Молдовська поліція заявляє, що на минулих вихідних їй вдалося завадити Росії та її агентам перетворити масові соціальні протести на державний переворот. Водночас масові протести у Грузії, які змусили владу цієї республіки відмовитися від ідеї ухвалення аналога російського закону про "іноземних агентів", німецькі медіа називають "поганими новинами" для Кремля. Виходить, що хороші звістки зовсім перестали надходити до Москви з пострадянського простору, а жорсткі заяви колективної Маргарити Симоньян, яка погрожує бомбити Тбілісі, - це не погрози, а реакція на власне безсилля?
Читайте також: Єврокомісарка: Путін хоче зруйнувати Молдову та ЄС
"Відбрикатися" від Кремля
Десятиліттями Молдова перебуває в зоні кремлівського впливу, і відійти від неї, попри наявність сусідньої, спорідненої Румунії, що нині є частиною Євросоюзу й НАТО, поки що ніяк не виходить. Схоже, Росія тримає молдован за невизнану "Придністровську молдовську республіку" - переважно російськомовний регіон, на території якого російські військові ще на початку 1990-х зайняли й контролюють гігантські склади ще радянської зброї.
Читайте також: "Розгойдати Молдову". Партія "Шор" і "тарифні протести"
Уже впродовж трьох десятиліть, щойно "спопеляюче око" Кремля відволікається від Молдови, там до влади приходять сили, які виступають за європейську інтеграцію. Потім знову повертаються проросійські партії. Нині це партія "Шор" і соціалісти, які виступають із радикальними популістськими гаслами, на кшталт вимог до уряду оплатити за населення комунальні платежі за три зимових місяці.
Але це зовнішній бік актуального молдовського протесту. Зворотний бік - обшуки з вилученням ввезених з-за кордону, як заявляє поліція, грошей на "підривну роботу", та емісари з Москви, зокрема, з ПВК "Вагнер", яких молдованам цього разу вдалося відправити геть або затримати за підготовку груп бойовиків. Яких, імовірно, готували захоплювати парламент та інші урядові будівлі.
У підсумку - цього разу російське втручання в Молдові мало, на виході, для Кремля радше зворотний ефект. Молдовська влада почала ще активніше допомагати Україні, а президентка Майя Санду з'їздила до Варшави, зустрілася там із президентом США Джо Байденом і отримала підтримку, зокрема й фінансову, на більш ніж 250 мільйонів доларів США.
Читайте також: Молдова - наступна ціль Путіна? Що кажуть експерти
Грузинські "мрійники"
Грузія колись була першою літерою у давно забутому блоці ГУАМ (Грузія, Україна, Азербайджан, Молдова), який мав стати противагою Росії на пострадянському просторі. Нині ж ненависний Кремлю експрезидент Міхеіл Саакашвілі повільно вмирає в ув'язненні, а уряд партії "Грузинська мрія" називають підконтрольним мільярдеру Бідзіні Іванішвілі, що заробив капітали на співпраці з Росією. Російських же опозиціонерів і журналістів, які переховуються у цій країні від переслідувань з боку Кремля, хоч і не видають батьківщині, але періодично відмовляються пускати у Грузію.
Закріпити свою монополію на владу грузинські правителі спробували ухваленням аналога російського закону про "іноземних агентів", щоб придушити у країні опозицію й недержавний громадянський сектор. Однак їм це не вдалося - проти виступила навіть президентка Саломе Зурабішвілі. Попри чутки про російських "радників" (Кремль і сама грузинська влада їх заперечували), протести почали розростатися, у Тбілісі поїхали люди з інших міст, і законопроєкт про "іноагентів", уже ухвалений у першому читанні, було відхилено.
Читайте також: Грузинський закон "про іноагентів": як у Тбілісі протестували проти нього
Подвійна поразка
Відступ влади Грузії, що орієнтується на російський досвід, а також придушення соціальних за формою, але проросійських за суттю протестів у Молдові - два вражаючих збої в дії кремлівської "м'якої сили" практично за кілька днів. Це привід говорити про те, що останнім часом те, за що береться Володимир Путін та його оточення, перетворюється на щось зовсім інше, ніж було задумано.
Головний приклад, звичайно, це злочинна війна РФ проти України. Спроба організувати там узимку гуманітарну катастрофу призвела до ще більшого згуртування українського народу і до постачання союзниками з НАТО важкої військової техніки, про яке ще восени 2022 року, здавалося, і мови бути не могло.
Ну, а на інші країни Україна діє як приклад, що витвережує. Бути в зоні впливу Кремля означає ризикувати, розуміючи, що в будь-який момент Путін і співтовариші вирішать поглинути вашу країну. За "м'якою силою" Росії завжди можуть прийти танки. Це знесилює всіх агентів впливу Кремля, як у Грузії, так і в Молдові. Навіть пересічні громадяни не хочуть, "як в Україні".
Утім, це не привід розслаблятися. Якщо Путін хоче воювати в Україні "у довгу", то й у тиску на інші пострадянські держави проглядається та ж стратегія. Перший же прорахунок - і Кремль відновить наступ на свободу й незалежність тих країн, які він вважає незалежними хіба що помилково.
Коментар висловлює особисту думку автора. Вона може не збігатися з думкою української редакції та Deutsche Welle загалом.