Акція виглядає спонтанною та до певної міри неузгодженою: велика кількість людей пробивається крізь огорожу перед будівлею Рейхстагу в Берліні, штурмує сходи та просувається до заскленого входу. Вони тримають стяги кайзерівської Німецької імперії - прапор противників демократії - та вигукують свої гасла.

"Штурм" завершується досить швидко. Кілька поліцейських стримують демонстрантів. А потім колеги, що прийшли на допомогу, звільняють прилеглу до Рейхстагу територію. Тобто все не так погано? Авжеж ні. Адже праві екстремісти в Німеччині вже тривалий час діють за планом.

Читайте також:"Ковідіоти": Німеччина обговорює протести проти коронавірусного карантину

Багато сучасних правоекстремістів засвоїли один важливий політичний інструмент - терплячість. Вони не намагаються з усією завзятістю захопити Рейхстаг. Їм достатньо мати символічну картинку самого наміру це зробити та їхніх прапорів, що майорять попід Рейхстагом.

Це мотивує їхніх прихильників, а решта суспільства думає собі: "Та нічого ж не сталось!". Це показує, наскільки вибухонебезпечними є плани правих екстремістів: вони уникають "помилок", які ставали перешкодою їхній жазі до влади та значущості у минулі десятиліття.

Обурення як частина плану

Головною метою чоловіків і жінок під Рейхстагом не було справжнє захоплення будівлі німецького парламенту. Ні, вони хотіли досягнути саме того, що сталось: великої хвилі обурення. Члени уряду, депутати Бундестагу і навіть президент ФРН різко засудили їхню акцію.

Звичайно, правильно, що засудили. Однак проблема полягає у тому, що ці реакції майже не відображають того, що на обурення розраховували, і це стало невід'ємною частиною правої стратегії. Минулими роками провокатори неодноразово застосовували цю тактику уколу шпилькою. Як наслідок: громадськість поступово звикає до таких інцидентів, а блискавична критика з боку політиків перетворюється на ритуал.

І саме так наратив правих дедалі глибше успішно просочується в саму середину суспільства. Під соусом: "Хай політики краще займаються справжніми проблемами людей!".

Ця маскувальна тактика правих проповідників ненависті є настільки успішною, що вони беруть участь у великих протестах щодо карантинних обмежень, не надто наражаючись на роздратування інших. Навіть якщо більшість протестувальників не є прихильниками їхніх гасел, завдяки цьому навмисному применшенню власної небезпеки їм вдається посувати у свій бік межі того, що можна, а чого не можна говорити вголос.

Недооцінювати - небезпечно

Чого ж прагнуть досягнути вороги демократії своїм планом? Їхня мета - націоналістично-расистське суспільство, яке не знає демократії та, таким чином, і свободи преси. Вагомою є лише власна думка. Мігрантам, журналістам та політичним опонентам варто непокоїтися за свою цілість та права - про це свідчать численні плакати з погрозами на антикарантинних протестах: на них (канцлерка Німеччини. - Ред.) Анґела Меркель (Angela Merkel) та інші особистості зображені в арестантських робах. Приклади таких авторитарних та антидемократичних дій у Європі вже є: в Польщі та Угорщині вже кілька років правлять вороги відкритого суспільства.

Та і в Німеччині вороги відкритого суспільства також просунулись за минулі роки доволі далеко. В суботу їх стримала поліція перед входом до парламенту - однак голосні гасла їхньої людиноненависницької політики чути уже й по інший бік дверей.

Адже в Німецькому Бундестазі з 2017 року як найбільша опозиційна сила сидить і провокує частково правоекстремістська партія "Альтернатива для Німеччини" (АдН). Перманентними нападками на мусульман, мігрантів, політичних опонентів, церкву та суспільні інституції її депутати дедалі більше підривають цінності конституції ФРН, в основі якої лежить вільний демократичний устрій.

Ось справжня небезпека акцій на кшталт тієї, що відбулася під Рейхстагом: громадяни та громадянки недооцінюють, наскільки фатальною може бути шкода для демократії. Не сьогодні і не завтра. Але післязавтра.

Коментар висловлює особисту думку автора. Вона може не збігатися з думкою української редакції й Deutsche Welle загалом.