29 листопада 2013 року. Вільнюс. Вечір. Я стою поряд з демонстрантами, переважно молодими людьми, які скандують: "Януковичу, підпиши!". Вони створили живий коридор від виходу з готелю Kempinski до входу до Палацу великих князів литовських, де відбувався саміт Східного партнерства ЄС.
Здійснилася мрія, про яку говорили на Майдані
Люди, які приїхали з України, закликали свого тодішнього президента Віктора Януковича поставити підпис під угодою про асоціацію з ЄС - чому всіляко протидіяла Москва. Янукович документ не підписав. Після цього почалися демонстрації в Києві, відбувся жорстокий розгром поліцією імпровізованого табору протестувальників-студентів, протести на Майдані, втеча Януковича з країни, анексія Криму, бойові дії на Донбасі та повномасштабне вторгнення РФ в Україну.
Через 11 років мрія вільнюських демонстрантів не просто здійснилася. Того листопадового вечора вони й мріяти не могли про те, що Україна разом із Молдовою 25 червня 2024 року почне переговори вже не про партнерство, а про вступ до Європейського Союзу.
Ці переговори можуть тривати роками і навіть десятиліттями, як показує приклад Туреччини. Враховуючи стан економік і державних структур, корупцію та необхідність приведення гігантського корпусу законів двох країн у відповідність до законодавства ЄС, так, швидше за все, і буде.
Читайте також: Вступ до ЄС: в Україні сформували переговорну делегацію
Проте політичний символізм початку діалогу з Києвом та Кишиневом важко переоцінити. Незважаючи на путінську агресію проти однієї країни та наявність російських військ і сепаратистського утворення в іншій, ЄС каже українцям та молдаванам: "Ви гідні бути і будете з нами!".
Якщо згадати нещодавнє визнання статусу кандидатки на вступ до ЄС для Грузії, то можна сказати: ЄС ухвалив принципове рішення кинути політичний виклик Путіну. Знову ж символічно Брюссель за день до цього запровадив новий пакет санкцій щодо Росії.
У чомусь це навіть драматичніший крок для РФ, ніж приєднання у 2004 році до ЄС і НАТО країн Балтії. Їхня окупація сталінським СРСР ніколи не піддавалася сумніву. Незважаючи на невдоволення Москви, переговори про вступ і рішення про включення балтійських держав припали на період розквіту відносин ЄС і Росії, коли ніхто і в страшному сні не міг уявити виникнення в ній режиму, подібного до теперішнього.
Інструменти Путіна: шантаж Молдови та пропаганда в ЄС
Російське керівництво намагатиметься відповісти на новий виклик ЄС. Але як? Україну воно вже мучить не перший рік і продовжуватиме це робити максимально жорстоко. У нових умовах не можна виключити, що Кремль натисне на владу невизнаної "Придністровської молдавської республіки" (ПМР) і вимагатиме її вступу до складу Росії, спираючись нібито на бажання самих жителів регіону. Тим паче, що в цьому регіоні мешкає понад двісті тисяч власників російських паспортів.
Однак тут постає проблема. По-перше, Кремль не може ефективно контролювати територію Придністров'я - через географічне розташування. Російський гарнізон там невеликий. І хоча Молдова не має сил на війну, її керівництво цілком може звернутися за допомогою до уряду сусідньої Румунії - члена НАТО. У Молдові проживає близько мільйона людей, які мають румунське громадянство. Бухарест матиме серйозні підстави підтримати Кишинів і сприяти організації ефективної блокади Придністров'я.
Але, по-друге, і, можливо, це навіть важливіше - у Тирасполі може виявитися недостатньо охочих зробити такий крок. Оскільки Придністров'я є територією Молдови, придністровський бізнес користується перевагами асоціації з ЄС, зокрема й відкриттям компаній на території союзу. Втрачати це багато хто не захоче.
Читайте також: США, Британія і Канада попереджають про те, що РФ втручається у вибори в Молдові
В іншому регіоні Молдови - Гагаузії, - сепаратистські настрої теж сильні, але реально забезпечити свій суверенітет, знову ж з географічних причин, гагаузьким сепаратистам, підтримуваним Москвою, все одно не вдалося б.
Чого справді варто очікувати від Кремля, то це максимально широкої та тривалої пропагандистської кампанії в самому ЄС з дискредитації ідеї членства України, Молдови та Грузії. Кремль використовуватиме для цього союзників з числа радикальніших партій і політиків - як лівих, так і правих. Втім, навіть опоненти ідеї членства чудово розуміють: шлях двох країн до ЄС буде довгим. Ця тема, на відміну, скажімо, від міграції з Близького Сходу та Африки, не є настільки актуальною для громадян країн ЄС, щоб розпалити в суспільстві настільки гарячі суперечки, щоб це справило вплив на політику.
Тож 25 червня стане історичним днем. Хоч би скільки тривали переговори з Україною та Молдовою, Європейський Союз зробить рішучий і вирішальний крок, вступаючи на територію пострадянського простору. У певному розумінні, цього дня Радянський Союз остаточно помре.
Коментар висловлює особисту думку автора. Вона може не збігатися з думкою української редакції та Deutsche Welle загалом.