Чи може Німеччина мати свої власні інтереси й обстоювати їх на зовнішньополітичній арені? Відповідь з Вашингтона видається цілком недвозначною: тільки з дозволу уряду США! Вашингтон погрожує санкціями європейським компаніям, котрі беруть участь в будівництві газопроводу "Північний потік-2", що вже завершене на 96 відсотків.
Тут варто нагадати, що прокладений дном Балтійського моря газогін призначений для транспортування природного газу напряму - в обхід всіх інших держав - з території Росії до Німеччини, а вже звідти в інші країни ЄС.
Німеччина живе завдяки експорту. А її промисловості, кров з носа, потрібна енергетична безпека. Тож як представники промисловості, так і федеральний уряд підтримують спорудження газопроводу. Однак у Берліні так само намагаються зважати на застереження щодо цього проєкту - особливо з боку Польщі або України - і прислухатися до них у своїй політиці.
Посол у ролі агітатора
Однак Білому дому до цього всього байдуже. Президент Трамп сповнений рішучості будь-що зупинити спорудження цього газогону. Одним з його поплічників у цій справі був колишній посол США в Берліні Річард Гренелл. Цей дипломат, який ставав дедалі менш дипломатичним, справді зробив істотний внесок у розбудову двосторонніх відносин між ФРН і США, склавши 1 червня з себе повноваження посла й залишивши Німеччину.
Читайте також: Німецький бізнес критикує санкції США проти "Північного потоку-2"
Ще одним затятим агітатором проти трубопроводу є Тед Круз - ультраправий республіканський сенатор від штату Техас. Дехто з однопартійців називає Круза "втіленням диявола". Інші кажуть, що якби сенатору стало недобре прямо в будівлі Конгресу, ніхто б і пальцем не поворухнув, щоб викликати для нього швидку допомогу. Сам Тед Круз упродовж багатьох років отримує щедрі грошові пожертви з боку американських нафтогазових компаній, а саме тих, що спеціалізуються на видобутку цих видів палива за допомогою фрекінгу. Їхня мета - продавати свій газ на європейському ринку.
Але тут є одна проблема - американський газ, процес видобутку якого пов'язаний зі значними технічними труднощами й витратами, дорожче російського. Тож виходить, що Вашингтон просто цурається вільної конкуренції. Кому могло таке спасти на думку, коли йдеться про колись такого затятого захисника засад вільної ринкової економіки? Натомість у цьому питанні Вашингтону значно простіше просто розмахувати санкційним кийком. Ідеться про реалізацію політики, яку Трамп називає "Америка передусім". Американський президент навіть готовий ризикнути нашкодити відносинам з одним зі своїх найвідданіших союзників.
Хоча публічно він вихваляє канцлерку Анґелу Меркель (Angela Merkel). Однак як у ЗМІ, так і в урядах обох країн не раз повідомляли про те, що переговори між Меркель і Трампом точаться доволі напружено. Адже канцлерка ФРН - політик не такого калібру, як керівник уряду Чорногорії, якого президент США безцеремонно відштовхує у бік, коли той стоїть у нього на шляху або заважає йому. Повторити щось подібне з Меркель неможливо. Крім того, її не залякаєш. Що, схоже, сильно дратує Трампа.
Виведення майже третини американських військових із ФРН
Тепер Трамп хоче покарати Меркель за непослух і вивести цього року з Німеччини майже 10 тисяч американських військових. Однак переважній більшості німців байдуже до цього кроку Трампа, принаймні, доти, доки країна не зазнає військової загрози ззовні. Зрештою, раніше впродовж багатьох років об'єктами різкої критики постійно ставали шум і забруднення довкілля, спричинені американськими військами. Тепер хіба що мери міст та представники бізнесу, що непогано заробляли на американських військових базах, небезпідставно побоюються через оголошене Трампом виведення американських військ. Однак головна причина військової присутності американців у Німеччині полягає в їхніх власних інтересах, адже звідси контролюються всі місії в Іраку й Афганістані, та в інтересах НАТО. Якщо зараз Трамп виведе значно більший контингент, він, перш за все, зашкодить цим собі та ще більше віддалить США від Європи.
Читайте також: Чому США знову блокують "Північний потік-2"?
А третьою стороною, що найбільше виграє від цього, стане Китай. Нині кожен конфлікт на Заході зміцнює позиції Пекіна в протистоянні з Вашингтоном. З нинішнім підходом американці навряд чи можуть розраховувати на допомогу ЄС у торговельній суперечці з Китаєм. Навпаки. У липні цього року Берлін перебере на себе головування в Раді ЄС. Канцлерка Меркель і надалі дотримуватиметься плану зустрічі всіх глав держав і урядів ЄС з президентом КНР Сі Цзіньпіном, навіть попри те, що довелося відмовитися від запланованої на середину вересня початкової дати зустрічі через пандемію коронавірусу. Звісно, що така зустріч безпосередньо напередодні президентських виборів у Америці, була б дипломатичною провокацією. Трампа не запрошуватимуть. Єдине, що йому залишатиметься - спостерігати за цим та коментувати у соцмережі Twitter.
Надії на 3 листопада
У разі, якщо на виборах у листопаді його адміністрацію не переоберуть, відносини між США й Німеччиною мають швидко повернутися до нормального стану. Демократичний претендент Джо Байден розумітиме, що Німеччина теж має свої інтереси, і вона так само має право їх обстоювати.
Коментар висловлює особисту думку автора. Вона може не співпадати з думкою української редакції та Deutsche Welle загалом.