Марія Колесникова та Максим Знак ув'язнені за дії, які у будь-якій вільній країні наділили б їх статусом поважних громадських діячів: вони агітували за кандидата з поміркованою програмою реформ, працювали над мирною зміною влади демократичним шляхом та вимагали дотримання законності. В очах жорстокого і свавільного правителя Лукашенка та його поплічників ці дії є злочинами, тяжкими злочинами - адже обоє залишилися в Білорусі, хоча й знали, що їм загрожує.

Їхнє ж рішення залишитися в країні теж було актом опору: те, що Колесникова не допустила своєї власної депортації з рідної країни, стало для режиму поразкою. Наскільки невпевнено почувається Лукашенко навіть після насильницького придушення масових протестів, і наскільки він боїться символічної сили Колесникової, свідчить те, що він не наважився на публічний суд над нею та Знаком. Посмішка, з якою ці двоє у день винесення вироку з клітки в залі суду кинули виклик тим, хто їх репресує, увійде в хрестоматію білоруського демократичного руху.

Слід побоюватися, що Лукашенко зараз намагається "зламати" Колесникову та Знака, як це вчинили його поплічники з тисячами менш відомих жертв, які торік зазнали фізичних та психічних катувань та жорстокого поводження. Тому, як демократичний сусід Білорусі, після формального обурення цим несправедливим вироком ЄС не може просто взяти і повернутись до звичного порядку денного. Так, Євросоюз не має важеля тиску для примусового звільнення політв'язнів у Білорусі. Але він мусить за допомогою усіх наявних у нього засобів чинити тиск на диктатора. Оскільки його зневага до людей не обмежена кордонами, що продемонстрували і його спроби перетворити мігрантів на зброю проти ЄС.

Автор: Райнгард Фезер, оглядач Frankfurter Allgemeine Zeitung

Без права перевидання. © Frankfurter Allgemeine Zeitung GmbH, Франкфурт-на-Майні.

Сайт газети Frankfurter Allgemeine Zeitung

Коментар висловлює особисту думку автора. Вона може не збігатися з думкою української редакції і Deutsche Welle загалом.