DW: Пане Фляше, Ви вже протягом двох місяців досліджуєте коронавірус у Лондонській школі гігієни і тропічної медицини. Що Ви про нього вже знаєте?

Штефан Фляше (Stefan Flasche): Ми досліджуємо поширення та характерні ознаки COVID-19, а також показники смертності. Поширення вірусу на круїзному лайнері у Японії (лайнер Diamond Princess, який у лютому протягом двох тижнів перебував на карантині у порту міста Йокогама. - Ред.) допомогло нам краще зрозуміти вірус, оскільки усі люди, які перебували там, тестувалися в умовах обмеженого простору. Судячи з цього, рівень смертності становить близько одного відсотка, враховуючи усі вікові групи. Утім, він дуже сильно залежить від віку. Чим старшою є людина, тим вищим є ризик. І він (відсоток смертності. – Ред.) зростає після 50 років, і особливо після 60 років.

Що означає коефіцієнт розмноження "R", про який в останні дні так багато говорили?

За допомогою цієї цифри ми можемо визначити, скільки осіб може заразити одна інфікована людина у незахищеній групі населення. Коли ця цифра є вищою за одиницю, то тоді один інфікований заражає більше однієї людини. У випадку з коронавірусом цифри дещо коливаються. Попередні цифри вказують на те, що одна інфікована особа передає вірус у середньому 2-2,5 особам.

Чому так складно встановити, скільки насправді є випадків зараження?

Ми вважаємо, що є вражені вірусом люди, в яких немає жодних симптомів, але попри це вони поширюють вірус. І виявити цих людей надзвичайно складно. Наше дослідження виходить з того, що від 10 до 30 відсотків заражень викликаються людьми, які не мають жодних симптомів. Стратегія стримування вірусу зосереджена на людях, які вже мають симптоми. Але це означає, що багато людей, які також є заразними, взагалі не беруться до уваги. І це може бути однією з причин, чому локалізація не принесла результату майже в жодній країні.

Чи є це також причиною того, що ситуація в Італії так швидко стала такою жахливою?

В Італії було кілька випадків, які не були помічені. Коли в країні помирає перша особа, це означає, що два тижні тому у ній не помітили сто випадків заражень. Оскільки потрібно, щоб пройшов певний час до того моменту, коли хвора людина має настільки важкі симптоми, що помирає від хвороби. Протягом цього часу сотня заражених осіб поширюють вірус на інших з коефіцієнтом розмноження два. Тому, коли вірус помічають лише з першим летальним випадком, вже є тисяча заражень.

Чому ми можемо повчитися у Китаю та Південної Кореї? Там вірус поширився набагато раніше, ніж в Європі.

У Китаї та Південній Кореї кількість нових випадків захворювання знижується. Це є дуже цікавим з тієї точки зору, яким чином взяти під контроль поширення COVID-19 у світі. Цим країнам вдалося загальмувати поширення вірусу, задля цього вони вдалися до дуже рішучих соціальних обмежень, щоб люди трималися на відстані одне від одного. Якщо цей вірус поширюватиметься безперешкодно, тоді система охорони здоров'я швидко опиниться на межі своїх можливостей. Завдяки уповільному поширенню вірусу зменшується кількість людей, які одночасно хворіють, і це допомагає системі охорони здоров'я. Це також дає дорогоцінний час, щоб розробити ліки та вакцину.

Чи означає це, що "тримання соціальної відстані" у Китаї та інших країнах було успішнішим у боротьбі проти вірусу?

З одного боку, це є гарною новиною, оскільки цей захід виявився ефективним. Але проблема полягає у тому, що після того, як ці заходи будуть скасовані, знову відбудеться збільшення кількості випадків, оскільки більша частина населення ще не матиме імунітету. Це ставить уряди країн у складу ситуацію. Оскільки ці заходи з обмеження суспільного життя дуже негативно впливають на повсякдення людей та економіку, і тому можуть тривати лише певний час.

Що це означає для Європи?

Коли занадто рано закриваються школи та скасовуються масові заходи, це проблема, оскільки тоді такі обмежувальні заходи триватимуть довше. Тому деякі політики сперечалися щодо того, коли правильний час для таких обмежень.

Наскільки раціональним є те, що деякі країни обмежили подорожі, а деякі навіть закрили кордони?

Обмеження подорожей має на меті не допустити в'їзд до країни вже інфікованих людей. Тому це є раціональним, коли менша кількість людей у цій країні буде інфікована. Але коли вірус в країні вже поширився, тоді кілька випадків, завезених з-за кордону, вже жодного значення не матимуть.

А що ще можна було б зробити у цій ситуації?

Менш радикальним кроком було б сконцентруватися лише на групах ризику. Але це б не стримало поширення вірусу. Коли ж ми не зможемо зупинити спалах хвороби, тоді може мати місце стратегія на ізолювання людей, які є найбільш вразливими.

Виглядає все так, що цей вірус з нами поки що залишиться?

Складно сказати, як довго це триватиме. Дотепер ми не маємо жодних даних, які б вказували, що цей вірус зникне влітку.

Чи стурбовані Ви?

Ми усі маємо бути стурбованими. Це є складним часом. І, перш ніж ситуація покращиться, вона стане ще гіршою. Ми можемо зробити небагато чого. Ми маємо залишатися розсудливими і отримувати інформацію з надійних джерел.

Штефан Фляше є професором Лондонської школи гігієни і тропічної медицини та опікується розробкою математичних моделей для інфекційних захворювань. Серед іншого, він був залучений до роботи у зв'язку з епідеміями свинячого грипу та Еболи, був радником при ВООЗ під час розробки методик обчислення для лихоманки денге та малярії.