle загалом.
Коротка історія російсько-українського протистояння
Конфлікт Росії та України сягає корінням в історію. Його суть - Кремль не визнає незалежності України. DW нагадує про ключові події новітньої історії, що передували загостренню ситуації між країнами.
Фото: DW
Розпад Радянського Союзу і створення СНД
У грудні 1991 року Україна разом із Росією та Білоруссю закріпила розпад СРСР. Москва, очевидно, розраховувала зберегти вплив за допомогою СНД та постачання дешевого газу. Але вийшло інакше. РФ та Білорусь створили союзну державу, Україна дедалі частіше дивилася на Захід. На фото - Леонід Кравчук, Нурсултан Назарбаєв, Борис Єльцин і Станіслав Шушкевич під час офіційного заснування СНД в Алмати.
Фото: dpa/picture-alliance
Спадок СРСР та Будапештський меморандум
Україна успадкувала від СРСР майже мільйонну армію та третій у світі ядерний арсенал. Від ракет Київ відмовився, передавши їх Росії в обмін на економічну допомогу та гарантії безпеки (Будапештський меморандум 1994 року). Поки Захід не відповідав Києву взаємністю і не збирався інтегрувати її до своєї структури, реакція РФ виглядала стриманою.
Фото: David Brauchli/AP Photo/picture alliance
Росія визнає кордони України з Кримом
Пострілів не було, якщо не брати до уваги інцидент зі стріляниною у повітря 1992 року, коли сторожовий корабель ЧФ підняв прапор України і пішов із Севастополя до Одеси. Росія перші 10 років була слабка економічно, а чеченські війни забирали ресурси. Розділивши Чорноморський флот і підписавши у 1997 році "Великий договір", РФ визнала кордони України, включаючи Крим. На фото: Севастополь, 1992 рік.
Фото: Sergei Supinsky/dpa/picture alliance
Тріщини в радянській дружбі: конфлікт навколо Тузли
Перша велика дипломатична криза між Москвою та Києвом відбулася за президенства Володимира Путіна. Восени 2003 року РФ раптово почала будувати дамбу в Керченській протоці в напрямку українського острова Тузла. Київ сприйняв це як спробу переділу кордонів. Конфлікт було вирішено після особистої зустрічі президентів. Будівництво припинили, але задекларована дружба двох країн отримала перші тріщини.
Фото: Valeriy Solovyov/dpa/picture-alliance
Помаранчева революція
На виборах президента України 2004 року РФ активно підтримала проросійського кандидата Віктора Януковича, але "помаранчева революція" не допустила його перемоги на тлі звинувачень у фальсифікації. Президентом став прозахідний Віктор Ющенко. Його перемога стала відправною точкою до політичних змін у РФ. Вони спрямовані на недопущення того, що в Москві називають "кольоровими революціями".
Фото: Sergey Dolzhenko/picture-alliance/dpa
Перекриття газового крану у 2000-х
За часів президентства Ющенка РФ двічі перекривала Україні газовий кран - у 2006 та 2009 роках, що призвело до перебоїв транзитних поставок до Європи.
На фото 2009 рік: співробітник "Газпрому" на газовимірювальній станції "Суджа", за 200 метрів від українського кордону, Курська область, РФ.
Фото: Maxim Shipenkov/dpa/picture alliance
Обіцянки членства у НАТО
Ключова подія сталася у 2008 році. На саміті НАТО в Бухаресті президент США Джордж Буш спробував надати Україні та Грузії План дій з підготовки членства в альянсі (ПДЧ). Путін різко виступив проти, Москва дала зрозуміти, що не визнає повністю незалежність України. У результаті ФРН та Франція заблокували план Буша. Україні та Грузії, було обіцяно членство в НАТО, але без дати.
Фото: Vladimir Rodionov/dpa/picture-alliance
Курс України на Євросоюз
Оскільки швидко просунутися до НАТО не вдалося, Київ взяв курс на економічну інтеграцію з ЄС. Влітку 2013 року, за кілька місяців до можливого підписання угоди про асоціацію з ЄС, РФ почала тиск, майже перекривши на кордоні експорт з України. Уряд Януковича заявив про призупинення підготовки до підписання угоди. Це викликало масові протести в Україні, Янукович у 2014 році втік до Росії.
Фото: Getty Images
Анексія Криму
У Києві виник вакуум влади, у березні 2014 року Росія анексувала Крим. Це було поворотним моментом, початком неоголошеної війни. На фото: російські військові в Криму (Сімферополь, березень 2014 року).
Фото: Filippo Monteforte/AFP/Getty Images
Війна на Донбасі
Одночасно російські та місцеві напіввоєнні структури дали поштовх сепаратизму, були проголошені "народні республіки" в Донецьку та Луганську, якими керували люди, що приїхали з РФ, у формі без розпізнавальних знаків. Київ реагував повільно, чекав на президентські вибори наприкінці травня й лише потім зважився на масштабне застосування сили. На фото: танк бойовиків у Донецьку, 2015 рік.
Фото: REUTERS/Maxim Shemetov
Поява "нормандського формату"
На початку червня 2014 року у Франції на заходах з нагоди 70-х роковин висадки союзників у Нормандії новообраний президент України Петро Порошенко вперше зустрівся з російським колегою Путіним за посередництва лідерів Німеччини та Франції. Так виник "нормандський формат".
Фото: Bundesregierung/Bergmann/dpa
"Іловайський котел"
Улітку 2014-го українська армія почала тіснити сепаратистів, але наприкінці серпня Росія, як стверджує Київ, масштабно застосувала на Донбасі свою армію. Москва це заперечує. Українські сили зазнали поразки під Іловайськом, що стало піком конфлікту. Активні бойові дії по всій лінії фронту закінчилася підписанням у вересні в Мінську угоди про припинення вогню, яка була швидко порушена.
Фото: Reuters
Позиційна війна триває
На початку 2015 року сепаратисти перейшли у широкий наступ. Київ знову звинуватив Москву у застосуванні армії без розпізнавальних знаків, РФ знову все заперечувала. Українські сили зазнали поразки в районі вузлового міста Дебальцеве, яке їм довелося поспіхом залишити. Тоді за посередництва ФРН та Франції було підписано Мінськ-2. Жоден з його пунктів повністю не виконаний.
Фото: Andriy Andriyenko/AP/dpa/picture alliance
Скупчення військ на кордоні
У 2021 році трапилося нове загострення. Росія двічі скупчує свої війська біля західних кордонів: навесні та восени. Українська та західна розвідки повідомляють про загрозу можливого вторгнення РФ в Україну. Аби розрядити обстановку, на Заході пройшла низка міжнародних переговорів. Однак РФ вимагає гарантій невступу України в НАТО і дає знати, що поки відводити війська вона не збирається.
Фото: Maxar Technologies/AFP
14 фото1 | 14
Загроза вторгнення РФ: яку допомогу Україні вже надав Захід
