На жовтому від сонця горизонті чорніють терикони і дозрілі соняхи, дорогу перебігають фазани. Це типовий для Донеччини краєвид. Незвично виглядають хіба що села - порожні, із розбитими хатами і церквами.

На околиці села, у посадці, ховаються українські аеророзвідники. До позицій росіян тут менше двох кілометрів. Через постійні мінометні обстріли розвідникам доводиться літати щоразу з іншого місця. І сьогодні їм пощастило - у цій посадці лишилися чиїсь окопи.

Читайте також: "Змагання артилерій". Як працюють українські мінометники

Пошук піхоти

Тут аеророзвідники працюють із "Мавіками" - компактними квадрокоптерами. Вони літають на відстань до десяти кілометрів, тому українці їх використовують для пошуку ворожої піхоти і коригування по ній артилерійського вогню.

"Сьогодні наша задача - розвідати один квадрат і знайти їх в окопах, - пояснює аеророзвідник Сергій. - Ми можемо довго над ними зависати - вони завмирають. Але найменший рух - і ми одразу засікаємо, де вони. Передаємо у штаб - і працює артилерія".

Щойно Сергій піднімає у небо дрон, на екрані його пульту зʼявляються усіяні мінами поля. Те саме бачать у штабі. За потреби командири та артилеристи просять розвідника змінити напрям руху. Він керує квадрокоптером за допомогою пульту.

Крім цього, "Мавіки" використовують для скидання боєприпасів. "Це те, що їм на голову падає, - аеророзвідник Олександр відкриває ящик із гранатами. - Один дрон виявляє ціль, другий - несе подарунок". Проте сьогодні скидання не буде - бракує акумуляторів та самих квадракоптерів. Кожного тижня аеророзвідники втрачають щонайменше два "Мавіки". "Але останній раз ми за одну ніч втратили два дрони, з тепловізорами. Їх просто заглушили", - каже Олександр.

Найбільший ворог "Мавіків" - російські РЕБ, тобто засоби радіоелектронної боротьби. Зазвичай вони виглядають як вантажівки із великою кількістю антен нагорі. "Вони глушать сигнал. Ми не бачимо, куди летимо. А можуть і перебивати управління - дрон стає некерованим, - пояснює Сергій. - У них дуже багато РЕБ. Тож ми намагаємося бути обережними. Кожна втрата дрона - болюча. У нас їх не так багато".

Читайте також: "Армія дронів": як Україна збирається озброїти військо безпілотниками

Розвідка штурмом

"Мавіки" також супроводжують штурм російських позицій. За словами військових, на цьому напрямку їм вдалося просунутись на півтора кілометри за літо. У перших штурмах брав участь аеророзвідник Леонід. "Це називається розвідка штурмом", - пояснює чоловік і показує відео, зняте на телефон його побратимом: солдат, важко дихаючи, підходить до російського окопу і випускає в нього автоматну чергу.

"Цей хлопчина вже загинув, - додає Леонід і показує наступне відео, зняте їхнім квадрокоптером. - Це ми з ним на позиціях у рашистів. А це прилетіла міна - і він загинув. Ось і мене відтягують". Леонід ледь не втратив ногу, всередині залишилося понад сорок уламків.

Усе літо чоловік провів у лікарні. У той час його побратими все ж захопили ті позиції та забрали звідти тіло загиблого. "Коли я повернувся, сказав, що вже не можу виконувати бойові задачі. Але можу бути корисним у аеророзвідці", - каже Леонід, повертаючись за пульт свого "Мавіка".

Читайте також: Невидимі поранення. Психологічна реабілітація військових

У тилу ворога

В іншій посадці, майже за 20 кілометрів від позицій росіян, українські аеророзвідники працюють із "Лелеками" - безпілотними літальними апаратами. На відміну від "Мавіків", вони літають на значно більшу відстань - до 50 кілометрів. Це дає змогу розвідувати не лише російські окопи, а й їхній тил.

"Хороша камера, кращий зум, більше висота, - перераховує переваги "Лелеки" аеророзвідник Юрій. - Ворожа ППО майже не бачить її - з початку зими на цьому напрямку у нас не збили жодної "Лелеки". Вона маленька, мобільна - швидко збирається, швидко розбирається".

Ця посадка - ніби офіс. Юрій та його напарник Павло сидять на стільцях, зроблених із ящиків. Перед ними - ноутбуки на таких самих імпровізованих столах. Вони готуються до польоту. За кілька хвилин виходять із посадки та запускають у небо “Лелеку”. Та набирає швидкість і зникає на сході.

"Будемо проводити розвідку для виявлення цілей для нашої артилерії. Даємо трансляцію на штаб", - каже Юрій. На екранах ноутбуків зʼявляються краєвиди Донеччини. "До лінії розмежування - кілька хвилин", - повідомляє Юрій, уважно вдивляючись в екран. Він має знайти російську артилерію або системи протиповітряної оборони і радіоелектронної боротьби.

Над територією, яку контролюють росіяни, "Лелека" втрачає сигнал - вона також вразлива до засобів радіоелектронної боротьби. "Це впливає і на відео, і на керування, - пояснює Юрій. - Але, якщо поставити маршрут, "Лелека" виходить із зони дії РЕБу, підтягує звʼязок і працює далі".

Зрештою "Лелека" справді виходить із цієї зони, і на екранах знову зʼявляють донбаські пейзажі. Аеророзвідники із полегшенням видихають. "Був такий випадок. Пташка - за 40 кілометрів від місця управління, на висоті в тисячу метрів. І починається сильна гроза, дощ. Щоб вийти з цього положення, ми просто підняли "Лелеку" на дві тисячі метрів. Вона пройшла над грозою і спустилася до нас сухою", - із гордістю згадує Юрій.

Цього разу на підльоті до цілі "Лелеку" засікла російська ППО. Тож аеророзвідники повернули її додому - аби зберегти.