"Трагедія", "великий голод", "штучний голод" або "геноцид": коли йдеться про голодну смерть, за різними оцінками, від майже чотирьох до понад семи мільйонів українців 90 років тому, підбір слів - питання не просто наукове або політичне, а глибоко світоглядне. У Москві, говорячи про "голод" або "трагедію", нівелюють значення цих подій до прикрого наслідку невдало проведеної колективізації. Це - більше, ніж просто евфемізм. Це - злочинна брехня, яку Кремль затято відстоює і на міжнародній арені.

Слово "трагедія" востаннє Москві вдалося проштовхнути у документи ООН 2003 року з нагоди 70-річчя Голодомору. Відтоді Київ доклав значних зусиль, щоби пам'ять про мільйони жертв у свідомості міжнародної спільноти не була понівечена брехнею. Вони померли не від посухи чи помилки політиків. Вони були вбиті лише через те, що були волелюбними українськими селянами, яких боявся Кремль.

Голод як зброя тирана

Заморивши голодом мільйони українських селян, диктатор Йосип Сталін сподівався досягнути одразу двох цілей - знищити українську ідентичність, стрижнем якої у "житниці Європи" були землероби, і заробити потрібну для індустріалізації валюту. Поки українці мерли від голоду у селах, у містах за виручені від експорту зерна гроші будували заводи. На них з усієї радянської імперії звозили майбутніх пролетарів - "нових радянських людей" без національної ідентичності.

Саме геноцидом називав цей злочин ще 70 років тому правник Рафаель Лемкін, який, переживши Голокост, зробив справою свого життя юридичне осягнення масового вбивства за національною, расовою чи етнічною ознакою. Саме Лемкін був автором терміну "геноцид", який згодом увійшов до міжнародного кримінального права. Лемкін називав Голодомор геноцидом перш за все тому, що масове вбивство українських селян було лише кульмінацією політики знищення української ідентичності. Йому передували масові розстріли української інтелігенції - письменників, науковців, вчителів.

Час відмовок минув

Тим не менше, політики в Берліні багато років відмовлялися вживати слово "геноцид". Німеччина 2018 року приєдналася до декларації в рамках ООН, в якій йдеться про "штучний голод". Пояснення було формалістичним: мовляв, немає підстав називати геноцидом злочин, який був скоєний до того, як відповідний склад злочину закріпили у міжнародному праві 1951 року. Нинішня історична резолюція Бундестагу лише підкреслює, що це була дешева відмовка. Дружити з Україною так, щоб не дратувати Росію, - такою десятиліттями була мантра німецької політики.

Лише 24 лютого 2022 року, коли масштабна загарбницька війна вперше з часів Адольфа Гітлера знову прийшла в Європу, Берлін схаменувся. Треба було, щоби німецькі телеканали місяцями розповідали про звірства російських окупантів в Україні, а також щоби "хтось" підірвав газогін з російським газом, щоби "штучний голод" таки став геноцидом. Краще пізно, ніж ніколи, можна сказати, згадуючи, наприклад, Естонію, яка визнала Голодомор геноцидом ще далекого 1993 року, щойно звільнившись від ярма Москви.

Німці, як жодна інша нація в Європі, знає з темних сторінок власної історії, як важливо пам'ятати жертв масових вбивств, називаючи при цьому і їхніх убивць. Рішення німецького Бундестагу робить Голодомор частиною спільної європейської пам'яті про жертв тоталітарних режимів, яка є однією з основ спільних європейських цінностей. Це важливий знак солідарності і поваги на адресу українського народу, який сьогодні знову переживає терор Москви. Сьогодні Кремль вбиває українців ракетами, ставить на межу виживання, позбавляючи світла й тепла з тих самих причин, з яких 90 років тому морив голодом.

Сигнал господарю Кремля

Визнання Голодомору геноцидом українського народу - також важливий сигнал Володимиру Путіну. Настане час, коли історики, політики, і, можливо, навіть судді, дадуть належну оцінку його злочинним діям. Бундестаг у своїй резолюції закликає уряд Німеччини протидіяти брехливим російським історичним наративам, а також продовжити підтримку України в обороні проти російської агресії.

Паралелі між Голодомором, російською брехнею про нього і сучасними злочинами Росії - не менш важливі в ухваленій Бундестагом резолюції, ніж саме слово "геноцид". Нагадування про злочин 90-річної давнини - це і нагадування, що зі Сталіним у Путіна є одна головна спільна риса: для нього не являє собою жодної цінності людське життя. Визнаючи нелюдськість злочину Сталіна і його посіпак проти українського народу, німецькі політики, перш за все, відмежовуються від варварства, притаманного й нинішній московській владі.

Поширення правди про Голодомор - це влучна відповідь тим, хто на тлі інфляції та дорожнечі газу через війну хоче, щоб Київ швидше домовився з Москвою про мир. Так, як ніби Кремлю йдеться про геополітику або якесь примарне членство України в НАТО, а не про спробу знищити або принаймні приборкати українську націю.

Коментар висловлює особисту думку автора. Вона може не збігатися з думкою української редакції та Deutsche Welle загалом.