Президент Франції Еммануель Макрон укотре проявив себе дипломатом-дилетантом, який своєю поїздкою до Китаю зробив ведмежу послугу Євросоюзу і загалом усьому вільному світу. Цей політик пишався тим, що Сі Цзіньпін запросив його на приватну розмову тет-а-тет, яка тривала кілька годин. Під час зустрічі, як тепер з'ясовується, Сі Цзіньпін обсипав Макрона компліментами до такої міри, що той, повернувшись до Парижа, виступив із заявою про те, що Європа в питанні Китаю не повинна дозволяти використовувати себе в інтересах США.
Це є саме та лексика Пекіна, згідно з якою Європа є всього лише придатком Сполучених Штатів. Комуністична номенклатура кепкує з приводу ЄC, з одного боку, тому що Китай потребує цієї частини вільного світу для свого економічного зростання. Крім того (і це важливіше), Сі хоче вбити клин між країнами вільного світу і розколоти його.
Адже якщо Сі втілить у життя свою погрозу і нападе на Тайвань, то те, чим ця атака закінчиться, залежатиме від поведінки вільного світу щодо його демократичних партнерів у Тайбеї. Макрон виступає за те, щоб ЄС не ставав "васалом" США (знову ж таки, саме такий вираз використовує Пекін), але залишає відкритим питання про те, як має виглядати альтернатива, якщо Тайвань буде анексовано Китаєм.
Винагорода для економіки Франції
Минулими вихідними китайська армія вже тренувалася для цього, влаштувавши триденну військову блокаду острова і показавши цим усьому світу, що Пекін готовий до нападу. І якщо Франція, єдина ядерна держава, що залишилася серед країн-членів Євросоюзу, тепер каже, що не буде разом із Вашингтоном захищати свободу Тайваню, який перебуває під загрозою, то в кабінеті Сі можуть відкорковувати шампанське. Можна припускати, що висловлювання Еммануеля Макрона були ретельно обдумані і будуть винагороджені Пекіном замовленнями для французьких компаній (Макрон приїжджав до Китаю в супроводі 60 представників бізнесу).
Читайте також: Заклик Макрона зменшити залежність від США набуває підтримки в ЄС - Мішель
Трагічним є те, що своєю заявою глава французької держави зробив тепер більш імовірним напад на Тайвань. Адже Сі Цзіньпін виніс урок із помилок Володимира Путіна. Для російського президента стала сюрпризом та єдність, з якою вільний світ підтримує Україну, що зазнала нападу з боку Росії. "Кримським моментом" Сі стало придушення Пекіном демократичного руху в Гонконзі. Обмежившись лише кількома мейлами зі скаргами і дуже отруйними коментарями в пресі, реакція (Заходу. - Ред.) тоді була такою самою, як і на анексію Криму Росією 2014 року.
Але як президент США Дональд Трамп, так і його наступник Джо Байден відтоді позначили для Китаю чіткі межі. Трамп дотримувався наявних юридичних норм, згідно з якими Тайвань має бути забезпечений (Сполученими Штатами. - Ред.) зброєю для захисту від Китаю, а також розширив відносини між Вашингтоном і Тайбеєм. Байден пішов навіть далі й неодноразово обіцяв захищати острів у разі нападу Пекіна.
Тайванем не керують сепаратисти
Це потрібно проговорювати знову і знову: всупереч твердженням Пекіна, КНР ніколи не керувала Тайванем. Тому в Тайбеї правлять не сепаратисти, а легітимний уряд, який прийшов до влади демократичним шляхом у результаті вільних і чесних виборів. Пекіну не подобається існування успішної демократії біля свого порога, оскільки він побоюється, що народ Китаю може взяти з неї приклад і одного разу позбавити комуністів влади.
Ці побоювання не зовсім безпідставні: з 1,4 мільярда китайців лише менше 100 мільйонів є членами КПК. У разі загальнонаціональних протестів проти Сі та Компартії Китаю, на кшталт тих, що відбулися в листопаді 2022 року, Тайвань був би перевіреною демократичною альтернативою пекінській диктатурі.
Читайте також: Фон дер Ляєн: Сі Цзіньпін готовий поговорити із Зеленським
Поїздка ж Макрона до Пекіна зрештою виявилася повним провалом, від якого постраждають насамперед жителі острова. Озираючись назад, можна зробити висновок, що скептичне ставлення Вашингтона до цього візиту було небезпідставним. Американці заздалегідь дали зрозуміти, що успіху не мали ані переговори Макрона з Тегераном, ані з Москвою, і тому вони не покладають великих надій на те, що цього разу щось вийде.
Укотре стає зрозуміло, що Німеччина повинна добре позиціонувати себе з точки зору зовнішньої політики і політики безпеки, оскільки від Франції не виходить жодних плідних ідей. Але й німецький федеральний канцлер Олаф Шольц (Olaf Scholz) проводить щодо Пекіна дружній курс. Тому, з точки зору Сі, дві провідні країни Європейського Союзу не становлять загрози для його планів можливого вторгнення у Тайвань.
Автор: Александер Ґерлах (Alexander Görlach) - старший науковий співробітник Ради Карнегі з етики в міжнародних відносинах і ад'юнкт-професор Ґаллатинської школи Нью-Йоркського університету, де викладає теорію демократії. Обіймав різні посади в Гарвардському університеті та університетах Кембриджа й Оксфорда.
Коментар висловлює особисту думку автора. Вона може не збігатися з думкою української редакції та Deutsche Welle загалом.