Від оголошення Володимиром Путіним"часткової мобілізації" у Росії минув тиждень. Це рішення підірвало російський громадський простір. Сотні тисяч потенційних солдатів тікають через сухопутні кордони, а сусідні країни починають обговорювати це як гуманітарну катастрофу.

У Чечні, Дагестані, Якутії - протести, і федеральний центр змушений відмовлятися від свого права набирати там солдатів без згоди місцевої влади. Дійшло вже до спроб убивства військкома та самоспалення. Суспільство вперше за десятиліття, схоже, прийшло у стан руху.

Пів мільйона біженців-ухилянтів

Сусідні країни вже не знають, що робити з російськими чоловіками, які тікають від мобілізації через сухопутні кордони РФ. В один тільки Казахстан, як повідомляють, могло в'їхати понад триста тисяч. Президент Касим-Жомарт Токаєв гуманно дав розпорядження уряду допомогти цим людям та хоче обговорити проблему з Росією. Втім, МВС Казахстану повідомило, що ухилянтів, оголошених на батьківщині в розшук за скоєння кримінального злочину, видаватимуть. На кордоні з Грузією російська влада вирішує проблему шляхом відкриття мобільного пункту призову.

Загалом, це нагадує масову втечу чоловіків із Росії. Чисельність тих, хто виїхав за тиждень, явно перевищила пів мільйона, якщо підсумувати лише офіційну статистику Грузії, Казахстану, Монголії та Фінляндії. А є ще авіарейси, причому не тільки в умовні Єреван і Стамбул, куди давно майже немає квитків, а ціни зашкалюють, а й у міста Центральної Азії, про існування яких багато ухилянтів, які біжать туди, тільки зараз і дізналися. Імперська гордість великоросів, змушених ховатися серед тих, на кого багато біженців-ухилянтів ще до війни дивилися згори вниз, розчавлена.

Можна сміливо множити число, що верифікується за рахунок прикордонних служб, на п'ять, якщо не на десять. Це ті, хто відсиджується на дачах, у квартирах друзів та знайомих, виїхав зі своїх міст. І це, звісно, ​​теж протест, але тільки ногами.

Читайте також: Зеленський: Кремль планує набрати в армію мільйон росіян

Жінки проти Путіна

Усі найефективніші прямі антимобілізаційні протести тримаються зараз, з огляду на новини, на жінках: у Чечні, Якутії, Дагестані. Та й у регіонах, населених переважно росіянами, настрій серед жінок помітно змінюється. Саме вони традиційно були головними виборцями Володимира Путіна.

Зараз у них - розрив шаблону. Пропаганда довгі роки обіцяла їм "такого як Путін, щоби не пив". Тепер цей непитущий ідеал чоловіка жене на війну нехай питущих, неідеальних, але їхніх рідних чоловіків: синів, чоловіків та батьків. І жінки незадоволені, хоч не скрізь ще готові вийти на вулиці та протестувати.

Натомість готові ті, хто й до цього був у нестабільному психологічному стані - вони здійснюють самоспалення, намагаються вбити військкома. Загальна зміна атмосфери в Росії призводить до трагедій на кшталт нападу на школу в Іжевську. Своїм рішенням щодо мобілізації Путін розбудив суспільство. Когось він просто збив з пантелику або налякав. Але слухняним у минулому масам, схоже, дав те, чого їм не вистачало після 24 лютого - модель колективної дії. В атомізованому російському суспільстві раптово з'явилася проста спільна ідея - вижити.

Вона об'єднує московських бізнесменів із трактористами з невеликих сіл, створює небувалу суспільну єдність. Це перший крок до народження спільного опору, але ніхто не знає того, чи буде зроблено другий, чи війна знову "нормалізується".

Читайте також: Росіян садитимуть до в'язниці за дезертирство і здачу в полон

Бунт регіональних еліт

Кремлю вже зараз доводиться йти на поступки. Влада сама заговорила про "перегини на місцях". Зрозуміло, що це тактика, яка покликана заспокоїти росіян. Але деякі поступки мають стратегічний характер і відіграти їх назад уже навряд чи вдасться. Йдеться про поступки регіональним елітам, які використовують протести для посилення свого впливу. Серед умовно російських регіонів таким прикладом є Магаданська область, де губернатор Сергій Носов звільнив за ті самі "перегини" місцевого військкома.

Проте набагато яскравіше це проявляється у національних республіках. Першим відмовився від участі Чечні у мобілізаційній кампанії Рамзан Кадиров. За ним фактично згорнув мобілізацію Айсен Ніколаєв, який заявив, що в Якутії вона практично виконана. Ходять чутки, що вже є і наказ військкома Дагестану, де не припиняються протести.

Адже загалом нікого активнішого за Кадирова у питанні вербування добровольців на війну, мабуть, не було. Але він і багато інших регіональних начальників, яким, до речі, Кремль передовірив відповідальність ще під час пандемії COVID-19, хочуть самі розпоряджатися своїми територіями, не допускаючи втручання міноборони.

Їхні жителі - їхні васали, а не васали федерального центру, і лише місцевій владі вирішувати, судити їх чи милувати. І це вже нагадує початок "параду суверенітетів" 1990-х. Протести як ерозія стрімко роз'їдають тіло російської держави, і вона вже явно не єдина, хоча поки що загалом покірна Володимиру Путіну.

Читайте також: Коментар: Путінська мобілізація може стати кінцем його режиму

Автор: Іван Преображенський, кандидат політичних наук, експерт з Центральної та Східної Європи, оглядач низки ЗМІ. Автор щотижневої колонки на DW.

Коментар висловлює особисту думку автора. Вона може не збігатися з думкою української редакції та Deutsche Welle загалом.