Aвіаносець USS Gerald Ford, будівництво якого обійшлося в 13 мільярдів доларів США, є найдорожчим військовим кораблем у світі. Це гігантське судно, завдовжки понад 330 метрів, разом із кораблями супроводу взялo курс на Карибське море за наказом президента США Дональда Трампа. Там авіаносець з десятками бойових літаків і вертольотів на борту має посилити ударну міць кораблів і підрозділів, які вже дислокуються в регіоні.

За офіційними заявами, противником є міжнародні наркокартелі, які транспортують контрабандні товари на човнах у напрямку США. Нещодавно Трамп назвав ці картелі "ІД західної півкулі". З серпня США вбили в Карибському басейні десятки осіб, не оприлюднивши доказів їхньої причетності до наркобізнесу. Наприкінці жовтня американський міністр оборони Піт Гегсет заявив про чотири потоплені контрабандистські човни з 14 загиблими в східній частині Тихого океану. Фахівці з міжнародного права сумніваються в законності такого методу.

Натомість Конгрес США дає Трампу значну свободу дій: республіканці в Сенаті заблокували законопроєкт демократів, який вимагав згоди законодавців на військові операції проти картелів.

"Це значне розгортання сил", - сказав в інтерв'ю DW Крістофер Ернандес-Рой, експерт з питань геополітики з американського аналітичного центру Center for Strategic and International Studies (CSIS). "Ми не бачили нічого подібного вже впродовж цілого покоління. І як операція з боротьби з наркотиками - це більше за все, що ми колись бачили".

Тож, можна припустити, що армада націлена не тільки на контрабандистські човни. І тому на півдні Карибського басейну посилюється знервованість. 

Що насправді задумав Трамп?

Особливу увагу нині прикуто до багатої на нафту Венесуели: США вже давно різко критикують її правителя Ніколаса Мадуро і не визнають його вступ на президентську посаду в січні, пояснюючи це фальсифікацією виборів. У серпні Трамп подвоїв винагороду за голову Мадуро до 50 мільйонів доларів, це вдвічі більше, ніж колись пропонувалося за Усаму бен Ладена. За даними США, Мадуро стоїть на чолі наркокартелю, до якого, як вважається, належить також частина венесуельських збройних сил.

У ХХ столітті США посприяли кільком змінам влади в Латинській Америці, востаннє це було в Панамі в 1989 році. В середині жовтня Трамп схвалив таємну операцію ЦРУ у Венесуелі. А деякі військові кораблі зараз проводять навчання біля острівної держави Тринідад і Тобаго, тобто безпосередньо біля кордонів Венесуели.

"Тут, принаймні, можна припустити, що, крім боротьби з наркотиками, в адміністрації Трампа є політичні причини для створення цієї військової загрози", - каже Саша Ломанн  (Sascha Lohmann), політолог з берлінського Фонду науки і політики (SWP), в інтерв'ю DW. Очевидно, що це виходить за межі так званої війни з наркотиками. Водночас не дуже зрозуміло, наскільки тут йдеться про прагнення до відкритої зміни режиму, зауважує експерт. Принаймні побічний ефект усунення Мадуро від влади був би для Трампа позитивним, припускає аналітик. 

"Найбільшу роль, безсумнівно, відіграють ресурси, як викопні, так й інша сировина, яка потрібна для подальшого форсування технологічної конкуренції, особливо з огляду на Китай". Окрім нафти, Венесуела також має великі поклади золота, заліза, бокситів і колтану. В середині жовтня "New York Times" повідомляла, що Трамп відхилив пропозицію Мадуро про преференції в доступі до корисних копалин.

Як реагує Латинська Америка?

Мадуро звинуватив США у "ворожій провокації проти Венесуели та серйозній загрозі миру в Карибському басейні". Він подав себе гарантом миру, але водночас також згадав про "не менше 5000" ракет малої дальності, які має на озброєнні його армія. Мадуро також наказав провести навчання з відбиття вторгнення на узбережжі.

Нещодавно санкції США було накладено на Густаво Петро, президента сусідньої Колумбії. США звинувачують його у співпраці з наркокартелями. 

"Я сумніваюся, що латиноамериканські країни відреагують одностайно, - вважає Марсела Донадіо, виконавча секретарка Латиноамериканської мережі безпеки та оборони (RESDAL). - Регіон не лише розділений, а й кожна країна в ньому має багато внутрішніх проблем".

Наприклад, Бразилія зараз обережно рухається до порозуміння зі США щодо нової митної угоди. Трамп різко виступив проти бразильського правосуддя у зв'язку з вироком суду першої інстанції колишньому президенту Жаїру Болсонару за спробу державного перевороту і запровадив високі штрафні мита.

Донадіо зазначила в розмові з DW, що в умовах нинішньої кризи вона сподівається на спільну посередницьку ініціативу таких сильних країн, як Чилі, Мексика та Бразилія. "Адже внутрішні наслідки втручання у Венесуелі були б серйозними: уряд, призначений зовнішнім гравцем, не був би найкращим політичним рішенням, навіть якщо опозиція отримує Нобелівську премію миру", - сказала Донадіо. Мається на увазі лідерка опозиції Марія Коріна Мачадо, яка, за її власними словами, хоче присвятити свою премію венесуельському народу - і Дональду Трампу. Мачадо має потужного прихильника в уряді США, зокрема в особі міністра закордонних справ Марко Рубіо.

Розв'язати війну і залишитися "президентом миру"?

Як відомо, Трамп мріє про Нобелівську премію миру. Крім того, гасло "більше ніяких нескінченних воєн" тісно пов'язане з його рухом MAGA. Чи може самоназваний "президент миру" Трамп взагалі політично виправдати таку військову операцію?

Політолог з фонду SWP Саша Ломанн зазначає, що наближений до Трампа активіст Чарлі Кірк,  незадовго до його вбивства у вересні висловився досить позитивно про початок розгортання військ у Карибському басейні. "Тобто, і тут не зовсім ясно, чи дійсно у його таборі це відкидають", - каже Ломанн і додає: "Принаймні, якщо це не призведе до того, що там якось вплутаються сухопутні війська або інші військові сили".

Адже в таборі Трампа є підтримка зовнішньополітичної концепції, яка вважається новою редакцією доктрини Монро 1823 року. Джеймс Монро, п'ятий президент США, тоді заявив європейським колоніальним державам про свої гегемоністські претензії на західну півкулю, а саме на Північну та Південну Америку, Карибський басейн та Гренландію. До речі, Гренландія вже цього року мала справу з відкрито висловленими зазіханнями з боку Трампа. У дедалі більш багатополярному світі частина прихильників Дональда Трампа розглядають "Монро 2.0" або "Донро" як актуальну зовнішньополітичну концепцію для США.

На думку Саші Ломанна, концепція "Монро 2.0" змальовує новий підхід до сусідів США: "Тут вже не йдеться про те, щоб утримати іноземний вплив поза західною півкулею, а майже про імперський жест, спрямований на посилення впливу Сполучених Штатів у західній півкулі, особливо в Латинській та Південній Америці, винагородження лояльних політичних лідерів та покарання тих, хто пручається й висловлює критику".