В Україні готуються запровадити кримінальну відповідальність за отримання паспорта РФ. Цією законодавчою ініціативою, яку обговорюють на закритих нарадах, поділилася міністерка з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України Ірина Верещук.
З одного боку, міністерка визнала, що отримання російського паспорта "допомагає простій людині вижити в тимчасовій окупації", а з іншого - вона не знає, як пояснити це людям, котрі воюють на передовій, адже "на червоному російському паспорті багато української крові".
Криміналізувати дії людей, які перебувають у вкрай вразливому становищі через дії окупантів, дуже погана ідея з багатьох причин. І навіть на тих терезах, котрі тримає в своїх руках сама Верещук: на одній шальці - виживання людини у непридатних до життя умовах, а в іншій - її неспроможність пояснити це військовим.
Вдумайтеся: виживання людини = неспроможність пояснити.
Невже є неочевидним, що переважає?
Верещук називає це рішення скоріше політичним, а не юридичним. Власне, саме так функціонує і держава-окупант, де не працює конституція, де порушуються права людини і значущими є виключно політичні забаганки та тиск, а правничі механізми є або методами репресій, або непомітною декорацією. Російська Федерація демонструє усьому світу та міжнародним організаціям своє презирство до міжнародного права, помножує на нуль як його, так і гуманізм та справедливість.
Читайте також: Російська паспортизація Донбасу і не тільки: як може відповісти Україна
Легітимізація окупації?
Навіть якщо не брати до уваги відсутність емпатії, що не дуже пасує посадовій особі, яка опікується гуманітарними та соціальними питаннями, криміналізація дій за отримання російського паспорта перетворює цей папірець на легітимний документ.
Адже у законі України, у якому ідеться про забезпечення прав і свобод людей на тимчасово окупованій території, закріплено, що жоден акт чи документ, виданий окупаційними органами, не є дісним і не створює правових наслідків. Не є дійсними рішення окупаційних "судів" про перехід прав власності, не створюють правових наслідків "договори", завірені у "нотаріусів", про продаж майна тощо. Єдиний виняток, встановлений українським законом, що Україна візьме до уваги тільки ті документи часу окупації, які підтверджують факти народження чи смерті.
Тож фактично примусова паспортизація державою-окупантом українських громадян і громадянок не є актом доброї волі отримувачів, бо органи чи посадові особи, що цим займаються, не визнаються Україною, їхні дії не вважаються законними.
Мені видається, якщо почалися обговорення криміналізації дій з отримання паспорта, потрібно визначитися: чи вважає Україна дії окупанта примусом, чи бачить у них демократичну процедуру, котра передбачає вибір для українок та українців в окупації?
Якщо для України у жодному разі не йдеться про паспортизацію як жест доброї волі Москви, то Києву, як мінімум, не логічно говорити про кримінальне покарання людей, котрих змусили це зробити.
Вікно для виживання
Для людини наявність цього папірця може відкрити віконце для отримання соціальної, медичної допомоги і підтримки. І це може зберегти життя в очікуванні звільнення.
Українці мають справу з ворогом, котрий не дотримується норм Женевських конвенцій та й просто милосердя. На тимчасово окупованих з 24 лютого цього року територіях неможливо отримати соціальну допомогу з України, зняти гроші з українських карт, є проблеми з українським зв'язком, інтернетом, нема доступу до необхідних ліків та продуктів, звичних для українського ринку.
Однак людям потрібна їжа, дитяче харчування, чиста вода. Люди не припиняють хворіти на рак, продовжують потребувати інсулін, гормональні, серцеві препарати, гемодіаліз. Жінки не припиняють виношувати дітей і народжують їх.
Паспорт не робить з людини злочинця, але може відкрити доступ до речей підтримання життєздатності.
Колаборант же цілком може бути і непаспортизованим, і ось ця діяльність підпадає під український кримінальний закон, і має розслідуватися.
Примусова паспортизація на тимчасово окупованих територіях є документованою окупацією людей, насильницьким угромадяненням, злочином держави-агресора.
Європейський Союзнаголошує на тому, що не визнаватиме документами паспорти держави-окупанта, що були видані людям на тимчасово окупованих українських землях.
Але якщо криміналізація виживання людей в окупації через отримання ними не визнаних Україною та Європейським Союзом "паспортів" відбудеться, набагато чесніше визнати: Україні важливішим є повернення територій, а не повернення людей, і простіше бачити у кожному злочинця на підставі нікчемного окупантського папірця.
Коментар висловлює особисту думку автора. Вона може не збігатися з думкою української редакції та Deutsche Welle загалом.