З нападом Німеччини на Радянський союз 22 червня 1941 для жителів окупованих територій розпочалась справжня боротьба за виживання. На сході Європи Друга світова війна була не лише загарбницькою, як на заході і півночі континенту, але й підкріпленою расистською ідеологією націонал-соціалістів війною на знищення автохтонного населення. Його кількість через голод, вбивства і виселення мала різко знизитися, а для решти була передбачена доля безправного рабства.

Радянських військовополонених навмисно не годували, понад три мільйони з них загинули. Проти цивільного населення застосовували терор. Німецькі війська спалили сотні сіл і вбили їхніх жителів. Кількість радянських жертв нараховує від 20 до 27 мільйонів, принаймні половина з яких - цивільні.

Читайте також: Що німецьким школярам розповідають про 22 червня 1941 року

Суперечки про минуле

Нічого не єднає росіян більше, ніж спогади про цю війну. Подібно до того, як тоді у боротьбі з окупантами різкі розбіжності в радянському суспільстві відійшли на другий план перед екзистенціальною загрозою, сьогодні пам'ять про жертв і гордість за перемогу над нацистською Німеччиною є тою ниткою, що єднає частини роздробленого та поляризованого російського суспільства.

Білорусь та Україна стали жертвами тої ж злочинницької війни. Але, попри цю спільність, пам’ять про це вже не діє як об'єднуючий фактор у відносинах між Росією та Україною, а навпаки, - розділяє. На це сьогодні є очевидні причини: російське керівництво приписує Росії всі радянські жертви та успіхи Червоної армії в розгромі нацистської Німеччини і одночасно зображує свою агресію проти України як продовження боротьби проти гітлерівської Німеччини.

Але занадто спрощеним було б розглядати суперечки про минуле лише у цьому вимірі. Справжні причини лежать глибше. Війна на сході відрізнялася від війни на заході не лише безжалісністю, з якою її вели німці, а й тим, що це було зіткнення двох тоталітарних режимів.

За десятиліття до війни мільйони людей в Радянському союзі стали жертвами сталінської влади терору. До того, як Радянський Союз став жертвою Гітлера, Сталін був його спільником. Він допоміг німцям вторгнутися до Польщі в 1939 році, вів загарбницьку війну проти Фінляндії та окупував країни Балтії. Там, і в західних регіонах України та Білорусі, у дні до нападу Німеччини сталінський терор досяг апогею.

У німецько-радянській війні частина жертв Сталіна стала колаборантами нацистів, а виконавці сталінського терору стали жертвами нацистів. Ця складна історія, сповнена моральних двозначностей, у якій сумнівів не викликає лише роль агресора, не підкоряється будь-яким спробам затиснути її в прості рамки добра і зла. Але саме після століття, сповненого насильства всюди у Східній Європі, і постає така велика і така зрозуміла потреба у ясності.

Читайте також: Коментар: Коли перемога над нацистською Німеччиною не означала звільнення

Цинічна інструменталізація

Росія в цьому нічим не відрізняється від України, країн Балтії та Польщі - і в цьому вона має право на повагу. Різний історичний досвід цих народів відображається в часом суперечливих історичних наративах. Але поки інші країни серйозно борються з важким минулим, режим Путіна інструменталізує історію Другої світової війни як політичну зброю - проти своїх сусідів і дедалі частіше проти критиків у власній країні. Обов'язковим стає яскравий і світлий образ Радянського Союзу як визволителя і спасителя Європи. Обговорення дуже багатьох фактів, які не лягають під цей образ, карається законом.

Ця цинічна інструменталізація Кремлем мільйонів загиблих не повинна відігравати жодної ролі у пам'яті Німеччини про звірства німців у Східній Європі. У цій країні у фокусі має стояти власна відповідальність та жертви, незалежно від їхньої національності.

Як закликав федеральний президент Франк-Вальтер Штайнмаєр (Frank-Walter Steinmeier) у своїй промові минулого тижня, вони нарешті повинні посісти гідне місце у свідомості німців. Окрім цього морального імперативу, є ще одна практична причина, з якої німецькі політики повинні більше перейматися жахами Східної Європи у ХХ столітті. У цій частині Європи минуле є політичним "мінним полем" - значною мірою через сьогоднішню російську політику. І на цьому полі, де панують сильні емоції, Кремль теж намагається зіштовхнути лобами та розділити європейців. Проти цього допомагає лише впевненість, набута розширенням знань.

Автор: Райнгард Фезер, оглядач газети Frankfurter Allgemeine Zeitung
Без права перевидання. © Frankfurter Allgemeine Zeitung GmbH, Франкфурт-на-Майні.
Сайт газети Frankfurter Allgemeine Zeitung

Коментар висловлює особисту думку автора. Вона може не збігатися з думкою української редакції та Deutsche Welle загалом.