Приміром, Туреччина могла б вплинути на "братній народ" Азербайджану, аби конфлікт навколо Нагірного Карабаху не роздмухувався. Але Анкара натомість підливає олії у вогонь. Нещодавно турецька армія провела спільні навчання з Азербайджаном, надихнула азербайджанців до військових дій, сама погрожувала Вірменії.
Читайте також: Що розпалює війну між Вірменією та Азербайджаном за Нагірний Карабах
Всюди, де Туреччина під керівництвом президента Ердогана виступає як начебто миротворець, до війни один крок: на Кавказі, у Сирії, у Лівії. Ердоган відправляє військові кораблі проти Греції, не переймається через солідарність в рамках альянсу НАТО чи міжнародне право. Його мета: зробити з Туреччини незалежну регіональну силу, в крайньому разі - за допомогою насильства. У тривалому мирі на Кавказі, в будь-якому разі, Ердоган не зацікавлений.
Ніхто не зацікавлений у політичному рішенні
Про вплив - чи його дієву для громадськості демонстрацію - йдеться і Росії. Кремль міг би втримати Вірменію від зайвих провокацій, приміром, від того щоб заселяти християнськими сирійськими біженцями Нагірний Карабах. Вплив Москви на Єреван важко переоцінити. Кожен вірменський уряд знає: без захисту з боку старшого брата з Москви гарантувати безпеку країни неможливо.
Росія не лише постачає зброю до Вірменії, вона також розмістила там тисячі солдатів. Тим не менш, Москва не зацікавлена в політичному вирішенні проблеми навколо Нагірного Карабаху. Вона хоче збереження статусу кво, підтримувати добрі відносини з Єреваном і Баку. Таким чином вона може завжди грати роль світової держав під час конфліктів.
У суперечці навколо Нагірного Карабаху не вистачає щирого посередника. Росія на Туреччина мають перед очима власні цілі. Тому конфлікт постійно розпалюється. Передусім тоді, коли погіршується економічна ситуація та уряди хочуть відволікти увагу від власної неспроможності подолати труднощі.
Патріотизм притупляю відчуття
Наприклад, президент Азербайджану Алієв постійно обіцяв модернізувати економіку, подолати корупцію. Та в життя втілено було мало. Азербайджан надалі залежний від експорту нафти й газу. Під час пандемії ціни на сировину впали по всьому світу. Тож Азербайджан заробляє менше на експорті, бюджет перебуває в скрутній ситуації. Купівельна спроможність падає, невдоволення громадян зростає - зокрема й тому що уряд не справляється з боротьбою проти пандемії. Військовий випад проти Вірменії відволікає, дає Алієву час. Патріотизм хоч і не робить ситим, але він притупляє відчуття.
Новий спалах війни навколо Нагірного Карабаху - це поразка дипломатії. Захід мало цікавиться проблемою на околицях Європи. США відійшли від своєї ролі глобального стражу порядку. ЄС то неспроможний, то не хоче брати на себе цю роль. Тож зрештою розплачуватися за те, що ніхто не хоче брати за них відповідальність, доводиться простим людям з Кавказу.
Коментар висловлює особисту думку автора. Вона може не збігатися з думкою української редакції і Deutsche Welle загалом.