1. Перейти до змісту
  2. Перейти до головного меню
  3. Перейти до інших проєктів DW

Пристрасті за правописом, або Сезонне загострення

Український письменник Сергій Жадан
Сергій Жадан
30 січня 2021 р.

Річ, звісно, не в тому, чи хочуть українці вживати фемінітиви - це історія про те, що мову в Україні й далі використовуватимуть в політичних іграх, вважає Сергій Жадан.

Фото: Imago Images/Itar-Tass/P. Sivkov

Українські новини бувають зворушливо неочікуваними. Днями Окружний адміністративний суд Києва скасував постанову Кабінету міністрів, якою у 2019 році було схвалено нову редакцію "Українського правопису". Позивачкою виступила, зокрема, семикласниця з Херсона. Кабмін збирається подавати апеляцію.  

Реакція суспільства обмежилася коментарями громадян, які зреагували на ключові слова в новинах - "окружний адмінсуд києва", "кабмін", "скасував". Тема для електризованої української громади не надто вдячна, особливо немає з чого виснувати ні надмірної зради, ні особливої перемоги, проте, маючи час і натхнення, можна і з цієї химерної справи видобути такі-сякі емоції.

Когось обурило рішення київського окружного адмінсуду. Когось - сам факт його існування (в сенсі - саме цього суду). Хтось звернув увагу на ГО, що виступило одним із позивачів і що фігурує на плівках із кабінету голови саме цього адмінсуду Павла Вовка (факт існування судді Вовка традиційно теж викликає неабиякі емоції). Хтось навпаки всіляко вітає той факт, що можна нарешті не вживати слово "проєкт" (так, ніби вони його справді вживали), хтось традиційно не любить кабмін (що не дивно), більшість дискусій традиційно звелося до ненав'язливих образ на адресу опонента. Одне слово, говорити особливо немає про що, хоча, якщо дуже хочеться - можна й поговорити.

Сергій ЖаданФото: DW/I. Sheiko

Тим більше, що мовне питання останнім часом, після обов'язкового переходу сфери обслуговування на державну мову, набуло сезонного загострення. Щонайменше, мовним питанням знову спекулюють політики, що має свідчити, мабуть, про електоральну важливість цього самого питання. Якщо український політик обіцяє скасувати мовний закон, значить це комусь потрібно - якщо не самому політику, то принаймні його замовнику, тож, поза всяким сумнівом, слід чекати на продовження мовних воєн. Зокрема, в судовій царині. Тим більше, історія зі скасуванням правопису показує, що у вітчизняному правовому полі немає нічого сталого, і все, що було кимось узаконене й прийняте до обов'язкового виконання, може бути легко скасоване тим таки суддею Вовком.

Читайте також: Мовознавиця про фемінітиви в українській: Час розставить усе на свої місця

І справа тут, звісно ж, не в тому, чи хочуть українці вживати фемінітиви - це історія про те, що мову й далі будуть використовувати в політичних іграх, оскільки мовна невизначеність частини наших співгромадян лишається більш ніж зручною підставою для маніпуляцій та спекуляцій. Зрештою, доки для частини громадян державна мова буде необов'язковим означенням, доти будуть знаходитися захисники українців від української мови.

Питання ще і в іншому. Українська мова нагадує підлітка, що нарешті переїхав від батьків і почав жити самостійним життям. В нього, звісно, з'явилася низка проблем, проте, цілком очікувано, зник цілий ряд комплексів. Мова природно розвивається, чи не вперше отримавши як державну підтримку, так і підтримку суспільства. Так-так - розумію, що на ці слова обуряться як представники патріотичних кіл, здатні вбачати в нашій строкатій реальності винятково прояви печерної українофобії та брутального москвофільства, так і представники цього самого москвофільства, які далі переконані, що державну мову України вигадали десь у далекій Канаді. В будь-якому разі неупереджене око не може не помітити (а щире серце - не втішитись), як українська мова поширює сферу побутування, а сам факт її вживання нарешті втрачає ознаки героїзму та маргінальності.

Безперечно, це не може не викликати реакції. Як позитивної, так і нервової. Когось ця необхідність вживати "Добрий день" замість "Добрый день" обурює, в когось викликає ейфорію. В будь-якому разі не помітно якогось агресивного принципового спротиву, бойкоту, саботажу, масових виступів, організованих акцій. Що, як на мене, є цілком передбачувано - ризикну заявити (теж передбачаючи реакцію частини читацької аудиторії), що сам процес українізації (так-так - можете називати її насильницькою) у цілому не сприймається негативно. Все-таки тридцять років Незалежності не могли не мати наслідків. Можна, звісно, трагічно переконувати самих себе й усіх довкола, що наша українська склянка перманентно напівпорожня, але потрібно бути сліпим, аби не бачити, як вона послідовно наповнюється новим змістом та новими сенсами.

Читайте також: Лариса Денисенко: Членкиня і психологиня, або Слова, від яких розриває

Втім, відсутність масового незадоволення не є причиною це незадоволення не зімітувати. Тому, повторюсь, не слід бути великим аналітиком, аби передбачити продовження мовних баталій на політичних барикадах із подальшим використанням питання мови у передвиборній риториці. Частиною цих баталій можуть бути і судові рішення, й державні ініціативи, й політичні демарші. Головне, мені здається, в іншому - наша склянка таки напівповна. Очевидний привід для оптимізму, між іншим. 

Коментар висловлює особисту думку автора. Вона може не збігатися з думкою української редакції і Deutsche Welle загалом.

Новий український правопис: 10 найцікавіших змін (23.05.2019)

01:38

This browser does not support the video element.

Пропустити розділ Топтема

Топтема

Пропустити розділ Більше публікацій DW

Більше публікацій DW