Президент Фінляндії Саулі Нііністе у своєму передноворічному зверненні заявив, що вимоги Росії про гарантії безпеки і нерозширення НАТО суперечать порядку забезпечення європейської безпеки, що склався, і зачіпають інтереси фінів. Фінляндія зберігає за собою право будь-якої миті, не питаючи ні в кого дозволу, подати заявку на вступ до Північноатлантичного альянсу, повідомила пізніше фінська прем'єр-міністерка Санна Марін.
А ще нещодавно Фінляндію наводили у приклад Україні як країну, яка десятиліттями тісно співпрацювала з СРСР і не вступала до НАТО, зберігаючи при цьому незалежність. Що ж змінилося?
Чого бояться фіни
Ще на початку грудня той самий фінський президент Нііністе, на тлі посилення ескалації ситуації навколо України, розмірковував про необхідність враховувати інтереси Росії. А багато експертів і політиків, включно з мудрим головою Мюнхенської міжнародної конференції з безпеки, німецьким дипломатом Вольфґанґом Ішинґером, радили Україні брати приклад із Фінляндії, яка входить до ЄС, але не вступила до НАТО.
Усе змінив російський ультиматум колективному Заходу, який, крім вимог надати гарантії безпеки, включав і пункт про заборону на розширення НАТО в майбутньому. У Кремлі, сконцентрувавши на українських кордонах, за даними закордонних розвідок, більш ніж стотисячне угруповання військ, і думками також, схоже, сконцентрувалися навколо України. Інакше кажучи, націлившись на переговори з НАТО і США, путінська дипломатія вирішила ігнорувати Євросоюз і країни, які зараз не входять до Північноатлантичного альянсу, хоча й розташовані в безпосередній близькості від Росії.
Фіни просто не могли спокійно дивитися на те, що відбувається. Для них розширення "зони безпеки" Росії в тому вигляді, як це пропонує Кремль, означає відмову від власної безпеки, повернення в напівзалежне становище, в якому країна перебувала за часів СРСР, коли Москва могла заборонити Фінляндії прийняти план Маршалла або пізніше вступити до Європейського економічного співтовариства.
Читайте також: Напруження на кордоні з Україною: що думають у країнах Балтії
Радянсько-фінська війна 2.0?
Слід зазначити, що у Кремлі практично не приховують, що, на їхню думку, права приймати рішення щодо вступу до НАТО в Фінляндії, по суті, немає. Це начебто прямо випливає з мирного договору, підписаного у Парижі ще 1947 року, який різко обмежив військові можливості фінської армії.
Щоправда, говорять про це не офіційні представники, а численні пропагандисти, які і нині, за першої ж згадки про можливість вступу до НАТО, почали битися в істериці і говорити одразу ж про загрозу Санкт-Петербургу та повернення до становища перед так званою "зимовою" радянсько-фінською війною.
Офіційно Кремль не заперечує проти розширення військових можливостей Фінляндії, включно навіть з нещодавньою купівлею сучасних американських винищувачів. Але за однієї жорсткої умови - збереження позаблокового статусу сусідньої країни.
Для самої ж Фінляндії право на вступ до НАТО - найсильніший аргумент у сфері безпеки. Доки така можливість зберігається, фінам гарантоване шанобливе ставлення з боку Росії. Якщо раптом, навіть у теорії, почне йтися про заборону на розширення Альянсу, Фінляндія автоматично опиняється віч-на-віч з Кремлем, а це, як показує і минулий досвід "фінляндизації", і історія багатьох інших країн, означає потрапляння в залежність від Росії, входження у її зону впливу.
Ультиматумом на ультиматум
Не таємниця, що понад 50% фінів традиційно виступають проти вступу їхньої країни до НАТО. Але відомо також, що останніми роками, особливо після анексії Криму у 2014 році, кількість прихильників входження Фінляндії до Альянсу стабільно зростає.
І ось Москва сама, своєю власною невмілою зовнішньою політикою ультиматуму та шантажу, дала цим прихильникам як серед фінів, так і в самому НАТО новий сильний аргумент. У тих же США теж чимало тих, хто вважає, що потрібно налякати зараз Москву приєднанням Фінляндії до НАТО.
З цієї точки зору, останніми роками ніхто не зробив більше для зміцнення та розширення Північноатлантичного альянсу, ніж Володимир Путін. Спочатку російський президент лише за кілька місяців зумів переконати багатьох українців, які до цього не бажали вступати до НАТО. Тепер так вийшло, що борючись за ту саму Україну, він починає переконувати і фінів.
І тут треба розуміти, що шансів на те, що вимога Росії про нерозширення Альянсу буде прийнята, практично немає. Це - радикальне підняття Путіним ставок перед переговорами, щоб досягти чогось поміркованого. Зрозуміло, якщо це взагалі не простий привід для початку війни.
Натомість психологічний ефект у вигляді довгострокової зміни настроїв тих самих фінів залишиться надовго. Страх швидко не забувається. Таким чином, втративши більшість союзників і партнерів, Кремль дедалі більше радикалізується і тепер змушує відмовлятися від свого нейтралітету і позаблокові країни. Далекоглядною таку політику не назвеш.
Автор: Іван Преображенський, кандидат політичних наук, експерт із Центральної та Східної Європи, оглядач низки ЗМІ. Автор тижневої колонки на DW.
Коментар висловлює особисту думку автора. Вона може не збігатися з думкою української редакції та Deutsche Welle загалом.